Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

id="anotelink334" href="#n334" title=" Там само. — Ф. 139, on. 1, спр. 17, арк. 1, 1 зв. ">[334]; Григорій Буцький, суддя Полтавського полку в 1719–1728 рр., перед тим полковий осавул і обозний, а під час суддівства — наказний полковник[335]; Іван Маркович, прилуцький полковий суддя в 1719–1724 рр., перед тим — полковий сотник[336]; Семен Максимович, лубенський полковий суддя в 1731–1743 рр., перед тим сотник однієї з сотень Київського полку; Олександр Солонина, київський полковий суддя в 1746–1752 рр., перед тим — гоголовський сотник, після суддівства — полковий обозний[337]; Петро Дараган, переяславський полковий суддя в 1764–1781 рр., перед тим — кропив’янський сотник[338]. З цього ряду випадає постать Павла Скорупи, який починав від 1738 р. військовим канцеляристом, від 1741 р. служив писарем при генеральному обозному Я. Лизогубі й водночас у 1741–1756 рр. був вакансовим полковим суддею, але, незважаючи на зв’язки, допомогу батька і гроші, суддівства не дістав, а тому від 1760 р. розпочав військову кар’єру. Проте під час вакантного суддівства він засідав у ГВС, а також брав участь у роботі третейських судів[339].

До третього типу кар’єри належать усього кілька осіб: Михайло Забіла — генеральний суддя в 1728–1740 рр., перед тим — ніжинський полковий суддя в 1727–1729 рр.; Іван Hoc, який пройшов шляхом городового отамана (1671р.), полкового осавула (1685–1687 рр.), наказного полковника (1690 р.), полкового судді (1695–1703 рр.), полкового обозного (1706 р.), полковника (1709–1712 рр.) і, зрештою, генерального судді (1715 р.); Микола Ханенко-стародубський полковий суддя (1727–1738 рр.), згодом — генеральний бунчужний.

Як бачимо, представники першого типу кар’єри, як правило, найдовше перебували на суддівських посадах, переважно від 10 до 30 років у період між 1736 і 1772 рр. Для другого типу суддівство (загалом менш тривале — від 5 до 17 років) було завершальним етапом кар’єри, переважно після обіймання сотенних урядів, для них також характерним було посідання наказного полковництва, що, треба думати, свідчить про непересічний як військовий, так і адміністративний, досвід. Третій тип представлено членами найбагатших і найуспішніших старшинських родин Гетьманщини, для яких полкове суддівство було лише проміжною ланкою на шляху до одного з генеральних урядів.

Щодо генеральних суддів, то це були одні з найвпливовіших представників старшини, які здебільшого посідали також уряди генерального писаря (перед або після суддівства). Середня тривалість перебування на посаді у них коливалась у межах від 9 до 13 років, за кількома винятками[340].

Типи й етапи кар’єри, без сумніву, пов’язані не тільки з рівнем освіти, а й з походженням, і багато в чому залежали від зв’язків, що набувалися не лише дружбою, а й через родинні стосунки. Треба сказати, що в тогочасному суддівському середовищі такі зв’язки простежуються досить явно. Передусім ідеться про суддівські династії, яких ми нарахували щонайменше одинадцять. Це відомі старшинські роди, про походження яких здебільшого вже йшлося вище. Як правило, це представники кількох поколінь, що обіймали полкові, а іноді й генеральний суддівські уряди, у першому випадку переважно в межах полку. Невисокий рівень мобільності загалом був характерним явищем для старшинських родів, які намагалися концентрувати маєтності і вибудовувати кар’єри на території одного полку, забезпечуючи у такий спосіб спадкоємність поколінь і підтримку одне одному. У Ніжинському полку це дід і онук Лазаревичи Роман (1710–1726 рр.) та Іван (1740–1766 рр.), які обіймали полковий суддівський уряд протягом 42 років, а також непересічна династія Чуйкевичів. У Полтавському полку — батько і син Петро (1687–1700 рр.) і Григорій (1719–1728 рр.) Буцькі, разом 22 роки на уряді, а згадуваний Григорій Сахновський (1738–1768 рр.) був обраний на уряд за генерального суддівства його діда по матері М. Забіли (1728-1740рр.). У Прилуцькому полку — батько і син Огроновичі урядували разом 29 років, а Іван і Яків Александровичі, також батько й син, 20 років. У Київському полку суддями були Роман (1670-ті — 1680-ті рр.) та Ілля (1717–1734 рр.) Жили. В Чернігівському полку судили четверо Мокрієвичів (1686–1739 рр., з перервами) і двоє Томар, зятем одного з яких, між іншим, був Григорій Стороженко, член кодифікаційної комісії. В Стародубському полку 27 років з перервами урядували троє Рубців, у Миргородському полку 36 років поспіль (1715–1752 рр.) полковий уряд належав Матвію і Федору Остроградським, від 1764 р. упродовж 11 років переяславське полкове суддівство належало Івану і Матвію Берлам. Інший переяславський полковий суддя, Олександр Сулима (1712–1719 рр.), був дідом останнього генерального судді Якима Сулими (1763–1776 рр.).

Простежуються також династичні зв’язки, не конче пов’язані з суддівством усіх членів родини, зокрема згадуваний уже Павло Скорупа був онуком дуже впливового Дем’яна Скорупи, послідовно лавника, райці і бурмістра Стародубського магістрату (1701–1714 рр.), до якого дуже прихильно ставився гетьман Іван Скоропадський[341].

Шлюбні пов’язання в правничому середовищі — окрема широка тема. Тут, як показовий приклад, можна згадати активного члена кодифікаційної комісії 1728–1743 рр., ічнянського сотника Григорія Стороженка, правнука Богдана Хмельницького, родовід якого пов’язує його самого та його синів через шлюби з Томарами, Лизогубами, Горленками, Лисенками, Ханенками, Борознами[342]. Або Миколу Ханенка, який оженився на дочці Петра Корецького Уляні й у такий спосіб поріднився з найзаможнішими родами