Читати книгу - "Гра престолів"

Стіна рухне, світ рухне разом з нею.

— Так і хочеться дізнатися, що ж там, за нею,— мовив знайомий голос.

Джон озирнувся.

— Ланістере! Я не бачив... Я не думав, що я не сам.

Тиріон Ланістер так щільно запнувся в хутра, що став схожим на маленького ведмедика.

— Добре іноді заскочити людину зненацька. Ніколи не вгадаєш, що можеш дізнатися.

— Від мене ви нічого не дізнаєтеся,— сказав Джон. По закінченні подорожі він мало бачився з карликом. Рідний брат королеви Тиріон Ланістер був почесним гостем Нічної варти. Лорд-командувач відвів йому покої в Королівській вежі (так званій королівській, бо жоден король за сотню років іще не приїздив сюди), а обідав Ланістер за особистим столиком Мормонта; дні проводив на Стіні, верхи на коні, а вечорами грав у кості й пиячив з сером Алісером, Бовеном Маршем та іншими високими чинами.

— О, я щось дізнаюся, хай де йду,— вказав коротун на Стіну чорним сукуватим ціпком.— На чому ми зупинилися?.. А! Чому так буває: коли хтось збудує стіну, іншому обов’язково кортить дізнатися, що за нею? — схиливши голову набік, він втупився в Джона допитливими різнокольоровими очима.— Тобі ж цікаво дізнатися, що там — на тому боці, правда?

— Там нічого особливого,— мовив Джон. Він і справді хотів у рейд разом з Бендженом Старком, хотів дізнатися таємниці примарного лісу, битися з дикунами Манса Рейдера й захищати королівство від Чужих, але про свої бажання ліпше тримати рот на замку.— Розвідники кажуть, там лише ліси, гори й замерзлі озера, а ще кучугури снігу та криги.

— А ще бабаї та змікули,— докинув Тиріон.— Не забуваймо про них, лорде Сноу, бо для чого б тоді тут постало оце громаддя?

— Не називайте мене лордом Сноу.

— Ти б волів, щоб тебе кликали Куць? — звів брову карлик.— Ти тільки покажи, що тебе ранять чиїсь слова, і глузуванням кінця-краю не буде. Хочуть тебе нагородити іменем — бери його і зроби своїм. І тоді тебе не зможуть ним більше образити,— махнув він ціпком.— Ходімо зі мною. Зараз у їдальні подаватимуть огидне рагу, а я не від того, щоб змісти миску чогось гарячого.

Джон теж був голодний, отож рушив за Ланістером, стишуючи крок, щоб підлаштуватися під карликову незграбну ходу перевальцем. Здіймався вітер, і чути було, як навколо риплять старі дерев’яні будівлі, а вдалині б’ється важка віконниця, яку хтось забув зачинити. Дорогою поряд з ними з гуркотом приземлився цілий пласт снігу, який з’їхав з даху.

— Щось я не бачу твого вовка,— мовив дорогою Ланістер.

— Коли йде тренування, я припинаю його на ланцюг у старій стайні. Зараз усіх коней тримають у східній стайні, тож там його ніхто не турбує. А решту часу він зі мною. Моя келія у Гардиновій вежі.

— Це та, де зруйнована зубчаста стіна? Де у дворі повно потрощеного каміння, а сама вежа шляхетно похилилася, як наш король Роберт після нічної пиятики? Я гадав, ті будівлі давно покинуті.

— Усім байдуже, де хто спить,— знизав плечима Джон.— Здебільшого старі фортеці порожні, тож можна обрати будь-яку келію.

Колись у Чорному замку розміщувалося п’ять тисяч вояків з кіньми, слугами та зброєю. Зараз людей тут було вдесятеро менше, тож усе занепадало.

Тиріон Ланістер зареготав, і в повітря здійнялася хмарка пари.

— То я скажу твоєму батькові, хай арештує і пришле сюди трохи мулярів, поки твоя вежа не завалилася.

Джон відчував, що карлик глузує, та водночас у його словах була правда. Вздовж Стіни варта збудувала дев’ятнадцять кріпостей, поміж них і Чорний замок, у який впирався королівський гостинець. Інші фортеці, населені хіба привидами, давно знелюдніли, і холодні вітри свистіли в чорних вікнах, а на парапетах походжали духи мертвих.

— І ліпше, що я сам,— уперто мовив Джон.— Усі бояться Привида.

— Мудрі хлопці,— зронив Ланістер, а тоді змінив тему.— Кажуть, щось твій дядько затримався.

Джон пригадав, чого побажав у нападі люті: перед ним тоді постало видіння мертвого Бенджена Старка в снігу,— і швидко відвів очі. Карлик був напрочуд чутливий, тож Джон не хотів, щоб той побачив провину в його очах.

— Він казав, що повернеться до моїх іменин,— мовив Джон. Іменини минули ніким не помічені ще два тижні тому.— Вони мали шукати сера Веймара Ройса; його батько — прапороносець лорда Арина. Дядько Бенджен казав, що пошуки можуть сягнути аж Тінявої вежі. А це високо в горах.

— Я чув, що останнім часом зникло чимало розвідників,— мовив Ланістер, коли вони піднімалися східцями у їдальню. Посміхнувшись, він ривком відчинив двері.— Мабуть, зголодніли цьогоріч бабаї.

Здоровезною їдальнею гуляли протяги, хоча у великому коминку гудів вогонь. Десь у бантинах і кроквах високої стріхи гніздилися круки. Беручи у чергових кухарів миску рагу й окраєць чорного хліба, Джон чув пташине крякання. Грен з Жабою та іншими хлопцями сиділи на лавці ближче до вогню, регочучи й лаючись хрипкими голосами. Якусь мить Джон замислено поглядав на них. А тоді обрав місцину в протилежному куті їдальні, подалі від усіх.

Тиріон Ланістер присів навпроти нього, підозріло принюхуючись до рагу.

— Ячмінь, цибуля, морква,— мовив він.— Треба сказати кухарям, що ріпа — це не м’ясо.

— Це рагу з бараниною,— скинув Джон рукавички й почав гріти руки над парою, що здіймалася від миски. Від аромату в нього аж слина покотилася.

— Сноу!

Джон миттю упізнав голос Алісера Торна, однак сьогодні в тому голосі майнула цікавість, якої раніше там не помічалося. Джон обернувся.

— Лорд-командувач хоче тебе бачити. Негайно.

Якусь мить переляканий Джон боявся поворухнутися. Навіщо він лордові-командувачу знадобився? Зринула дика думка: прийшла звістка про Бенджена — дядько помер, видіння справдилося.

— Це щодо дядька? — випалив він.— Він повернувся?

— Лорд-командувач не звик чекати,— тільки й відповів сер Алісер.— А я не звик, щоб мої накази обговорювали байстрюки.

Зістрибнувши з лавки, Тиріон Ланістер став на ноги.

— Припини, Торне, ти лякаєш хлопця.

— Не лізьте не в свої справи, Ланістере. Ви тут ніхто.

— Зате я маю вагу при дворі,— посміхаючись, мовив карлик.— Шепну кому треба одненьке слово — і ти, старий пень, помреш і не встигнеш навчити більше жодного хлопця. А тепер скажи Сноу, навіщо Старий Ведмідь послав по нього. Новини про дядька?

— Ні,— озвався сер Алісер.— Це в цілком іншій справі. Зранку з Вічнозиму прилетів птах з листом щодо його брата,— пояснив