Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » П’ятнадцятирічний капітан

Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

191
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 96
Перейти на сторінку:
вперше ночуватимемо під дахом.

— Десять днів! — повторив Том.

— Окрім того, — продовжував Дік Сенд, — оскільки цей термітник виявився таким надійним, можливо, ми затримаємося тут на цілу добу. Я тим часом піду на пошуки річки, яка не може бути далеко. Я думаю навіть, що нам краще не покидати цього притулку, допоки ми не збудуємо пліт. Тут нам не варто боятися жодної зливи. Отже, за роботу! Зробимо насип і втрамбуємо підлогу.

Наказ Діка Сенда було виконано тієї ж миті. Геркулес відколов ударом сокири нижній ярус камер, який складався з досить крихкої глини. Глину цю навалили купою на підлогу термітника, піднявши таким чином її майже на цілий фут над болотистим ґрунтом, на якому розмістився конус, і Дік Сенд переконався, що повітря вільно надходить всередину через вихідний отвір.

Мандрівникам залишалося тільки радіти, що терміти покинули своє житло. Адже, якби у будівлі залишилася хоч би частина її багатотисячного населення, люди не мали б змоги зайняти її. Однак, чи давно термітник покинули хазяї, або ж ці ненажерливі комахи пішли з нього зовсім недавно? Подумати про це було далеко не зайвим.

Кузен Бенедикт, надзвичайно здивований тим, що терміти покинули свою домівку, негайно запитав себе про це, незабаром переконавшись, що сталося це нещодавно.

Спустившись на підлогу, він озброївся ліхтарем і почав заглядати в найпотаємніші закапелки конуса. Йому вдалося знайти те, що він назвав «головним склад» термітів, тобто місце, де ці працелюбні комахи зберігають усі свої продовольчі запаси.

Цей склад розміщувався в нижньому ярусі, поряд з «королівською» коміркою, яку зруйнувала сокира Геркулеса так само, як і комірки, призначені для личинок.

Кузен Бенедикт знайшов тут декілька крапель ґледі, що ще не встигли затвердіти — отже, терміти доставили її на склад зовсім нещодавно.

— Ні, ні! — вигукнув вчений, немов заперечуючи якомусь опонентові. — Ні, цей термітник хазяї покинули зовсім нещодавно.

— Це ніхто і не заперечує, містере Бенедикт! — промовив Дік Сенд. — Давно або ні, для нас важливо єдине: вони його покинули і ми змогли зайняти їх місце.

— Є дуже важливим дізнатися, чому саме терміти пішли звідси, — заперечив кузен Бенедикт. — Адже вчора, а, можливо, й сьогодні вранці ці мудрі комахи ще мешкали тут: бачте, онде навіть ґледь не встигла затвердіти.

— Та що нам від цього, містере Бенедикт? — запитав Дік Сенд.

— Лише інстинкт міг змусити термітів покинути своє житло. Подивіться: в комірках не залишилося жодної комахи! Ба більше, вони дбайливо перенесли всіх до останньої личинок — я не можу знайти жодної. Так от, я повторюю: на це є причина — завбачливі комахи відчували наближення якоїсь серйозної небезпеки.

— Вони, напевно, передбачали, наше вторгнення до їхнього житла! — сміючись, промовив Геркулес.

— Авжеж! — вигукнув кузен Бенедикт, якого жарт славного негра зачепив за живе. — Гадаєте, у вас достатньо сили, щоб ви могли залякати цих хоробрих комах? Декілька тисяч термітів швидко перетворили б вас на обгризений скелет, якби наткнулися на ваш труп на своєму шляху.

— Теж мені — обгризти мерця! — відповів Геркулес, який не мав наміру здаватися. — Живим я легко роздавлю купу термітів!..

— Ви роздавите сто тисяч, двісті тисяч, п'ятсот тисяч, мільйон, — заперечив кузен Бенедикт і очі його горіли вогнем, — але не мільярд! А мільярд термітів з'їсть вас, живого або мертвого, обгризе до останнього хрящику!

Під час цієї суперечки, яка зовсім не була такою безглуздою, як могло здатися на перший погляд, Дік Сенд роздумував над зауваженням кузена Бенедикта. Без сумніву, вчений досить добре знав звички термітів і не помилявся у своїх припущеннях. Якщо він стверджує, що покинути своє містечко термітів спонукав інстинкт, отже, перебування в нім дійсно може бути небезпечним.

Але, оскільки не варто було й думати про те, щоб покинути цей притулок тієї хвилини, коли з небувалою люттю вирувала гроза, Дік Сенд не став морочитися над тим, що здавалося абсолютно нез'ясованим, і лише додав:

— Ну гаразд, містере Бенедикт; якщо терміти залишили в мурашнику свої запаси продовольства, згадаймо про наші запаси і займемося приготуванням вечері. Завтра, коли мине гроза, ми вирішимо, що робити далі.

Тієї ж миті почали готувати вечерю, бо якою б великою не була втома мандрівників, вона не зменшила їхнього апетиту. Консерви, яких повинно було вистачити ще на два дні, було сприйнято на відмінно. Сухарі ще не встигли відсиріти і протягом декількох хвилин тільки і чутно було, як вони хрускотять на міцних зубах Діка Сенда та його товаришів. Потужні щелепи Геркулеса працювали, мов справжні жорна в млину: він не жував, він перемелював.

Лише місіс Уелдон заледве торкнулася їжі і те лише через те, що Дік попросив її про це. Смілива жінка здавалася заклопотанішою і сумнішою, аніж в усі попередні дні. Тим часом маленький Джек почував себе краще. Напади лихоманки припинилися і тепер він спокійно спав на очах у матері в комірці термітника, де йому постелили м'яку постіль з одягу. Дік Сенд не знав, що й подумати.

Без зайвих слів зрозуміло, що кузен Бенедикт віддав належне вечері. Не слід, проте, вважати, що вченого цікавили якість або кількість страв, які він вживав. Аніскільки! Він просто тішився з можливості під час вечері провести для супутників лекцію про термітів. Ех, якби йому вдалося знайти в покинутій споруді хоча б одного терміта, одного-єдиного!..

— Ці дивовижні комахи, — почав вчений-ентомолог свою промову, зовсім не зважаючи на те, чи слухає його хто-небудь, — ці дивовижні комахи належать до сітчастокрилих[60]: їхні сяжки довші за голову, щелепи добре розвинені, нижні крила здебільшого однакової довжини з верхніми. Цей вельми цікавий ряд складається з п'ятьох груп: скорпионові мухи, мурашині леви, золотоглазки, веснянки та терміти. Без жодних сумнівів, комахи, житло яких ми — можливо, зовсім не маючи на це права! — зайняли, належать до останньої з перелічених груп.

З цієї хвилини Дік Сенд почав уважно слухати лекцію кузена Бенедикта. Чи не здогадався ентомолог після цієї знахідки поселення термітів, що мандрівники опинилися в Африці, попри те, що він не знав, через яку фатальну випадковість він опинився на зовсім іншиму континенті? Саме тому Дік з великою тривогою слухав його лекцію.

Тим часом кузен Бенедикт, вмостившись зручно на свого улюбленого коника, мчав ним що є сили.

— Для термітів, — сказав він, — характерні чотирьохчленисті лапки та розкішні сильні роговидні щелепи. Є родини мантисп, родини рафіди, родини термітів, відомих також під назвою білих мурашок. До них відносяться фатальний терміт, жовтошийний терміт, терміт, що боїться світла, терміт кусючий, руйнівник…

— А які терміти побудували цей конус? — запитав Дік Сенд.

— Зрозуміло, саме той

1 ... 55 56 57 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятнадцятирічний капітан"