Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

вчинив великодушно, і я захоплююся тобою, попри те, що брехати негарно навіть із дружніх причин.

– Що це означає? – запитав Нет, проте Ден не сказав ні слова. Він тільки випростався, наче тягар звалилася з його спини.

– Ден не брав грошей Томмі! – голосно оголосив пан Баер.

– Так хто ж тоді узяв їх? – закричали всі в один голос.

Пан Баер показав на незайняте місце – всі глянули на нього і деякий час мовчали від подиву.

– Сьогодні рано вранці Джек пішов додому, залишивши ось цю записку, – сказав пан Баер. – Вона була прив’язана до ручки моїх дверей.

І він прочитав її вголос:

Це я взяв долар Томмі. Я дивився в шпаринку й бачив, куди він поклав його. Я боявся зізнатися раніше, хоч мені й хотілося. Нета мені було не дуже шкода, але Ден справжній чоловік, і я не можу більше мовчати. Я не витрачав цих грошей. Вони лежать під килимом в моїй кімнаті, якраз біля умивальника. Мені дуже шкода, що я взяв їх. Я йду додому і, напевно, ніколи вже більше не повернуся, тому Ден може взяти мої речі.

Джек.

Це було не дуже витончене послання, кепсько написане, закапане чорнилом і вельми коротке, але для Дена воно мало величезну ціну. Коли пан Баер дочитав записку, Ден підійшов до нього і тремтячим голосом промовив:

– Ось тепер, сер, я зізнаюся, що винен, і прошу вас пробачити мені.

– Це була великодушна брехня, Дене, і я не можу не пробачити її. Але, як бачиш, вона не принесла жодної користі, – відповів пан Баер, поклавши йому руки на плечі й з любов’ю дивлячись на нього.

– Вона завадила хлопцям мучити Нета. Ось, для чого я зробив це. Він був страшенно нещасний. Я зміг винести це легше, – пояснив Ден, дуже задоволений, що може нарешті говорити після такого довгого й важкого мовчання.

– Значить, ти зробив це для мене? О, який ти добрий до мене! – вигукнув Нет, якому дуже хотілося обійняти свого друга й заплакати. Але він стримався: Ден вважав такі ніжності справою дівчат і обурювався подібним проявом почуттів.

– Заспокойся, адже все скінчилося добре, – сказав Ден, помітивши хвилювання Нета й, проковтнувши клубок, що підступав до горла, розсміявся так, як давно вже не сміявся. – А пані Баер знає? – раптом пристрасно запитав він.

– Авжеж. І вона така щаслива, що я, чесне слово, вже не знаю, що вона з тобою зробить, – відповів пан Баер.

Схвильовані й зраділі хлопчики оточили Дена. Але перш ніж він встиг відповісти на дюжину запитань, хтось крикнув:

– Трикратне «Ура!» на честь Дена! – і тут у дверях з’явилася пані Баер. Вона розмахувала кухонним рушником і, здавалося, була готова танцювати від радості, як робила в колишні часи, коли була дівчинкою.

– Раз, два, три! – крикнув пан Баер, і пролунало таке гучне «Ура!», що Ейзі здригнулася в себе на кухні, а старий пан Робертс, який саме проїжджав повз маєток, похитав головою, бурмочучи:

– Так, школи тепер зовсім не такі, як у мій час!

Ден деякий час тримався по-дорослому, але радісний вигляд пані Джо так його схвилював його, що він кинувся в зал, а звідти у вітальню. Джо негайно побігла за ним, і обидвоє вони пропали на пів години.

Пану Баеру коштувало значних зусиль заспокоїти схвильованих хлопчиків. Всі були зворушені жертовністю двох друзів. Брехати, звичайно, недобре, але любов, яка цю брехню викликала, й мужність, з якою Ден виносив приниження за свого друга, зробили з нього героя в очах всієї школи.

Томмі одразу відновив повноцінну діяльність своєї фірми. Нет відчував безмежну відданість Дену. Всі хлопчики всіляко намагалися загладити перед ними обома свою колишню недовіру. Пані Джо раділа за своїх вихованців, а тато Баер згодом ніколи не пропускав нагоди розповісти цю зворушливу історію вірної дружби юних Дамона та Піфія[6].

XV. На вербі

Протягом цього літа стара верба бачила й чула багато всього, бо стала улюбленим місцем збору дітей. Вона, мабуть, була задоволена цим, оскільки завжди радо приймала гостей, а спокійний час, які вони проводили в зеленому гніздечку на її гілках, приносив їм неабияку користь.

В один із суботніх вечорів біля верби зібралася ціла компанія. Спочатку прийшли Нен і Дейзі з маленькими мисками та шматочками мила: часом на них нападало непереборне бажання очистити весь світ, і вони приходили, щоб попрати в струмку сукні та білизну своїх ляльок.

Ейзі не дозволяла їм «влаштовувати бризготню» на своїй кухні, а у ванній їм було заборонено прати відтоді, як Нен забула закрутити кран, і вода, перелившися через край, протекла крізь підлогу на стелю нижнього поверху.

Дейзі взялася до роботи, як завжди, акуратно. Спочатку вона випрала всі білі, а потім кольорові речі, виполоскала їх і повісила сушити на мотузочку, простягнуту між двома барбарисовими кущами, прикріпивши тоненькими прищіпками, які зробив для неї Нед.

А Нен поклала в миску всі речі одразу, залила їх водою, а потім зовсім забула про своє прання, бо почала збирати пух з будяків, яким хотіла набити подушку для вавилонської цариці Семіраміди – так називалася одна з її ляльок. На це пішло досить багато часу. Коли Нен повернулася й взялася до прання, то виявилося, що вся ляльчина одежина взялася зеленими плямами: на рожевих і блакитних сукнях, на сорочечках і навіть на найошатнішій гофрованій спідничці з оборками залишилися сліди від шовкової стрічки на чепчиках.

– О, ні, в мене все зіпсувалося! – зітхнувши, вигукнула Нен.

– Поклади їх вибілити на траву, – порадила досвідчена Дейзі.

– Гаразд, так і зроблю. А ми поки посидимо в гніздечку й дивитимемося, щоб їх не забрав вітер.

Гардероб вавилонської цариці був розкладений на березі, а прачки, перевернувши догори дном свої тазики, видерлися на вербу й, влаштувавшись у гніздечку, почали базікати, бо так роблять господині, відпочиваючи від домашньої роботи.

– Я зроблю перину до цієї нової подушки, – сказала панночка Круть-верть і почала перекладати пух з кишені в носовичок, розгубивши при цьому мало не половину.

– А я не робитиму цього. Тітка Джо каже, що перини дуже шкідливі. Мої діти завжди сплять на матрацах, – рішуче оголосила пані Шекспір Сміт.

– Ну а мої діти такі здорові, що часто сплять навіть на підлозі й не звертають на це уваги (що було чистою правдою). Я не можу зробити їм дев’ять матраців, а набивати перини – люблю.

– Може, Томмі дасть тобі трохи пір’я?

– Може, але я не заплачу йому нічого, нехай так дає, – сказала панночка Круть-верть, яка часто зловживала добросердечністю пана