Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

що про звинувачення у насильстві над дітьми він мовчав. Ходив на роботу, хоча міг спокійно сидіти вдома і мати утримання як інвалід. Гадаю, на роботі він має більше доступу до дівчаток.

— Досить,— пробурмотіла Робін, бо згадка про зізнання Голлі раптом викликала образ замороженої голови: такої юної, круглощокої, ніби здивованої.

— Справа в тому, що і Брокбенк, і Лейнг обоє на свободі, в Британії, і ненавидять мене до печінок.

Жуючи картоплю, Страйк порився у відділенні для рукавичок, дістав атлас доріг і якийсь час мовчки гортав сторінки. Робін загорнула залишки своєї риби з картоплею у газету і сказала:

— Мені треба подзвонити мамі. Скоро повернуся.

Притулившись до ліхтаря неподалік машини, вона набрала номер батьків.

— Робін, у тебе все гаразд?

— Так, мамо.

— Що у вас із Метью відбувається?

Робін звела очі до блідих зірок у небі.

— Гадаю, ми розійшлися.

— Гадаєш? — запитала Лінда. У її тоні не було ані шоку, ані суму; тільки цікавість: бажання отримати повну інформацію.

Робін боялася, що заплаче, коли вимовить це вголос, але очі не щипало від сліз, не доводилося докладати зусиль, щоб голос звучав спокійно. Можливо, вона ставала твердішою. Безнадійна історія життя Голлі Брокбенк і страшний кінець дівчини з Шепердс-Буша, понад сумнів, здатні змінити погляд на світ.

— Та це тільки у понеділок ввечері сталося.

— Це через Корморана?

— Ні,— відповіла Робін,— через Сару Шедлок. Виявляється, Метт з нею спав, коли я була... була вдома. Ну... ти знаєш, коли саме. Як пішла з університету.

З «Олімпіку» вичовгало двійко п’янючих молодиків, вони горлали і лаялися одне на одного. Один помітив Робін, підштовхнув другого ліктем. Обоє попленталися в її бік.

— Як ся маєш, солоденька?

З машини вийшов, ляснувши дверцятами, Страйк: темна постать, на голову вища за обох пияків. Умить замовкнувши, молодики похиталися собі геть. Притулившись до машини, Страйк закурив; на його обличчі лежала тінь.

— Мамо, ти на лінії?

— Метью це тобі сказав увечері в понеділок? — спитала Лінда.

— Так,— відповіла Робін.

— Чому?

— Знову полаялися через Корморана,— пробурмотіла Робін, свідома того, що Страйк стоїть за кілька ярдів від неї.— Я йому сказала, що це платонічні стосунки, як у нього з Сарою... тоді побачила, яке в нього стало обличчя, а тоді Метт зізнався.

Мама глибоко й протяжно зітхнула. Робін чекала на втішні й мудрі слова.

— Боже милий,— мовила Лінда. Знову довга пауза.— То як ти там насправді, Робін?

— У нормі, мамо, от чесно. Працюю. Це дуже допомагає.

— Але чому ти саме в Барроу?

— Намагаємося вистежити одного з чоловіків, про яких Страйк підозрює, що то хтось із них надіслав ногу.

— Десь зупинилися?

— Поїдемо до «Травелоджу»,— відповіла Робін.— Звісно, візьмемо окремі кімнати,— поспішно додала вона.

— Ти розмовляла з Метью, відколи поїхала?

— Він мені пише есемески, каже, що кохає.

Тут Робін зрозуміла, що не прочитала його останнє повідомлення. Тільки тепер про нього й згадала.

— Вибач,— сказала вона мамі.— І сукня, і святкування, і все інше... Вибач, мамо.

— То останнє, що мене хвилює,— відповіла Лінда. І знов спитала: — Робін, з тобою все гаразд?

— Так, чесно, все гаразд.— Вона завагалася, тоді додала майже зухвало: — Корморан такий молодець.

— Але тобі доведеться поговорити з Метью,— сказала Лінда.— Стільки часу... ти не можеш не поговорити з ним.

Самовладання залишило Робін; голос затремтів від гніву, руки затрусилися, слова полилися самі.

— Два тижні тому ми ходили з ними на регбі — з Сарою і Томом. Вона повсякчас вештається поблизу — з часів університету! Вони спали разом, коли я... коли я... Метью не викреслив її зі свого життя, вона його вічно обіймає, фліртує з ним, підбурює його проти мене — на регбі заговорила про Страйка, от він такий привабливий, а що, ви в тому офісі тільки удвох... Весь цей час я гадала, що то все — невзаємне. Я знала, що Сара намагалася затягнути Метью у ліжко в універі, але я ніколи... Півтора року вони спали разом! І знаєш, що він мені сказав? То вона його втішала! Мені довелося поступитися, дозволити запросити її на весілля, бо я запросила Страйка, не спитавши у Метта. То було моє покарання, я не хотіла її там бачити. Метт щоразу обідає з нею, як вона опиняється поблизу його роботи...

— Я приїду до тебе в Лондон,— сказала Лінда.

— Ні, мамо...

— На один день. Пообідаємо.

Робін слабко засміялася.

— Мамо, у мене немає обідньої перерви. Це не така робота.

— Робін, я приїду до Лондона.

Коли материн голос звучав так твердо, сенсу сперечатися з нею не було.

— Я не знаю, коли повернуся.

— Ну, скажеш мені, й тоді я куплю квитки на поїзд.

— Я... ой, добре,— відповіла Робін.

Коли вони попрощалися, Робін відчула сльози на очах. Хай як вона запевняла себе у зворотному, думка про зустріч з Ліндою втішала.

Вона озирнулася на «лендровер». Страйк так і стояв поруч з машиною і собі розмовляв по телефону. А може, прикидається? Робін говорила голосно, а він уміє бути тактовним, коли хоче. Робін опустила очі на мобільний у себе в руці й прочитала повідомлення Метью.

Дзвонила твоя мама. Я їй сказав, що ти поїхала по роботі. Дай знати, чи казати татові, що ти не прийдеш на його день народження. Я тебе кохаю, Робін. М. ххххх

От знову: не вірить, що їхнім стосункам край. «Дай знати, чи казати татові...» Ніби це якась буря у склянці, ніби вона не зайде аж так далеко, щоб не прийти до його батька на день народження. «Та я твого батька терпіти не можу!»

Робін розсердилася, написала відповідь, відіслала.

Звісно ж, я не прийду.

Вона повернулася до машини. Страйк дійсно розмовляв. Атлас доріг розгорнутий лежав на пасажирському сидінні: Страйк роздивлявся мапу містечка Маркет-Гарборо в Лестерширі.

— Так, і тобі,— почула Робін голос Страйка.— Так. Побачимося, коли повернуся.

«Елін»,— вирішила Робін.

Страйк сів у машину.

— To Вордл? — безневинно спитала Робін.

— Елін,— відповів він.

«А вона знає, що ти поїхав зі мною? Що ми тут удвох?»

Робін відчула, як червоніють щоки. Вона гадки не мала, звідки такі думки. Вона ж не...

— Ти хочеш поїхати до Маркет-Гарборо? — спитала вона, беручи атлас.

— А