Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Затишшя перед бурею

    Останнім часом моє життя набуло світлих та теплих тонів. Я мала те, про що навіть не могла мріяти ще кілька місяців тому. А точніше, я взагалі про таке не мріяла, бо не мала мети починати з кимось стосунки. Але доля вирішила подарувати мені найпрекрасніше з усіх почуттів — кохання. І не аби з ким. Ні. Моєю парою став найвідоміший бабій Києва — Денис Гончарук.
   Якби мені сказали, що я буду з ним зустрічатися, то наштовхнулися б на куленепробивну стіну мого скептицизму. Інакше кажучи — отримали звання фантазера-дивака.
   Ну як взагалі таке можливо? Як звичайна дівчина з діркою від бублика в кишені змогла привернути увагу красунчика-багатія? Що взагалі  спільного між ними? Ці та десятки аналогічних питань я почала отримувати, коли Ден виклав наше спільне фото в Інстаграмі.
   Хлопець прагнув довести мені серйозність своїх намірів, хотів показати, що не жартував пропонуючи заміжжя... З цієї причини й зробив пост з нашою спільною фотографією.
   "Вона — МОЯ... Це вище небес та сильніше нас!"
   Тексту небагато, але суть передана якнайкраще.
  Судячи з коментарів під постом, люди, м'яко кажучи, були шоковані й розділилися на два табори: дівчата — сипали отрутою в мою адресу, бо кожна з них плекала надію приручити розбещеного мажора, хлопці — не могли повірити, що такий як Ден пав жертвою кохання. Одним словом, люди шукали підступ або якийсь прихований сенс в цій новині.
   Однак, по правді кажучи, я вірила Дену, адже він доклав зусиль для того, щоб повернути мене. Річ навіть не в словах, котрих, до речі, теж було з надлишком. Справа в почуттях і вчинках, які юнак зробив для нас та нашого майбутнього.
   В день, коли відбувся бій з Антоном, Денис вперше вчинив підступ проти свого колишнього друга. Проте не для того, щоб додати тому неприємностей чи провчити. Ціль була інша. Я б навіть сказала благородна.
   Молодший Гончарук жадав повернути мене, тому записав на телефон їх розмову з сином Генпрокурора.
   Антон вважав себе переможцем і не вірив, що хтось здатен переграти його, тому виклав усе як на духу, без прикрас. Він був настільки самовпевненим, що розповів детально подробиці своєї підступної авантюри. А на останок пообіцяв добряче розважитися зі мною, змусивши повністю забути про таке непорозуміння як Ден Гончарук.
   Звісно, почувши таке одкровення я не могла не пробачити Денису. Тим паче враховуючи моє непереборне бажання бути з ним. Тому ми знову зійшлися та скріпили наше возз'єднання гарячими поцілунками, любощами й моєю обіцянкою подумати над пропозицією руки та серця.
   Минуло декілька тижнів з того часу, а я досі не дала свою відповідь, постійно знаходячи якісь відмовки. Добре, що хлопцю занадто подобалися мої поцілунки, котрі дуже часто допомагали перенести вектор його уваги на інші речі, та це не діятиме вічно.
    З цієї причини я зібрала імпровізовану раду, що складалася з моїх подружок — Олени та Мілани. У останньої, до речі, є свій інтерес у тому, щоб я сказала "так". І я все ж не думаю, що вона опиратиметься лише на свої родинні зв'язки, оскільки за час нашого знайомства ми дуже зблизилися й дівчина зарекомендувала себе як щира людина, не здатна на підступ.
   Ми розмістилися на задньому дворі маєтку Гончаруків, оскільки там нещодавно був наповнений водою басейн, що так і вабив до себе в цю спекотну днину. Блакитна поверхня, немов дзеркало відбивала яскраві сонячні промінчики, зачаровуючи своєю відвертою чистотою. І ми з подружками не втрималися та спокусилися на таку потрібну нам свіжість, яку могло подарувати лише плавання.
   Добряче накупавшись в кришталево чистій воді, ми вилізли з басейну та дозволили сонцю висушити наші мокрі тіла. Лежачи на шезлонзі та періодично потягуючи прохолодний лимонад крізь рожеву соломинку, я відчувала себе настільки щасливою, що це скидалося на чарівний сон, аніж на реальне життя.
   — Маргаритко, то що ти все ж вирішила? — Ліниво запитала Олена, нагадуючи про нашу тему розмови.
   Я настільки розслабилася на сонечку, що лежала з заплющеними очима, дозволяючи теплим промінням і легкому вітерцю ніжно пестити моє ще вологе від купання тіло. — Навіть не знаю. — М'яко й дещо повільно відказала я.
   — А пора знати. — Відгукнувся знайомий голос біля мого вуха.
   Інстинктивно підскочивши, я втупила погляд на постаті свого хлопця, котрий нахилився наді мною. — Ден? Я гадала, що ти будеш вдома після третьої. — Спантеличено мовила я, не зводячи очей з руки, що лагідно гладила мій живіт.
   — Моя кохана геть втратила лік часу. — Він засміявся, даруючи мені свій глибокий, оксамитовий сміх, що змушував тіло затремтіти від тепла, котре завжди розливалося по венах у його присутності. — Вже четверта година, тож я тут і хочу твоєї уваги.
   — Якщо не помітив, то я не сама. Тому не можу залишити подруг і тобі доведеться зачекати. — Я грайливо торкнулася пальцем кінчика його носа.
   — А ми не проти. Еге ж, Міло? — Відгукнулася моя як завжди занадто ініціативна подружка Олена.
   — Ні крапельки. — Прощебетала тоненьким голосочком Мілана. — Братику, все для тебе. — Дівчина спустила сонцезахисні окуляри, притримуючи їх двома пальцями й не приховуючи бісиків у очах, підморгнула Дену. Після чого безтурботно вмостилася на шезлонг ігноруючи мій пронизливий погляд так, ніби нічого й не сталося.
   — Від ліпших подруг я чекала більшого. — Жартівливо відгукнулася я, не приховуючи іронічної нотки.
   — А ми просто хочемо погуляти на дівич-вечорі. Отже, зробимо все від нас залежне, щоб він відбувся. — В тон мені, відповіла Олена.
    До речі, було важко не помітити як сяяло її обличчя, коли вона говорила. Дівчина по-справжньому раділа моєму щастю. Ось що значить справжня жіноча дружба. А чоловіка ще кажуть, ніби ми не вміємо дружити. Все ми вміємо.
   Мого плеча торкнулася тепла рука, тож я повернулася та поглянула на Дена. Овва, а я навіть не помітила як сповзла лямка купальника. Однак це не пройшло повз його пильних очей, тож він турботливо повернув її на місце.
   — Ніколи б не подумала, що Денис Гончарук аж настільки уважний. Мені здавалося, що ти радше роздягнеш дівчину, аніж будеш її одягати. — Я підперла підборіддя рукою та схилила голову набік, чарівно посміхаючись.
   Ден звабливо поглянув на мене, плавно погладжуючи моє плече. — І я обов'язково зроблю це, але після нашого весілля.
   Мої брови поповзли догори, а вуста склалися в здивоване "О", але жоден звук так і не злетів з язика.
   — Не очікувала? — Правильно зрозумівши емоції на моєму обличчі, запитав хлопець, що досі пестив плече, проводячи пальцями до моєї шиї й назад. Одними кісточками він окреслив лінію над грудьми, через що змусив моє серце пропустити удар. — Повір, люба, на тебе чекає ще багато відкриттів. Лише одне "так" і ти опинишся в казці тривалістю в життя.
   — Голубки, може ви вже підете куди-небудь? А то від вашої романтики аж щелепи зводить. — Сміючись, відказала Мілана, попиваючи свій лимонад.
   — Мала, я передам Боді, що ти не фанатка романтики. Впевнений, це його засмутить, бо він якраз планує для тебе побачення. — Дена від душі веселили ці їх перепалки з сестрою. Попри те, що вони підтрунювали одне над одним — ніколи не опускалися до грубощів. Їх стосунки були наповнені теплотою та істинною сестринсько-братерською любов'ю.
   — Ах ти ж... — Мілана, уміло вдаючи образу, підхопила капці й однією з них поцілила в Дениса, котрий завдяки своїй блискавичній реакції — вчасно відхилився вбік, уникнувши прямого влучання. — Ну начувайся! — В хлопця полетіла й друга капця. Проте її спіткала та ж участь, що і її попередницю — впала недалеко від краю басейну.
   — Меткість явно не твоя сильна сторона. — Зухвало відгукнувся Ден, ледве стримуючи посмішку.
   Піддавшись хвилі веселощів, я зірвалася з місця в напрямку штучної водойми. — Ви поки поспілкуйтесь, а я освіжусь. — Опинившись біля басейну, я квапливо озирнулася та показала присутнім кінчик язика, а потім шубовснула в блакитну воду.
   — Якщо ти думаєш, що зможеш таким чином уникнути розмови зі мною, то дуже помиляєшся. — Ззаду пролунав впевнений голос юнака.
   Я визирнула з води й помітила як він на ходу стягнув із себе сорочку та штани, залишившись лише в спідній білизні. Сонячне світло ковзало по могутнім плечам спускаючись до підтягнутого торса та ніжно окреслюючи рельєф грудей. На його могутньому тілі вже зникли всі синці, котрі юнак отримав у день поєдинку з Антоном.
   Замилувавшись мимоволі своїм коханим, я відчула як пришвидшився пульс.
   Тим часом Ден розігнався й заплигнув у воду. Хлопець стрімко наближався, тож я вирішила продовжити нашу гру й попливла в протилежний бік.
   Ледве встигла дістатися бортику басейну та підтягнути тіло вгору на рятівну сушу, як мене потягнули назад сильні руки. Вдарившись спиною об сталеві груди, я затремтіла від задоволення, що раптово охопило все моє тіло з корінців волосся й до самісіньких кінчиків пальців на ногах.
   Денис важко дихав над моїм вухом, немов проплив марафон. — Мені здається чи ти хочеш спокусити мене до весілля? Якщо так, то в тебе це чудово виходить — я вже на межі... — Низький голос, що розтягував кожне слово, залоскотав мою шию. Я буквально відчувала як від його подиху в мене завмирало серце, а всередині клекотало жерло розбурханого вулкана.
   З останніх сил, я взяла під контроль власне тіло, що перебувало в полоні рук, котрі завжди дарували мені спокій і неймовірні відчуття блаженства.
   — Ти занадто самовпевнений. До того ж я ще не сказала "так". — Прокляття! Голос здригнувся, немов зламався під натиском почуттів, що ніби лавина, накрила мене з головою.
   — Твоя чуттєвість зводить мене з розуму. — Хрипло відказав Денис, стискаючи моє податливе тіло у власних руках.
   — То ти, виходить, божевільний. — Таким же захриплим голосом відгукнулася я.
   — Так. Я божеволію від кохання до тебе...
   Наші вуста зустрілися в пожадливому поцілунку. Все було прекрасно, принаймні поки що... Поки я перебувала в солодкому невіданні, поки не бачила як заблимав телефон сповіщаючи про нове повідомлення, що містило всього три слова.
   "Доню, я поруч..."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍