Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Спогади про дитячі та юнацькі морські подорожі яхтою «Ватурус» Вільгельм переплітав із різними історіями з життя Габсбурґів. Однією з улюблених його історій була розповідь про рідного брата цісаря Франца-Йозефа — ерцгерцога Максиміліана, про якого ходили чутки, що народився він від позашлюбного кохання своєї матері, австрійської імператриці Софії Баварської, й Наполеона Бонапарта. Галина так і не збагнула, який стосунок історія Максиміліанового життя мала до Вільгельмової автобіографії, та до захоплення морем, притаманного багатьом Габсбурґам, ця історія мала безпосередню дотичність. Максиміліан прагнув перетворити Австрію на сильну морську державу й уже здійснив низку успішних реформ габсбурзького флоту за зразком флоту британського, коли Наполеон раптом запропонував йому стати мексиканським імператором. На той момент Максиміліана значно більше, ніж мексиканський престол, цікавили інші питання: він саме зводив порти в Пулі й у Трієсті, де збирався оселитись і побудувати власний замок, схожий на корабель, із круглими, мов ілюмінатори, вікнами; він щойно спорядив першу та єдину в історії' австрійського імператорського флоту наукову експедицію на фрегаті «Новара»; він якраз завершував будівництво перших в австрійському флоті броненосців; він також постійно вів запеклі дебати з консерваторами, котрі вважали його діяльність непотрібним витрачанням грошей.

Ідея зробити Максиміліана мексиканським імператором належала його біологічному батькові Наполеону, який прагнув у такий спосіб зміцнити впливи Франції на Мексику. Мексиканська аристократія теж була не проти встановлення у країні монархії та усунення від влади ватажка республіканців Беніто Хуареса. Максиміліан вагався. Йому, як і кожному ерцгерцогові, хотілося стати монархом. В Австрії шансів було небагато, бо тут правив його брат Франц-Йозеф, який завжди був не лише старшим, а й більш розсудливим, ощадливим і авторитетним, аніж Максиміліан. Але Мексика була далекою, небезпечною та не надто цивілізованою країною, і Максиміліан не був упевнений, що зможе втримати там владу.

Його ваганням поклала край мати, імператриця Софія Баварська, яку він слухався завжди та в усьому і яка не мала сумніву, що йому слід прийняти пропозицію. Тож, попри вагання й невпевненість, він таки вирушив до Мексики разом із французьким військом. Максиміліан висунув французам умову: він готовий стати мексиканським королем, тільки якщо цього прагне мексиканський народ. Його запевнили, що так воно і є та що мексиканський народ нічого так сильно не прагне, як саме цього, тож Максиміліан одразу пересвідчиться в палкій народній любові до нього, щойно зійде на берег із палуби свого корабля. Та, зійшовши на берег із палуби свого корабля, Максиміліан побачив лише байдужі до всього натовпи жебраків.

Цісарська резиденція, яка очікувала на нового монарха та на його дружину, була темною, моторошною і занедбаною будівлею. Першу ніч Максиміліанові довелося проспати на більярдному столі, бо в усіх матрацах було повно якихось комах. Новий імператор переконався, що перетворення Мексики на сучасну розвинену державу вимагатиме від нього значно більше часу та зусиль, аніж він думав раніше. Він почав із того, що побудував широкий проспект від королівської резиденції до середмістя за зразком Єлисейських полів у Парижі й звелів замурувати двері до опочивальні своєї дружини, а натомість добудувати окремий вхід для інших придворних дам, котрі відвідували його вночі значно частіше, ніж законна жінка. Та на цьому його реформаторський запал пригас, і процес перетворення Мексики на сучасну цивілізовану країну сповільнився.

Французьке військо відсторонило від влади ватажка республіканців Беніто Хуареса, оголосило Максиміліана монархом і покинуло Мексику. Під час коронації Максиміліан мав присягнути, що зрікається свого права на габсбурзький трон, а також і свого спадку. І дуже хутко новий імператор збагнув, що залишився сам: без війська, без підтримки народу та без допомоги з Європи, — тоді як Хуареса продовжують підтримувати американські й місцеві республіканці.

Через два роки правління він видав декрет, який оголосив усіх прихильників Хуареса бандитами та дозволив карати їх на смерть навіть без суду. На підставі цього декрету було страчено близько дев’яти тисяч осіб. Максиміліан шукав підтримки, де тільки міг. Його дружина Шарлотта особисто поїхала до Рима, щоби попросити допомоги в Понтифіка. Та все було марно. Через три роки правління стало очевидно, що монархія в Мексиці доживає останні дні.

Тоді Максиміліан написав листа до матері, попросивши дозволу повернутися. Та мати знов узялася переконувати його проявити твердість і залишитися. Максиміліан укотре послухався матері. Ще один, цього разу вже останній, шанс утекти запропонували йому мексиканські республіканці, коли без бою захопили резиденцію монарха. Їм допоміг один із командирів імператорської охорони.

Максиміліан востаннє відмовився від утечі, й військовий трибунал засудив його до страти. Церемонія страти була зворушлива. Перед розстрілом імператор привселюдно пробачив своїх убивць, подарував кожному золоту монету і попросив не стріляти йому в голову, щоби кохана мати могла впізнати його у труні. Це прохання виконали, а після страти тіло відвезли до монастиря, де військовий фельдшер і лікар-гінеколог забальзамували його для перевезення до Австрії. Щоправда, забальзамували не надто вдало, тому вже через місяць процедуру довелося повторити. А через сім місяців після страти відремонтований за останнім словом військової науки корабель «Новара» привіз Максиміліанове тіло до Австрії, де відбулось урочисте поховання в імператорській крипті Капуцинів. Максиміліан не дожив кількох тижнів до свого тридцятип’ятирічного ювілею. Дружина Шарлотта пережила його на 60 літ, але після смерті чоловіка збожеволіла. Владолюбна імператриця Софія Баварська, яка до того активно втручалась у державні справи імперії та в особисте життя свого старшого сина Франца-Йозефа, невдовзі померла, поклавши на груди любовний лист від Наполеона. Текст листа вона знала напам’ять, бо не раз перечитувала його протягом усіх довгих років свого не надто щасливого шлюбу.

— Але я не вірю, що він так просто взяв і дав себе застрелити, — не міг заспокоїтись у цьому місці розповіді Вільгельм. — Що хочете мені робіть, а не вірю! Думаю, застрелили і поховали когось іншого, а Максиміліан домовився з Хуаресом і десь утік. Я навіть читав якусь книгу про це. Там писали, що є докази, ніби Максиміліан жив ще довго і щасливо на