Читати книгу - "Під Савур-могилою"

це, Сірко негайно надіслав посланців у Великий Луг до наказного кошового Пилипчати та в Чортомлик із закликом всіма низовими, середніми і верхніми силами козацтва перегородити Самарську сакму, щоб змусити нуреддіна Селіма піти в Україну не Лівобіччям, а Правобічним Дніпра...

Розрахунки його, як завжди, виявились небезпідставними. Розвідавши, що Самарську сакму обсіли січовики, нуреддін Селім різко повернув ліворуч і пішов услід Шірін-беєві — Чепельським подом-лугом на Висунь, просуваючись Правобіччям Дніпра під постійним наглядом Турлюнових вивідців.

Першим у Сіркову засаду потрапив молодий і недосвідчений буджацький Ясингельди-мурза зі своїм півторатисячним загоном, і в короткій сутичці був розладнаний, а потім і розбитий так, що не встиг і боронитися чи хоч втекти. А сталося те на биваці, як буджаками готувалася в безпеці вечеря і відбувався вечірній намаз, а коні в три тисячі голів були відігнані в поінгульські буйні, хоч і примерзлі, травостої.

Не склав особливих труднощів отаманові Сіркові й погром значно більшого Шірін-Гіреєвого чамбулу. Оточення його переодягнутими козаками сталося так зненацька, що й сам Шірін-Гірей нестямився, коли козаки, знаючи клич-гасло, вломилися на чолі із самим Сірком між його бунчуки, намети, між розпалені багаття під казанами і почали арканити чи стинати голови ушкалам-сейменам. Без коней, які Сірко заздалегідь відрізав від биваку, буджаки виявилися безпомічними в сутичці. Саме слово «шайтан», яке пронеслося, мов кара Аллаха, ревищним стогоном по табору, уже за часину поставило ушкалів на коліна. Для в'язання Сірко використовував вужівки, аркани і сиричні шнурівки ординців, не маючи вдосталь своїх. Навіть ті людолови, яким пощастило якось виприснути із тирлища, були виловлені козаками, приведені на арканах, і для Сірка почалися клопоти, як швидше звільнитися і від полонених, і від їхніх коней та піти за нуреддін-Селімом, який, нічого не відаючи, чекав Шрін-Гірея.

Велетенські косяки коней, як і чотири тисячі пов'язаних людоловів-полоненців, велено було доправити й передати слобожанам. Дар, може, й занадто щедрий був, та у Сірка розв'язались завдяки тій щедрості руки, він покладав тепер певніші надії на зустріч із нуреддіном Селімом. Адже той був із десятьма тисячами шабель і майже тридцятьма — коней. Перевага Сірка була лише в тому, що він знав Селімові гасла, мав ханські пайцзи, відібрані в Шірін-Гірея та Ясингельди-мурзи, слідкував через розвідників за його рухом.

Вибравши надійне місце, Сірко послав веління наказному курінному Андрону Сацькому негайно вийти у хвіст нуреддіну Селімові під Берислав, щоб замкнути йому відступ. Справжнє побоїсько відбулося на Бокованецьких болотах і тривало із півночі до під обіду, закінчившись аж біля озера Казанки. Захоплені зненацька людолови спершу боронилися мало, але потім, трохи оговтавшись і зорієнтувавшись, ощетинилися, і, коли б не підпалений посипно Андроном Сацьким порох, що напудив спішених ординців «шайтановими дійствами», Сірковим потугам довелося б скрутно. Та Сірко брав орду з таким відчайдушшям, що в жахові полотніло небо над побоїськом...

Уже в пообідню пору людолови здалися Сіркові усім булуком. Окремі супротиви козаки вправно доосилювали під чільством Андрона Сацького, що орудував на південному крилі ординців. Кілька днів тривало в'язання бранців, ловля коней по навкружжях, готування їжі для великої маси татарів і козаків, збирання ушкалами своїх, а козаками своїх посіченців-мерців, підбирання поранених, вимощення їх, як і мерців-козаків на міжкінні носилки-мари. Десь аж на п'ятий день маса коней і зв'язаних ординців посунула від озера Казанки на схід, лишаючи за собою сорно-витоптаний шлях на примерзлій землі, а на Казанці біля тельбухів і велетенського недогорілого ватрища — хмари ворон і галок та ласих на здобич вовчиськ...

«Недарма цей шайтан собаче назвисько має, охороняючи, як пес, свій край і люд»,— роздумував, теліпаючись зв'язаним і притороченим до коня нуреддін Селім поряд із Шірін-Гіреєм і Ясингельди-мурзою.

— Не можна повірити, що без кари Аллаха, маючи отаку силу, ми мусіли підкоритися оцим урусам-козакам,— сказав до співдольників Шірін-Гірей, протираючи заслізнені очі незв'язаною рукою.— Сором же буде ханові зізнатися.

— Не урусам-козакам, а шайтанові,— поправив бея Ясингельди-мурза приреченим голосом, в душі нарікаючи на обох своїх провидців, які спокусили його на цей похід.

Сірко, як і його загін, був ущімлений чималими жертвами, які понесли в боях. Отож правилися похоронно. Коло десяти тисяч бранців його не тішили, як і понад тридцять тисяч коней, бо перед очима стояли сутички й бої, а слідом правилися у Великий Луг уражені козаки, тіла покійників на рідний цвинтар...

Відпровадивши із Січі половину коней у Слобожанщину, а значну частину забивши на пастрому і для шкір на кульбаки, взуття та сирицю, Сірко десь за тиждень по тому прийняв у своєму курені-бурдюгові, яко курінний отаман, нежданого Тетериного гінця із листом особисто до нього. В тому листі після віватів і ґратулювань та приказки: «Вкрий, Боже, милосердям полеглих за край і люд рідний!» — писалося: «...Сьогодні єдиний шлях у нас для запобігання розоренню рідного краю — сув'язь із ляхами та литвинами, як з рівними в трьохперстій спілці держав-князівств, бо московський цар і бояри тільки свої захланно-шкурні інтереси знають... Допоможи мені, витязю, вивільнити Лівобіччя й Слобожанщину від царських самозванців, ясачників-хабарників та бакшишників.

Твої заповзяті нескінченні розправи з ординськими мурзами позбавляють мене і мою генеральну старшину ханської помочі і допомагають нашим ворогам розколювати та роздрібнювати нас на ворожі групування. Бачить Бог, що я хотів піти тестевим і шваґеровим шляхом до Москви, але підступи і чванно-облудні дії царських посіпак стали мені на заваді і неуможливили те.

Чекатиму для себе доброзичливої відповіді листовної та помочі збройної... Вибори Іванця Брюха кошовим та ще й гетьманом є безумом, адже він пройдисвіт і мордирця, ще батьком Богдановим признаний при джуруванні!.. З уклінністю до Тебе Павло Тетеря, гетьман...»

Сірко кілька разів підряд змушував джуру читати йому листа і кожного разу уважно слухав. Тетеря звертався до нього, як і до полковника вінницького. З листа Сірко зрозумів, що Тетеря писав йому без відома генеральної старшини: Тимоша Носача, Григора Гуляницького, Петра Дорошенка і іже з ними, під впливом Юрія та польських вельмож і під враженням