Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

11.1

Компанія з чотирьох дівчат розташувалася на траві біля великого розлогого дерева. Вони не дуже шкодували, що всі лави вже зайняті. Це було їхнє улюблене місце.

Діставши з сумки конспект, Лера підібгала губи.

— Дівчата. Хто мені допоможе з цими новими дієсловами? У мене зовсім не йде французька. Хто взагалі додумався такий кошмар засунути у шкільну програму? Криптографія легша. — поскаржилася Лера.

Уля, Ліза та Соня перезирнулися, у всіх поки що були однакові результати.

— Це не найскладніше, чого тут навчають! — почувся за спиною жіночий голос. — Вам доведеться ще вчити одну зі слов’янських мов та німецьку! А взагалі, по закінченні ви знатимете до п'яти мов.

Лера підняла гнівний погляд на старшокурсницю. З українською у неї проблем не було, а ось німецька... Дівчинка підрахувала в голові кількість мов: українська, англійська, французька, німецька та…

— Навіщо? З нас роблять магів чи перекладачів? — обурено підняла брови Уляна.

Темноволоса дівчинка посміхнулася, поправивши сумку на плечі.

— По-перше, ми еліта і маємо бути освіченими. По-друге, у школі багато студентів із цих країн.

— А викладачі лютують, якщо не вдається опанувати мову? — страждально подивилася на неї Лера.

— Не дуже. Їм важливіше, щоб ми знали англійську та фероманську, а також отримували відмінно з загальних та магічних дисциплін. Народознавство — це данина поваги предкам. І головний біль нам! — потерла перенісся дівчина. — Вам краще зараз підійти до викладача, інакше потім заплутаєтесь у мові. І заліковку зіпсуєте.

— Ось саме, головний біль! — фиркнула Уляна. — Дякую за пораду.

Дівчина посміхнулася і пішла геть. Подруги ще раз перезирнулися між собою і майже одночасно зітхнули.

— Може, зараз у бібліотеку? Швидко зробимо все і підемо гуляти? — Уляна  обвела подруг поглядом.

* * *

Шкільна бібліотека вражала своїми розмірами. У ній була величезна кількість книг на різні теми. Більшість були настільки старими, що їх заборонялося виносити з бібліотеки, щоб не зіпсувати та не загубити. 

 Розташувавшись за одним зі столиків у читальній залі, Лера з подругами робила домашнє завдання з демонології. Його вела заступниця директора Ксенія Майроуз. Попри те, що Лері подобався цей предмет, вона негативно ставилася до викладачки. Жінка була занадто суворою і дозволяла собі погані висловлювання на адресу студентів. До того ж предмет вона вела так, ніби робила комусь послугу.

На жаль, демонологія та мистецтво духів будуть у них до сьомого курсу. І з цим нічого не вдієш.

— Я піду ще щось пошукаю. — закривши книгу, Лера подивилася на подруг. — Хтось зі мною?

— Ні. Я ще пишу доповідь з історії. Але якщо тобі трапиться книга про фейрі, захопи її, будь ласка! — відірвалася від свого конспекту Соня.

Уляна  та Ліза теж не виявили бажання піти з нею. Зітхнувши, Лера пішла відносити свої книжки. Часу в неї на це пішло небагато — вона пам'ятала, де їх брала. А ось пошук потрібної літератури міг зайняти якийсь час. Вона навіть хотіла сходити попросити допомоги у бібліотекаря.

Блукаючи між стелажами, дівчинка читала написи на книжкових корінцях і раптом почула поряд знайомий голос. Спочатку Лера хотіла пройти повз, вона не збиралася підслуховувати розмову Андрія та Єгора. Однокурсники, мабуть, шукали матеріал для домашнього завдання.

— Андрію, це небезпечно! — долинув до неї голос Єгора.

На цих словах Лера насторожилася та не стала поспішати виходити з-за стелажа. Цікавість таки змусила її прислухатися. Можливо, саме зараз йдеться про те, про що вони говорили на уроці зілля.

— То пусте, тут все легко та просто! Він перебуває під школою! — пирхнув Андрій.

— Але ж там лабіринт! А якщо ми заблукаємо?!

— Ну, якщо ти боїшся, я піду сам!

— Ні-і. Я з тобою. Але, може, ти скажеш, навіщо тобі цей амулет?

— Мені потрібно дещо дізнатися! Можливо, від цього залежить моє життя! — без іронії відповів Андрій. — Все, що нам потрібно, у цій книзі! — сказав він і помахав перед носом товстою книжкою. — Я прорахував усі ходи. Спочатку потрібно пробратися до школи, щоб потім потрапити до підвалу. Там уже є двері до печер. Найкраще діяти вночі!

Лера охнула від почутого. За стелажем стало тихо, а потім пролунав шепіт.

— Тільки нікому, інакше нас виключать зі школи.

Мороз пробіг по спині. Хоч би що задумав Андрій, їй це не подобалося. Найкраще було повідомити декана. Але вона не стала б цього робити тому, що Андрій її після такого точно зненавидить.

Як тільки почулися кроки, що віддалялися, Лера вийшла з укриття. Дівчинка вже збиралася пройти повз, як раптом побачила на підлозі, де щойно стояли хлопчики, згорнутий аркуш паперу. Найімовірніше, він випав із книги, якою тряс Андрій.

Присівши, дівчинка підняла аркуш і пробігла поглядом по написаному. В міру прочитання очі її поступово округлялися. То був невеликий вірш, написаний від руки рівним, каліграфічним почерком, з легким натиском. У деяких місцях слова були затерті, і прочитати, що там було написано, неможливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍