Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

23 глава

23 глава

Уляна

Настрій:  І ця думка лякала мене більше, ніж будь-який кошмар на Гелловін.

Вечір був на диво теплим, як для кінця жовтня. Я стояла перед дзеркалом, завершуючи останні штрихи до свого костюма. Гелловін завжди був моїм улюбленим святом. Можливість зануритися в інший світ, приміряти чужу шкіру і загубитися серед диваків та моторошних істот, видавалася мені чарівною.

Моя шкіра була блідою, як у мерця, а очі, завдяки лінзам, здавалися бездонними чорними проваллями, червоні губи додавали образу завершеності. Даніяр пожартував, що якщо раніше мої погляди його вбивали, то тепер вони роблять це буквально. Я була втіленням готичного жахіття — повільно рухаючись між реальністю та кошмаром, обличчя було настільки майстерно замасковане.

— Ну, якщо це не найгарячіший демон, якого я коли-небудь бачив, — промовив Даніяр, оглядаючи мене з голови до п’ят. Він стояв переді мною в образі справжнього женця — у чорному балахоні з капюшоном, що приховував частину обличчя, а в руках тримав штучну косу. Його високий зріст додавали йому ще більшого страхітливого вигляду.

— А ти непогано підходиш до свого образу, — відповіла я, глянувши на його костюм, що ідеально сидів на його фігурі. Виглядав він дійсно напрочуд — мовби вийшов із фільму жахів.

— Що ж, моє завдання — забрати всі грішні душі сьогоднішнього вечора. І ти, демон, не виняток, — промовив він з грайливою усмішкою, піднявши моє підборіддя, гладячи його великим пальцем.

— Подивимося, хто кого забере, — я підморгнула, і ми разом засміялися.

Вечірка була в самому розпалі, коли ми зайшли в нічний клуб. Музика билася у такт серцебиттю, наповнюючи простір дивним змішанням жаху та задоволення. Люди були одягнені в найрізноманітніші костюми — від класичних відьом та привидів до супергероїв та персонажів з фільмів. Атмосфера навколо нагадувала безумство в стилі Тіма Бертона. Величезні павутиння, штучні черепи й свічки створювали атмосферу моторошного свята. Люди сміялися, пили й фотографувалися, показуючи свої маски.

— Даніяр! — голосно привітався якийсь хлопець, обіймаючи мого женця. — Яка честь бачити тебе на цьому жахливому святі!

— Що, Максим, знайшов-таки час відірватися від своєї камери? — усміхнувся Даніяр у відповідь, на що хлопець розсміявся.

— Уляно, познайомся, це мій старий друг, Максим, — він раптово підвів мене до високого хлопця з широкою усмішкою. На ньому був костюм ковбоя, але не того з дитячих мультиків, а радше химерного героя із західних фільмів жахів. І він, на диво, здавався мені знайомим. — Максим, це моя дівчина Уляна.

— До речі, це моя Настя, — сказав Сергій, кивнувши на свою дівчину, що тільки-но підійшла. Вона була одягнена в щось піратку, що контрастувало з моїм хоррорним образом. Коли її погляд зустрівся з моїм, я відчула, як земля пішла з-під ніг. Та ні, цього не може бути...

— Ого... Ти мені когось нагадуєш, — сказала Настя, примруживши очі.

Анастасія Савченко. Її обличчя було тим, яке я не очікувала побачити сьогодні. Ми колись товаришували, і наші стосунки були настільки близькими, що ми разом повинні були поїхати до Парижу до балетної школи. Всі заздрили мені, крім неї. Настя була однією з небагатьох, з ким у мене були гарні відносини. Ми навіть влаштовували подвійні побачення. Тоді я була іншою — Юліаною, з каштановим волоссям і мріями про балет. Але після тієї автокатастрофи все змінилося. Я зникла з їхнього життя, змінила ім'я, пофарбувала волосся в руде і знайшла нове оточення. Я більше не Юліана. Я стала Уляною.

— Точно! Ти так схожа на одну мою стару подругу... Юліану.

Я відчула, як напруження наростає. Серце в грудях калатало, але я швидко взяла себе в руки, змусивши голос прозвучати хрипко і холодно:

— Вибач, але, мабуть, ви мене з кимось плутаєте.

Максим з усмішкою відмахнувся:

— Настя любить бачити схожість між людьми. Але ти правду кажеш, у неї із Юліаною є щось спільне. Хоча... не можу точно сказати, що саме.

Чорт забирай, яка ймовірність, що саме Настя мала бути на цій вечірці? Невже доля вирішила зіграти зі мною злий жарт?

Даніяр, мабуть, теж помітив, як я раптом напружилася. Його тепла долоня м’яко стиснула мою руку, я перевела погляд на нього, і помітила, що він трохи нахилив голову, поглянувши на мене з легким занепокоєнням.

— Ми підемо візьмемо щось випити, — спокійно сказав він, обертаючись до Максима та Насті. Його голос звучав невимушено, але я знала, що це лише гра. Даніяр був майстром у таких речах.

— Звісно, ми ще побачимось пізніше, — усміхнувся Максим і підморгнув. Настя ж лише кивнула, проте продовжувала дивитися на мене, якби намагаючись пригадати щось важливе.

Ми з Даніяром пішли в бік бару, і я відчула, як трохи відпускає напруга. Його присутність поруч була зараз, як ніколи, заспокійливою. Жестом запропонував мені вибрати напій, але я відчула легке запаморочення і зрозуміла, що алкоголь — не найкраща ідея.

— Я, мабуть, візьму щось безалкогольне.

— Ти впевнена? — він здивовано підняв брову.

— Так, — я змусила себе усміхнутися. — Щось легке. Просто не хочеться, щоб цей вечір закінчився передчасно.

Даніяр кивнув і замовив собі коктейль, а мені — безалкогольний. Його погляд ковзнув по мені.

Наші «відносини» змінилися після того випадку. Я досі не могла точно визначити, як саме. Коли я запросила його до себе, я щиро думала, що ми просто займемося гарячим сексом і на цьому все. Але все пішло зовсім не за планом. Я пам’ятаю, як станцювала для нього, потім несподівано для себе почала плакати, не витримавши. А потім... заснула на його колінах. Це було настільки нетипово для мене. Зазвичай я тримаю все під контролем, в тому числі і себе. Але найгірше було те, що він залишився. Ліг поруч, наче це було найприродніше у світі. Чорт забирай, хто йому дозволив? І я, чомусь, розповіла йому про Андрія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍