Читати книгу - "Чорний Загін"

Док, ти зараз станеш свідком того, про що мало хто пам’ятає, -- сказала Леді. -- Навіть більшість моїх поборників встигли забути.

Що в біса вона верзла?

Леді поглянула на Шепіт. Та зіщулилася.

-- Ні, не це, -- промовила Леді. – Ти була знатним суперником і я маю намір винагородити тебе.

Пролунав дивний сміх.

-- Серед Поневолених з’явилася вакансія.

Ну так. Стріла з тупим наконечником, таємничі обставини, що привели до цього – все стало зрозумілим. Леді вирішила, що Шепіт замінить Кульгавого.

Коли? Коли вона прийняла це рішення? Вже цілий рік у Кульгавого були поважні проблеми, він зазнавав приниження за приниженням. Невже вона організувала це все? Гадаю, що так. Підказка тут, натяк там, підслухана чутка, уривок спогадів… Ловець був в курсі, принаймні частково. Використовував нас. Можливо він був в курсі ще тоді, коли брав нас на службу. Впевнений, що наші з Вороном стежки пересіклися не випадково… Ого, вона виявилася жорстокою, зіпсованою, брехливою, підступною сукою.

Але про це всі знали. Пригадайте її біографію. Вона відібрала трон у власного чоловіка. А якщо вірити Ловцю Душ, вбила свою сестру. Тоді чому я був такий здивований і розчарований?

Я поглянув на Ловця. Він не рухався, проте в його позі відбулася ледь помітна зміна. Він був онімілий від здивування.

-- Так, -- сказала йому Леді. – Ти гадав, що тільки Домінатор може Поневолювати.

Тихий сміх.

-- Ти помилявся. Можеш розповісти це всім тим, хто мріяв воскресити мого чоловіка.

Ловець легко кивнув. Я не зрозумів, що означав цей рух, та здавалося, що Леді залишилася задоволеною. Вона знов повернулася до Шепіт.

Генерал повстанців була перелякана ще більше, ніж Кульгавий. Незабаром вона мала перетворитися в одну з тих потвор, яких ненавиділа всією душею і не могла з цим нічого вдіяти.

Леді стала на коліна і почала щось шептати до неї.

Я спостерігав за всім, та все одно не знаю, що відбулося. І я не можу описати Леді, так само, як це було з Гобліном, хоча провів біля неї всю ніч. А може кілька ночей. Час рухався дивно. Десь по дорозі ми загубили кілька днів. Та все-таки я бачив її, і був свідком ритуалу, який перетворив нашого найзапеклішого ворога в одного з нас.

Одна річ надзвичайно чітко врізалася в пам'ять. Велетенське жовте око. Те саме око, що увігнало в ступор Гобліна. Воно з’явилося і заглянуло в мене, у Ворона і в Шепіт.

Воно не приголомшило мене, як Гобліна. Можливо в мене не така вразлива натура. Або я просто невіглас. Та відчуття було паскудне. Як я вже сказав, зникло кілька днів.

Око не непогрішне. Воно не дуже радить собі зі свіжими спогадами. Леді так і не довідалася про присутність Мовчуна.

З решти залишилися тільки спалахи спогадів, в основному заповнені криками Шепіт. Була мить, коли всю галявину заповнили розтанцьовані чорти, що випромінювали з себе зло. Вони билися між собою за привілей оволодіти Шепіт. Був час, коли в неї вдивлялося око. Час, коли мені здається, вона померла і її воскресили, померла і її воскресили, до тих пір, поки вона не стала зі смертю одним цілим. Був час, коли її катували. Потім знов у неї вдивлялося око.

Фрагменти, які я пам’ятаю, вказують на те, що у Шепіт знищили особистість, вбили її, воскресили й зібрали заново вже відданим рабом. Я пам’ятаю, як вона присягала на вірність Леді. Її голос переповнювали тваринний страх і бажання догодити.

Пройшло багато часу перш, ніж я прокинувся збентежений, загублений і переляканий. Я не відразу збагнув де я. Сум’яття – це частина захисної стратегії Леді. Я не міг використати проти неї те, чого не пам’ятав.

Теж мені нагорода.

Леді зникла. Шепіт теж. Але Ловець Душ залишився. Він нетерпляче ходив по галявині й бурмотів сам до себе десятком божевільних голосів. Він замовк, як тільки я спробував сісти. Поглянув на мене, недовірливо витягнувши шию вперед.

Я застогнав, спробував встати, впав. Підповз до однієї з кам’яних плит і обперся на неї. Ловець подав мені флягу. Я незграбно попив.

-- Поїж щось, як тільки візьмеш себе в руки, -- сказав він.

Його слова викликали в мене вовчий голод. Скільки часу минуло?

-- Що трапилося?

-- Що ти пам’ятаєш?

-- Не дуже багато. Шепіт була Поневолена?

-- Вона замінить Кульгавого. Леді взяла її на східний фронт. Вона знає противника і може переламати там хід подій.

Я спробував пробитися крізь туман в голові.

-- Я гадав, вони переходять до активних бойових дій на півночі.

-- Переходять. І як тільки отямиться твій приятель, ми повертаємося в Паничі. Я не знав Шепіт так добре, як мені здавалося, -- признав він ніжним, жіночим голосом. – Вона все-таки передала інформацію, коли довідалася, що трапилося в таборі. Цим разом Коло відреагувало на диво швидко. Їм вдалося уникнути звичної гризні поміж собою. Вони відчули запах крові. Погодилися зі своїми втратами й дозволили нам розважатися, а самі почали перекидати війська. Приховали це в біса добре. Зараз армія Черствого наближається до Паничів. Наші сили досі розкидані по всьому лісу. Ми потрапили у власну пастку.

Я не хотів навіть слухати про це. З мене було досить року поганих новин. Чому жоден наш успіх не був тривалим?

-- Вона що, навмисне пожертвувала собою?

-- Ні. Вона мала намір збити нас на манівці, щоб виграти час для Кола. Вона не знала, що Леді знала про Кульгавого. Я гадав, що знаю її, та я помилявся. Кінець кінцем ми залишимося у виграші, але нас чекають важкі часи, поки Шепіт не наведе лад на сході.

Я спробував встати, не зміг.