Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Склавши аркуш назад, Лера поклала його в кишеню і поспішила до друзів.

— А де ... — побачивши порожні руки подруги, поцікавилася Ліза.

І тільки зараз Лера зрозуміла, що забула взяти потрібну книгу.

— Я нічого не знайшла. Напевно, схожу до бібліотекаря! — відповіла Лера, кинувши погляд на столик, за яким вже сиділи Андрій та Єгор.

Тепер її більше хвилювали вони, ніж якесь завдання з демонології. І вона була налаштована рішуче завадити їм вирушити на смерть. Але привертати увагу не можна, тому Лера, посміхнувшись, пішла у бік стелажів.

* * *

Коли вона повернулася до гуртожитку, почало вже темніти. Розташувавшись на лавці біля будинку, Лера поклала собі на коліна щоденник. Останнім часом вона дедалі менше щось туди писала. Відкривши його, дівчинка написала кілька речень.

«Пройшов ще один день у Резенфорді. Професор Чикін мені вперше поставив за зілля Пегаса. Уля знову кудись втекла, Соня сидить, пише доповідь з історії…»

Закривши зошит, Лера поклала його поруч на лаву. Не виходило їй поводитися так, ніби нічого не сталося. Витягнувши з кишені знайдений у бібліотеці аркуш, вона пробігла поглядом по рядках.

Та, що від древніх народжена була,

Прокинься, принцесо, про все ти забула.

Чоло все ще тисне вінець.

Кохання не вічне — вже чарам кінець…

Другий чотиривірш був повністю затертий, так що Лері доводилося тільки гадати, про що там йшла мова.

Безсмертний мудрець, що прожив цілий вік.

  Рятує дракона з глибин океану.
І той йому служить тепер без обману.
Назвав його Харою, дав новий шлях.
І сила дракона зростала в роках.

Але той хто вірний вільним не буде.

Темряву дому навік не забуде.

Дві сотні років тримає він кару.

І жертва його стане всім даром.

 

Ти чуєш, як камінь до тебе шепоче?

Лиш ти розумієш слова ці пророчі.

Відчуй, у тобі вже палає вогонь.

Нехай він торкнеться твоїх знов долонь.

 

Те що ховає дракон віднині живе.

І доля до Нього тебе приведе.
Але будь обережним з бажанням своїм,
Сила не дасться тим, хто є злим.

Прийдеш до дракона зі злом — там смерть ти знайдеш
А будеш достойним — вогонь ти візьмеш.

Перечитавши вірш кілька разів, Лера перевела погляд на малюнок дракона під ним. Це послання призначалося Андрієві. Тільки він про нього так і не дізнався.

Написане викликало в неї страх. Дівчинка нізащо не повірила б, що під школою є печери з драконом. Що б Андрій не шукав, те добре охороняли.

«Потрібно його відмовити. — Лера розгублено кусала губи. Це було важче, ніж вона думала. — Він мене ніколи не слухав. Але я не пробачу собі, якщо з ними щось станеться. Треба завтра поговорити з дядьком».

Піднявши очі, Лера пригнічено подивилася на вулицю з мешканцями гуртожитку Вольфрам, які гуляли по ній. Біля одного з вуличних ліхтарів дівчинка помітила Андрія з собакою. Цуценя з того часу, коли його тільки купили, сильно підросло.

Забравши щоденник, Лера поспішила до хлопчика.

— Привіт! — привіталася вона, переклавши щоденник в іншу руку.

— Ми сьогодні, здається, вже бачились.

— Я знаю! — проковтнувши слину, Лера вирішила спробувати відмовити Андрія від небезпечної витівки. — Чув, що у Ворвучі хтось хотів покинути будинок під час комендантської години? Йому дістався добрий наганяй від професора Чикіна.

Лера чекала, що її питання хоч якось вплине на Андрія.

— Ні, не чув. — навіть надто байдуже відповів хлопчик.

Лері дуже хотілося розповісти про послання, яке вона знайшла у бібліотеці, але в такому разі довелося б зізнатися, що вона підслуховувала його розмову.

— Ти знайшов інформацію для доповіді про фейрі? — хлопчик заперечливо похитав головою. — Сьогодні бачила книгу з такою назвою на стелажі із чарівними народами. Знаєш, це наприкінці бібліотеки. — Лера знову спробувала зазирнути йому у вічі.

— Е-е-е… добре! Завтра схожу! — сказав Андрій, покликавши собаку. На мить їй здалося, що хлопчик зрозумів, що вона підслуховувала їх. — Ти вибач, треба встигнути ще до комендантської години сходити до їдальні!

Лера кивнула, придушивши бажання негайно почати відмовляти одногрупника від пошуків.