Читати книгу - "Габрієла"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дякую, молодий господарю, хай помагає вам бог.
Вона розв'язала пакунок, погляд Насіба сковзнув по ній.
Усміхаючись, приклала сукню до грудей і почала її розпрямляти.
— Гарна…
Габрієла поглянула на сандалі. Насіб задихався від хвилювання.
— Молодий господар такий добрий…
Бажання хвилею піднімалося в грудях Насіба, стискувало горло. Очі в нього потемніли, запах гвоздики наморочив голову, вона відсунула від себе сукню, щоб краще роздивитися, і її наївна нагота знову відкрилася очам Насіба.
— Гарна… Я довго не спала, чекала, доки молодий господар дасть розпорядження, що варити завтра. Але вас ще не було, і я лягла…
— У мене було багато роботи. — Він ледве міг говорити від хвилювання.
— Бідолашний… Ви стомилися?
Вона склала сукню і поставила сандалі на підлогу.
— Дай мені, я повішу її на цвях.
Він доторкнувся до руки Габрієли, вона розсміялася.
— Яка холодна рука…
Він не міг більше стримуватись, схопив її за руку, друга його рука торкнулася її грудей, що їх виразно було видно при місяці. Габрієла пригорнула його до себе.
— Красень…
Пахощі гвоздики переповнювали кімнату, тіло Габрієли випромінювало вогонь, і він палив Насіба, місячне світло вмирало на ліжку. Голос Габрієли в паузах між поцілунками ледве чутно шепотів:
— Красень…
ЧАСТИНА ДРУГА
Радощі і печалі дочки народу на вулицях Ільєуса на її шляху від кухні до вівтаря (хоча вівтаря і не було через релігійні ускладнення), про час, коли у всіх стало чимало грошей і життя міста почало невпізнанно змінюватися; про весілля і розлучення, про любовні зітхання і сцени ревнощів, про політичні зради і літературні вечори, про замахи, втечі, багаття з газет, передвиборну боротьбу і про кінець самотності, про шеф-кухаря, про спеку і новорічне святкування, про танок пастушок в мандрівному цирку, про водолазів, про жінок, що прибувають кожним новим пароплавом, про жагунсо, що стріляють востаннє, про великі вантажні кораблі в порту, про порушений закон, про квітку і зірку,
АБО
ГАБРІЄЛА, ГВОЗДИКА І КОРИЦЯ
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Таємниця Малвіни
(що народилася для великого майбутнього, а замкнена в своєму саду)
Мораль похитнулася, звичаї зникають, авантюристи прибувають з чужих земель…
(3 промови адвоката Маурісіо Каїреса)
Колискова пісня Малвіни
Засни, Малвіно, пташко мила,
Повір у чари власних снів:
Тебе гойдає хвиля біла,
Несе до світлих берегів…
В саду моєму, як в темниці,
І квіти — наче вартові.
А може, це мені лиш сниться?
Та стигне жах в моїй крові.
Рятуйте! Над усі кайдани
Мене домашній «рай» гнітить.
Із чоловіком жить тираном,
То краще віку вкоротить!
…Тебе гойдає хвиля біла,
Несе до світлих берегів…
Скрізь чоловікові закони,
І годі сліз, і годі слів:
Він сукні визначить фасони
І запах вибере духів.
Із невблаганністю тирана
Мені він може наказать,
Коли сідать за фортеп'яно,
Коли до церкви вирушать.
Призначить, що мені бажати,
Про що ж — лиш марить уві сні…
Він хоче в мене все забрати,
А сльози залишить мені.
…Тебе гойдає хвиля біла,
Несе до світлих берегів…
Тож порятуйте, добрі люди,
Покинуть деспота пора.
Ходить в рабинях я не буду,—
Кохання прагну і добра!
Нащо тих грошей чорна сила,
Вельможний рід і лоск посад?
Аби лиш серцю був він милий,
А там — нехай хоч і мулат.
…Тебе гойдає хвиля біла,
Несе до світлих берегів…
Чи, може, з милим, чи сама я
В морську полину далину;
У мене виходу немає —
В морську полину далину.
Щоб не страждать мені довіку,—
В морську полину далину;
Нехай лишусь без чоловіка,—
В морську полину далину.
На білих хвилях од біди
Я попливу, і назавжди!
…Ти спи, Малвіно, пташко мила,
Повір у чари власних снів…
Габрієла з квіткою
На майданах Ільєуса, на клумбах, розквітали квіти: троянди, хризантеми, жоржини, стокротки, нагідки. На зелених галявинах, немов червоні бризки, палали пелюстки онзе-орас. В лісових нетрях, в зоні Мальядо, у вологих гаях Уньану і Конкісти цвіли казкові орхідеї. Але не пахощі квітів, не свіжі пахощі зелених лісів і садів панували в місті. В Ільєусі пахло сухими зернятами какао. Цей аромат, що йшов від складів, де пакувалось какао, від порту і приміщень експортних фірм, був таким міцним, що в приїжджих паморочилася голова, проте жителі міста до нього звикли і зовсім його не помічали. Пахощі какао пливли над містом, над річкою, над морем.
На плантаціях достигали плоди какао, і в пейзажі почав брати гору жовтий колір всіх відтінків, навіть повітря стало золотистим. Наближалося збирання врожаю, неймовірно щедрого і рясного.
Габрієла приготувала величезну тацю із солодощами і другу — ще більшу — з акараже, абара, пиріжками з рибою, запіканками. Негреня Туїска, посмоктуючи недокурок, повідомило їй, про що гомонять в барі, і про ті дрібні події, які його особливо зацікавили: так Габрієла довідалась, що у Мундіньйо Фалкана десять пар черевиків, про футбольні матчі на пляжі, про крадіжку в мануфактурній крамниці і про Великий балканський цирк з жирафами, левами, тиграми, слоном і верблюдом, котрий має незабаром прибути до їхнього міста. Габрієла слухала його з усмішкою, цирк також зацікавив її:
— А це правда, що він приїздить?
— Атож. Уже й оголошення вивішено.
— Колись і до нас приїжджав цирк. Ми з тіткою ходили дивитись. Показували людину, що ковтала вогонь.
Туїска мав свої плани: як тільки прибуде цирк, він супроводжуватиме клоуна, коли той їздитиме містом верхи на верблюді. Щоразу, коли мандрівний цирк напинав свій намет на пустирищі рибного базару, повторювалось одне і те ж. Клоун запитував:
— Хто такий блазень?
Діти хором відповідали:
— Він краде жінок…
За різні послуги клоун крейдою робив на лобі Туїски позначку, і його безкоштовно пропускали на вечірні вистави. А коли негреня допомагало уніформістам готувати манеж, воно ставало в цирку своєю людиною і на якийсь час ящик із щітками та ваксою залишався без господаря.
— Якось мене хотіли забрати із собою. Сам директор кликав…
— Уніформістом?
Туїска мало не образився:
— Ні, актором.
— А що ти мав би робити?
Чорне обличчя Туїски засяяло:
— Допомагати в номері
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Габрієла», після закриття браузера.
