Читати книгу - "Гра престолів"

він й одразу виправився,— зведеного брата.

— Це про Брана,— видихнув Джон, спинаючись на ноги.— Щось трапилося з Браном.

Тиріон Ланістер поклав йому руку на плече.

— Джоне,— мовив він,— мені страшенно прикро.

Але Джон його не чув. Скинувши Тиріонову руку, він широкими кроками перетнув їдальню. Біля дверей він уже біг. До Вежі командувача він мчав, продираючись крізь старі снігові замети. Промайнувши варту, він пострибав через дві сходинки нагору. Коли він нарешті увірвався в кімнату й постав перед лордом-командувачем, чоботи в нього просякли наскрізь, очі божевільно горіли, а сам він не міг відсапатися.

— Бран,— вигукнув він,— що там пишеться про Брана?

Джіор Мормонт, лорд-командувач Нічної варти, був непривітним стариганем з величезною лисою головою й розкошланою сивою бородою. Тримаючи на руці крука, від згодовував йому зерно.

— Мені сказали, ти вмієш читати,— струсив він крука з руки, і той, хляпаючи крилами, полетів до вікна й усівся там, спостерігаючи, як Мормонт дістає з-за пояса сувій паперу й передає Джонові.

— Зерна,— закрякав крук хрипко,— зерна, зерна!

Джон обвів пальцем обриси деривовка на білому воску зламаної печатки. Він упізнав Робову руку, та не міг нічого прочитати: літери розпливалися перед очима. І збагнув, що плаче. Але тут крізь сльози він уловив смисл написаного — й підвів голову.

— Він отямився,— вигукнув Джон.— Боги повернули його!

— Калікою,— мовив Мормонт.— Мені шкода, хлопче. Прочитай листа до кінця.

Джон дивився на слова, але вони не мали значення. Нічого не мало значення. Бран житиме!

— Мій брат буде жити,— сказав він Мормонту.

Лорд-командувач похитав головою і, набравши жменьку зерна, свиснув. Крук злетів йому на плече, крякаючи:

— Жита, жита!

З усмішкою на вустах і Робовим листом у руках Джон збіг сходами вниз.

— Мій брат буде жити,— сказав він вартовим. Ті обмінялися поглядами.

Коли він вбіг у їдальню, Тиріон Ланістер саме закінчував їсти. Підхопивши коротуна попід пахви, Джон підняв його в повітря й закружляв.

— Бран житиме! — загорлав він. Ланістер мав приголомшений вигляд. Джон вклав йому листа в руки.— Ось, читайте,— вигукнув він.

Навколо почали зацікавлено збиратися люди. За кілька кроків од себе Джон помітив Грена. Рука в нього була замотана цупкою вовняною тканиною. Але вигляд хлопець мав збуджений і ніяковий, і аж ніяк не загрозливий. Джон підійшов до нього. Позадкувавши, Грен підніс руку.

— Не підходь до мене, байстрюче.

— Вибач за зап’ясток,— усміхнувся до нього Джон.— Колись мене так само ударив Роб, тільки дерев’яним мечем. Боліло як сьоме пекло, а в тебе, напевно, ще більше. Слухай, а хочеш, я тобі покажу, як від цього захиститися?

Його слова почув Алісер Торн.

— Лорд Сноу воліє посісти моє місце,— пирхнув він.— Мені легше буде натренувати вовка жонглювати, ніж тобі навчити цих тупих турів битися.

— Я згоден на парі, пане Алісере,— мовив Джон.— Хотів би я побачити, як Привид жонглює.

Джон чув, як Грен вражено затамував подих. Запала мовчанка.

А тоді розреготався Тиріон Ланістер. До нього приєдналася ще трійця чорних братів, які сиділи за сусіднім столом. Сміх котився вздовж лавок, поки вже не долучилися й кухарі. Нагорі поміж бантин заворушилися птахи, й нарешті навіть Грен почав гигикати.

Сер Алісер не відривав від Джона погляду. Поки навколо вирував сміх, його обличчя темнішало, а рука, якою він зазвичай тримав меч, стислася в кулак.

— Ви зробили страшну помилку, лорде Сноу,— нарешті ядуче зронив він ворожим тоном.

Едард

У високі бронзові двері Червоної фортеці Едард Старк в’їхав пом’ятий, змучений, голодний і дратівливий. Сидячи на коні, він мріяв про тривалу гарячу купіль, смажену дичину й перину, аж тут королівський стюард сказав йому, що великий мейстер Пайсел скликає нагальні збори малої ради. Правиця короля зробив би зборам велику честь своєю присутністю, коли йому буде зручно.

— Мені зручно завтра,— кинув Нед, злізаючи з коня.

Стюард низько вклонився.

— Тоді я передам радникам ваші перепрошення, мілорде.

— Та ні, чорт забирай,— мовив Нед. Недобре ображати раду, ще навіть не посівши як слід своєї нової посади.— Я прийду. Будь ласка, дайте мені кілька хвилин перевдягнутися в щось пристойне.

— Так, мілорде,— озвався стюард.— Ми відвели вам колишні покої лорда Арина у Вежі правиці, якщо ви не проти. Я звелю, щоб ваші речі перенесли туди.

— Дякую,— сказав Нед, здираючи їздові рукавиці й застромляючи їх за пояс.

За ним у ворота вже в’їжджала челядь. Побачивши свого стюарда Вейона Пула, Нед гукнув до нього:

— Рада негайно потребує моєї присутності. Простеж, щоб дівчата облаштувалися в своїх кімнатах, і скажи Джорі припильнувати, щоб вони поки що нікуди не виходили. Нехай Арія відкладе обстеження замку.

Пул кивнув. Нед обернувся до королівського стюарда.

— Наші вози й досі тягнуться через місто. Мені потрібен відповідний одяг.

— З великим задоволенням,— озвався стюард.

Коли Нед з’явився в нарадчій залі до краю втомлений і в чужому вбранні, четверо членів малої ради вже чекали на нього.

Зала була пишно оздоблена. Замість циновок підлогу встеляли мирські килими, а в одному куті на різьбленій ширмі, привезеній з Літніх островів, бавилися сотні яскравих казкових тварин. Стіни були завішані гобеленами з Норвоса й Когора, а обабіч дверей застигли двійко валірійських сфінксів з блискучими гранатовими очима, які горіли на чорних мармурових обличчях.

Щойно Нед увійшов, до нього звернувся радник, найменше йому приємний,— євнух Вейрис:

— Лорде Старк, з великою прикрістю я дізнався про ваші неприємності в дорозі. Ми всі в септі поставили свічки за королевича Джофрі. Я молюся за його одужання.

Його ліва рука лишила в Неда на рукаві плями пудри, а пахло від нього так само солодко й відразливо, як від могильних квітів.

— Боги почули вас,— озвався Нед холодно, проте ввічливо.— День у день королевичу кращає.

Вивільнившись із рук євнуха, він перетнув кімнату й наблизився до лорда Ренлі, який біля ширми тихо перемовлявся з коротуном, що не міг бути ніким як Мізинчиком. Коли Роберт посів трон, Ренлі було вісім років, але зараз дорослий Ренлі зробився викапаний брат, аж моторошно ставало. Дивлячись на нього, Нед почувався так, ніби час повернув навспак і це Роберт стоїть перед ним щойно після перемоги на Тризубі.

— Бачу, ви дісталися безпечно, лорде Старк,— мовив Ренлі.

— І ви теж,— відгукнувся Нед.— Пробачте мене, та іноді ви просто