Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

К., 1888. — С. 103, 104. ">[321]. Доволі показовим є відоме «увещаніе» Миколи Ханенка синові Василеві, відправленому для продовження розпочатого в КМА навчання до Німеччини: «Обучаться тебе латинского и французского языков, не забывая и немецкого, а если допустит время, хотя и других каких; и такой успех в оных стараться получить, чтоб могл еси чинно и свободно оными разговаривать и самым изрядным стилем писать, найпаче же и всяких высоких авторов на тых языках не токмо читать, но и переводить и толковать был бы еси достаточен. А сверх языков должен щєи обучаться совершенно церковной и светской генеральной и партикулярной истории, також ученью поетики, риторики с стилем, логики, физики, метафизики, хотя по части. Да от математики, арифметики, логистики и астрономики, геометрии, тригонометрии и геометрии — практики, тоесть геодезии, архитектуры воинской и гражданской, географии, этики, экономики, политики, юриспруденции и механики, да и протчего; в том числе хоть бы какого художества честного, например, фехтуры, т. е. живопиства, музыки, либо какого другого майстерства, что честному и ученому человеку к знанию и искуству благопристойно. Чему же из вышеписанных наук либо художеств обучаться будешь, то старайся чтоб в том учении и искустве получить тебе совершенную теорию и практику, дабы за возвращением твоим в отечество наше показал еси в самой вещи яко не всуе в чужих краях было твое обращение и в науках не непрасно потеряно твое время»[322].

Хоча правничого факультету в КМА не було, практичні навички з судового діловодства майбутні правники починали опановувати під час навчання в інших класах (граматики, риторики), продовжити освіту можна було у Глухівському канцелярському курені при ГВК, де навчали правничим і камеральним дисциплінам, а також військовій справі, музиці тощо[323]. Важливим чинником у навчанні, а також повсякденному вжитку професійною канцелярською і суддівською спільнотою був обіг правничої літератури. Не буде зайвим у цьому зв’язку згадати і про книгозбірню КМА, і особисті бібліотеки, як наприклад, М. Ханенка, а також численні посібники-збірки норм діючого права, що мали поширення у приватних колах, і обов’язкові атрибути судових канцелярій — Статут, Саксон, Прядок, т. зв. письмовники — посібники з судового діловодства[324].

Хоча козацьке військо протягом першої половини XVIII ст. бере участь у постійних походах, основною стратегією великої групи старшини залишається орієнтація на цивільну кар’єру, насамперед пов’язану з судовою системою. Проект навчання козацьких дітей грамоти лубенського полковника І. Кулябки був схвалений гетьманом і поширений на всі полки під контролем ГВК. І. Кулябка писав у листі (1758 р.) до К. Розумовського, що у багатьох сотнях полку «ощущается большой недостаток при замещении тех сотенных урядов, на которые почти необходимо требуются грамотные люди, например сотенные комиссары, вследствие чего в некоторых сотнях не только есаулов и хорунжих нельзя найти грамотных, но даже и на должности сотенных атаманов не находится таковых». Після навчання синів виборних козаків і заможних підпомічників передбачалося рекомендувати «для определения в сотенные правления и в пожовую канцелярию». Тих, що «неспособны к обучению грамоты» або будуть «в летах перерослыми», навчали військової справи, «экзерциции»[325].

Можна умовно вирізнити кілька типів кар’єри в межах групи полкових суддів: суто цивільну, напіввійськову і політичну. Як правило, по закінченні навчання майбутні судді починали службу в Генеральній військовій або одній з полкових канцелярій. Згодом одні з них діставали титул військового канцеляриста і посаду полкового писаря, з якого й обирались на уряд полкового суддівства, часто закінчуючи кар’єру полковими обозними. Так, наприклад, Леонтій Грановський був полковим писарем з 1723 р., від 1736 р. — ніжинський полковий суддя, від 1746 р. — полковий обозний, у 1749–1763 — головний екзактор індуктового збору[326]. Його наступник, Василь Кулаковський, який обіймав уряд ніжинського полкового судді від 1746 р. і гродського судді в 1763–1769 рр., перед тим теж був військовим канцеляристом, а згодом — полковим писарем[327]. Григорій Сахновський, суддя Полтавського полку у 1738–1768 рр., згодом — земський суддя до 1772 р., починав військовим канцеляристом ГВК, а закінчив кар’єру полковим обозним (останнім у Полтавському полку)[328]. Яків Огронович — прилуцький полковий суддя у 1734–1760, а у 1767–1770 рр. — полковий обозний[329]. Полковими писарями до обрання на суддівську посаду були Іван Столпановський, київський полковий суддя в 1737–1745 рр.[330]; Зиновій Борсук, київський полковий суддя в 1754–1758 рр.[331]; Федір Козачковський, миргородський полковий суддя в 1754–1767 рр.[332]; Яким Канівський, переяславський полковий суддя в 1751–1764 рр.[333]

Для інших суддівська посада була проміжною між військовими урядами і участю в походах. Здебільшого урядом, що передував суддівству, був сотницький або полкового осавула, а наступним — полковницький. Це, зокрема, Роман Лазаревич, ніжинський полковий суддя в 1710–1726 рр., перед тим воронізький сотник, а під час суддівства протягом року — наказний полковник