Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

— Я така рада за тебе! Ти навіть не уявляєш, — щиро кажу. — Так приємно бачити тебе щасливою.

— Я настільки щаслива, що аж літати хочеться. Про минуле давно не згадую. А що в тебе? Як там твій бос?

Аріна знає загальну картину — я коротко розповідала їй по телефону, що ми з Тимофієм разом. Але в деталі не вдавалася.

Я відкладаю виделку й піднімаю на неї очі.

— Так добре, що аж страшно.

— В сенсі? — вона теж перестає їсти.

— Все настільки ідеально, що в мене з’явилася нав’язлива думка, що трапиться щось погане. Тимофій каже, що я накручую себе.

— І правильно каже. Просто твої стосунки з Іваном залишили відбиток. Тоді ти теж думала, що все добре, всі вважали його ідеальним, а він виявився козлом.

Аріна робить ковток соку й уважно дивиться на мене.

— Але я скажу тобі те саме, що ти мені говорила про Матвія: це не означає, що з Тимофієм буде так само.

Я зітхаю, опускаючи погляд.

— Я це розумію, але нічого не можу вдіяти. Це відчуття ніяк мене не відпускає.

— Просто постарайся абстрагуватися.

— Намагаюся, — зітхаю й повертаюся до їжі.

Ми закінчуємо обідати. Аріна робить нам каву, а потім дістає з холодильника чізкейк.

— О, з полуницею! Ти як знала! — захоплено вигукую, і в роті одразу збирається слина.

— Що? — вона дивиться на мене здивовано.

— Останнім часом мені постійно хочеться полуниці.

— Останнім часом? І як давно?

— Ну… тижні два, напевно. А що?

— А ще щось є? Може, тобі хочеться якихось конкретних продуктів? Або ти більше їсиш?

— Ну… ще сирні десерти. Сирники, запіканки, чізкейки. І справді, їсти стала більше… Чому ти питаєш? — її запитання починають мене лякати.

Аріна відкладає чашку й уважно дивиться на мене.— Емі… ти часом не вагітна?

— Що? Ні! — я аж занадто голосно реагую. Але потім починаю рахувати дні… І раптом усвідомлюю, що 

у мене затримка. Велика затримка. Уже понад тиждень.

Я злякано піднімаю очі на Аріну й прикриваю рот долонею.

— Тобі варто зробити тест, — каже вона після паузи. — Не факт, що ти вагітна, але… коли я була на ранніх термінах, мені постійно хотілося консервованих персиків. Саме консервованих. Я могла з’їдати по кілька банок на день.

— Я пам’ятаю, — тихо відповідаю, поринаючи в думки.

— У всіх по-різному, але затримка — це вже показник.

Я киваю.

— Я так розумію, батьком може бути тільки Тимофій?

Просто мовчки знову киваю. У мене не вистачає сил вимовити хоч слово. До страху, що щось погане трапиться, додається ще один — страх вагітності. А може, це і є те, що повинно було статися?

— Ну, принаймні це краще, ніж якби батьком був той придурок Артем, — Аріна намагається підбадьорити мене. — Ти боїшся, того як Тимофій відреагує?

— Ми якось говорили про це після одного разу, коли не використали захист. Він сказав, що якщо таке станеться, він готовий взяти відповідальність.

— Тоді нема чого хвилюватися, — вона ніжно стискає мою руку.

— Просто це все так швидко…

— Не накручуй себе. Для початку зроби тест.

Далі ми мовчки п’ємо каву. Аріна більше нічого не говорить, розуміючи мій стан. Напруга між нами майже відчутна, але її мовчазна підтримка зараз цінніша за будь-які слова. В голові не перестає крутитися думка про можливу вагітність. Мені навіть чізкейк не лізе, і полуниці вже не хочеться.

Потім ми прощаємося. Аріна ще раз підбадьорює мене, обіймає і просить зателефонувати, коли зроблю тест.

На негнучких ногах виходжу з її будинку, сідаю в машину й відразу рушаю. Дорога здається розмитою, ніби я їду на автопілоті.

Біля першої ж аптеки різко звертаю на узбіччя, паркуюся й майже вибігаю з авто. Зайшовши всередину, без роздумів беру три різні тести — щоб точно бути впевненою у відповіді.

Я швидко розплачуюся, ховаю пакунок у сумку й виходжу, зробивши глибокий вдих.

Залишилося найскладніше — дізнатися правду.