Читати книгу - "Список Шиндлера"

після випробування. Будуватиме біля задніх дверей будинку Ґьота, де, як свідчили історії з Райтер і Ґрюнберґом, правила були геть непередбачувані.

Під час робіт над оранжереєю для коменданта треба було підняти й розташувати вгорі величезну дерев’яну крокву. У процесі Адам Ґарде почув гавкіт двох псів Ґьота — Рольфа і Ральфа, з іменами, взятими з коміксів у газеті. Тільки минулого тижня Амон дозволив своїм улюбленцям відгризти грудь у жінки-в’язня, яка, на його думку, лінувалася. Сам Ґьот зі своєю незакінченою технічною освітою раз у раз підходив, прибравши вигляду професіонала, й дивився, як крокви піднімають за допомогою блоків. Він підійшов з якимись запитаннями якраз тоді, коли центральну крокву встановлювали на місце. Вона була з сосни, довжелезна, важка — і з другого кінця тієї крокви Ґьот вигукнув своє запитання. Адам Ґарде не зрозумів і приклав руку до вуха, щоб краще чути. Ґьот знову запитав, але Ґарде не зрозумів — і це було навіть страшніше, ніж не почути.

— Не розумію, гере коменданте, — признався Адам.

Амон ухопив кінець крокви обома своїми музикальними руками і гойднув її в бік інженера. Ґарде побачив, як гігантська колода летить до його голови, і зрозумів, що то знаряддя смерті. Він підняв праву руку, захищаючись, — і кроква розтрощила йому пальці й п’ясть. Інженер упав на землю. Коли перед очима Ґарде розвіявся туман болю й нудоти, Амон уже розвернувся й пішов геть. Може, він прийде завтра по задовільну відповідь…

Щоб не бути записаним у непридатні каліки, інженер Ґарде не став довіряти свою руку Krankenstube (шпиталю). Коли він просто йшов, рука звисала вздовж його тіла вмістилищем муки. Він дозволив доктору Гільфштейну вмовити себе накласти гіпс. Тож Ґарде далі керував будівництвом оранжереї і щодня ходив на фабрику «Емалія», сподіваючись приховати гіпс у довгому рукаві. Коли він не був того певний, то гіпс знімав. Нехай уже криво зростається. Він хотів будь-що потрапити до філії Шиндлера і щоб ніяке каліцтво цьому не заважало.

За тиждень, узявши вузол із сорочкою та книжками, він остаточно перебрався на Липову.

Розділ 23

Серед тих в’язнів, які були в курсі справи, уже почалася конкуренція за перехід на «Емалію». В’язень Долек Горовиць, працівник відділу закупівель у таборі Плашув, знав, що його самого до Шидлера не відпустять. Але він мав жінку і двох дітей.

Ричард, його малий син, навесні прокидався рано, коли земля видихала туманом останню зимову сирість, злазив із маминих нар у жіночому бараку і біг униз до чоловічого табору, мріючи про грубий ранковий хліб. Зранку він мав бути разом з батьком під час перевірки на Аппельпляці. Шлях пролягав повз пост єврейської поліції Хіловича, і навіть туманного ранку його було видно з вишок. Але він був у безпеці, бо про нього знали. Це син Горовиця. Його батька надзвичайно цінував гер Бош, з котрим, у свою чергу, частенько випивав комендант. Свобода пересування, яку, сам того не відаючи, мав Ричард, походила від батькового професіоналізму; він, немов зачарований, безпечно пробігав попід вишками, знаходив батьків барак і залазив до батька на нари, будячи його запитаннями. Чому зранку туман буває, а вдень ні? Сьогодні будуть машини? А довго ми сьогодні на плацу стоятимемо? А бити когось будуть?

З ранкових запитань сина Долек Горовиць бачив, що Плашув — не місце для дитини, навіть на особливих правах. Може, йому вдасться вийти на Шиндлера — час від часу він приїжджав і ходив навколо будівлі адміністрації цехів під приводом справ, приносив невеликі гостинці й обмінювався новинами зі старими приятелями — Штерном, Романом Ґінтером, Польдеком Пфефферберґом та іншими. Оскільки Долек не відчував себе в змозі встановити контакт безпосередньо з Шиндлером, то думав, що це можна зробити через Боша. Долек гадав, що вони часто бачаться. Може, не так тут, як у кабінетах в місті й на вечірках. Очевидно, друзями їх не назвеш, але їх пов’язують оборудки та взаємні послуги.

Не тільки Ричарда — і, може, навіть не його в першу чергу — хотів Долек перевести до Шиндлера. Ричард міг принаймні втопити свій страх у морі запитань. А десятирічна дочка Нюся вже ні про що не питала; вона була просто худенькою дівчинкою, яка виросла з малячої безпосередності. Вона, приєднуючи щетину на дерев’яні ручки щіток, щодня бачила, як до австрійських шанців їдуть нові й нові вантажівки. Нюся несла свій страх мовчки, як доросла, вона не могла залізти батькові на груди й поділитися страхом. Щоб угамувати голод у Плашуві, вона навчилася курити загорнуту в газету зелену цибулю. Підтверджені чутки з «Емалії» свідчили, що там такі недитячі методи не потрібні.

Тож Долек звернувся до Боша якось, коли йшов на склад одягу. Долек попросив Боша, з огляду на доброту, яку той до нього виявляв, замовити за нього слово геру Шиндлеру. Долек кілька разів повторив своє прохання й імена дітей, щоб Бош, якому шнапс сильно пошкодив пам’ять, точно все запам’ятав. Гер Шиндлер, мабуть, мій найкращий друг, сказав Бош. Він для мене що завгодно зробить.

Долек не чекав чогось надзвичайного від тієї розмови. Його дружина Реґіна не мала жодного досвіду виробництва снарядів чи емалевих виробів. Бош сам ніколи не згадував Долекові про його прохання. Однак за тиждень вони були переведені на «Емалію» за новим списком, що його засвідчив комендант Ґьот за невеличкий конверт з ювелірними прикрасами. Нюся виглядала як тоненька, стримана доросла в жіночому бараку «Емалії», а Ричард бігав усюди, як і в Плашуві: його знали всі і в емалевому цеху, і в зброярському, охорона ставилася до нього поблажливо. Реґіна очікувала, що Оскар колись підійде до неї й запитає: «То ви дружина Долека Горовиця?» Тоді їй треба красиво подякувати. Але він так цього й не зробив. Реґіні було приємно, що на Липовій вона не дуже впадала всім в око, і доня теж. Вони розуміли: Оскар знає, хто вони, оскільки не раз балакав із малим Ричардом, звертаючись до нього на ім’я. Тепер за зміною тем Ричардових запитань вони бачили, наскільки багато отримали.

У таборі «Емалії» не мешкав тиран-комендант, і з в’язнів ніхто не знущався. Не було й постійної охорони. Гарнізон змінювався кожні два дні, на Заблоче привозили дві вантажівки есесівців і українців з Плашува на чергування при філії табору. Плашувські солдати полюбляли чергувати на «Емалії». Кухні в гера директора, хоча й примітивніші за плашувські, давали кращий харч. Оскільки гер директор починав лютувати й телефонувати оберфюреру