Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Уся ця картина добряче веселила і я б не зміг прибрати з обличчя самовдоволеної посмішки, якби не різкий біль у плечі та боку, добре, хоч другий постріл пройшов по дотичній, тож питання життя більше не стояло. Рани поступово затягувались, але відбувалось це вкрай повільно, не дивлячись на купу стимуляторів здоров’я, що я собі всадив. Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю, як покинув Тортугу. Лише як вистрибнув у вікно, активував костюм для вінгсьютингу, а далі біль застелив очі. Прийшов до тями на околицях Атласу, найближчої до Тортуги локації.

Коли я досяг Тринубату, самого серця Акрополісу, у мене вже склався невеличкий фан-клуб, а один із новопридбаних шанувальників, навіть запустив тоталізатор, приймаючи ставки на те, як далеко мені вдасться зайти. Я з радістю його підтримав і невдовзі, мій рахунок збільшився на суму у 20000 токенів. Взагалі на форумах поступово починав підійматися справжній ґвалт, народ ніяк не міг узяти до тями, чому гравцю з багряним статусом поліція дозволяє вільно розгулювати містом, ще й оберігає його тушку від мисливців за головами, коли він їх законна ціль?

Усе сталося тоді, коли я вийшов на одну із центральних вулиць, що вела прямісінько до музею Слави. Небо розверзла трійка флаєрів з емблемами СБА. Апарати опустились на землю з такою швидкістю, що здавалось вони падають. Пил, вітер та горючі пари окутали нашу процесію, а коли розвиднілось я вже був оточений бійцями закутими в середні костюми піхоти прориву класу представник. Їх основна відмінність полягала в тому, що окрім відмінних бійцівських якостей, костюми мали агресивні та хижі обриси, здатні одним виглядом приголомшити своїх ворогів.

— Сер, у мене наказ супроводити вас до Тетраедра, — уперед вийшов невисокий чоловік без броні, одягнений, лише в діловий костюм.

— А якщо я не хочу?

— Так, так! — позаду почулись розлагоджені викрики моєї групи підтримки. — Він не хоче, відваліть!

— Сер, достатньо ламати комедію, вистачить уже того, що ви наробили й навіщо було так показово повертатись?

— А мені, яка біда з того? — я байдуже знизав плечима

— Ви порушили угоду та розкрили інформацію про новий івент.

— Ух ти новий івент ще й перед масштабним оновленням! — у натовпі почувся гомін. — А чому б ні! — викрикнув інший, — до того оновлення, ще стільки часу!

— І не кажи, друже, але я підготувався заздалегідь та взяв відгул.

— Я теж, — викрикнув невисокий хлопчина.

— А наш директор оголосив на цей день вихідний.

— Пощастило, хоча нашому теж доведеться на таке піти, інакше все одно всі підуть на лікарняний.

— А ми на роботі висунули вимогу, вихідний або страйк.

Доки натовп обговорював оновлення та новий івент, двійка бійців підхопила мене під руки та потягнула до флаєра.

— Агов народ, а нашого «Гуру» силоміць тягнуть до флаєра!

— Не пощастило, стільки санкцій тепер відгребе, хоча б акаунт не видалили.

— Облиш, він актор, а це все навмисний злив, маркетологи вирішили наробити шуму, 10000 токенів, що івент повна «лажа»!

— Підтримую і ставлю ще 20000, народ, хто поставить проти?! — Але, здається, дурнів не знайшлось принаймні поки ми йшли до флаєра ніхто так і не поставив проти.

Політ тривав хвилин десять і ось ми в середині Тетраедра. Там мене довго водили різноплановими коридорами та сходами, але не до вже знайомого кабінету джину. Кімната, до якої ми увійшли, виявилась лабораторією.

Чималих розмірів приміщення мало декілька робочих місць заставлених дорогим технологічним обладнанням, маніпуляторами та прототипами, отриманими в результаті експериментів. При цьому частина була прихована за непроникними для погляду силовими полями й біля одного з таких, хижо посміхаючись, мене чекав Брат.

— Приніс? — розкинув руки у вітанні, ніби зустрів старого друга, запитав джин.

— Так, — крізь зуби промовив я.

— Ну чого ти шкіришся? Аліса сама винна в тому, що сталося, я пропонував їй стати частиною нового світу, але вона відмахнулась від мене. А от ти інший, вмієш розставляти пріоритети. Я одразу це побачив у тобі й скажу чесно, мені подобаються такі люди, — джин ненадовго задумався, потираючи рукою підборіддя, а потім на його обличчі відобразилось просвітління та посмішка — Знаєш що, Ікаре, пропоную тобі стати їх лідером.

— Лідером кого? — розгублено запитав я, пропозиція джина застигла мене зненацька.

— Звісно, що людей. Тих, кого не буде в Грі під час виходу оновлення. Людству, аби вижити й відновитись, потрібна буде сильна рука. Упевнений, ти із цим впораєшся, а я тобі допоможу.

— Бажаєш перетворити нас на худобу?

Джин розсміявся, — Так ви і є худоба принаймні більшість із вас. За роки існування Гри, я такого надивився в Акрополісі. Ви ж сюди тікаєте від реального життя, в якому змушені днями й ночами працювати. І все заради чого? Місця в хліву та корита заповненого несправжньою їжею. Та я вам, можна сказати, роблю неоціненну послугу, даруючи на останок, хоч якийсь сенс.

— Зроби ласку, позбав мене всіх цих казочок про велику мету та благу ціль, тим паче ти навіть не намагаєшся бути переконливим. Давай краще, ти зараз відпустиш мою сестру, я віддам тобі твій дестракт і ми розійдемось кожен у своїх справах. Обіцяю не втручатись у твої плани зі знищення людства та я взагалі, тепер до Гри ні ногою.