Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

— Ні, ми перше хотіли на довше, але потому мусіли швидко їхати геть із Корфу, бо тато дістав телеграму, що на нас збираються напасти. Се була одна з найбільших пригод наших сімейних морських подорожей. Ми швидко сіли в корабель і попливли в іншому напрямку, ніж збиралися. Після вечері о звичній годині всі пішли спати, а я тихенько пробрався на палубу і заховався, підслуховуючи розмови дорослих. Почув, як тато говорить із міс Раян, що не вірить у напад, але рекомендує їй теж заховатись у себе в каюті. І тут раптом усі попадали ниць, і я почув, як щось ударилося в дерево палуби недалеко від мене. Стріляли з турецького берега. Ясно, що влучити з такої великої відстани вони не могли, але сей ледь чутний звук перших у моєму житті справжніх куль я запам’ятав назавжди.

Вільгельм гадав, що Сіссі будувала той палац не для себе, а для своєї наймолодшої доньки Кароліни, яку було народжено та виховано в таємниці й про яку не згадує жодний офіційний документ імператорської родини.

— Ти тільки подумай, рідний батько відрікся від неї, прирікши жити у злиднях, — Вільгельм дуже емоційно переживав її історію та обурювався жорстокістю своїх родичів. — Потому якось запропонував грошей, аби вона нікому не казала, що його донька. Але вона відмовилася, бо хотіла, щоби від неї не відкупились, а визнали її права. Та де там! Наша англійська гувернантка, котра знала сю історію, написала книгу спогадів і присвятила «наймолодшій доньці імператриці». Хто не знав про Кароліну, думав, що йдеться про її старшу сестру Марію-Валерію.

Ця сумна й романтична історія подобалася також і Галині. Сіссі було вже сорок п’ять, коли вона завагітніла вп’яте. На той момент вони з Францом-Йозефом уже давно жили кожен власним життям і рідко бачилися. Сіссі постійно подорожувала. Її наймолодшій на той момент доньці Марії-Валерії, яку пліткарі часто називали дитиною угорського графа Андраші, а з ним у Сіссі був тривалий роман, виповнилося чотирнадцять, і вона вже не супроводжувала матір у всіх її подорожах, як раніше. Того літа Сіссі кілька місяців провела в Нормандії, де відпочивала інкогніто і де її кілька разів відвідав імператор, котрий також приїздив інкогніто. Результатом цього прихованого від світу спільного відпочинку стало народження Кароліни.

Сіссі наполягла на тому, щоби приховати від світу існування цієї дитини і виховувати її в таємниці. Їй здавалося, що тільки так вона зможе захистити свою наймолодшу дитину від того згубного впливу зростання при дворі, жертвами якого стали її старші діти, особливо Рудольф, для якого це закінчилося трагічно.

Кароліну виховували названі батьки, а Сіссі вона називала «тіткою Еллі». Аж у шість років Кароліна вперше переночувала під одним дахом зі Сіссі й почала називати її мамою. Та бачилися вони й надалі досить рідко, дівчинка продовжувала жити з чужими людьми. У десятирічному віці Кароліна довідалася, що її мати — імператриця. В одинадцять Кароліну віддали до школи у Відні.

Сіссі обіцяла Кароліні, що в день шістнадцятиліття Франц-Йозеф представить її імператорському двору як свою наймолодшу законну доньку. Та замість цього надійшла звістка про вбивство матері. А незабаром померла і вихователька Кароліни. Батько продовжував надсилати гроші на утримання доньки, за її безпекою постійно стежили найняті поліціянти, проте для решти світу її й далі не існувало.

Названі батьки наполегливо радили Кароліні не ставити жодних питань, а найліпше — взагалі забути, чия вона донька. У двадцятирічному віці Кароліну видали заміж за лейтенанта Рихарда Кунельта, й відтоді він розпоряджався грошима, які залишила їй у спадок мати. Проте поводитися з грішма він не вмів, і вже через чотири роки сім’я з двома малими дітьми залишилася майже без засобів для існування. Кароліна з дітьми, зі старою нянею та з чоловіком вирушили до Канади. Через шість років подружжя розпалось, і Кароліна змушена була заробляти на життя самостійно, працюючи кухаркою в готелі та продаючи віденські солодощі в маленькій крамничці.

Незабаром Кароліна зустріла свого другого чоловіка — графа, котрий походив із давнього італійського роду. Вони одружились, і він переконав її розпочати боротьбу за свої права. Разом із чоловіком Кароліна вирушила до Європи, де вперше в житті зустрілася зі своєю тіткою, а також із рідною сестрою, «угорською принцесою» Марією-Валерією. Вони співчували їй, стверджували, що знали про її існування, та думали, що вона давно померла, обіцяли допомогти. Проте нічого не мінялося. Не допомогли й зусилля найнятих адвокатів. Єдиною відповіддю від двору було прохання не турбувати імператора та подбати про його слабке здоров’я, а також пропозиція грошової допомоги, від якої Кароліна відмовилася. Кароліна зі сім’єю оселилась у Лондоні й написала книгу «Таємниця імператриці». Вільгельм не знав, що трапилося з нею та з її родиною після вибуху Першої світової війни…

— Тут тебе хрестили, — показувала бабця Софія Галині капличку при церкві Руській. — Тоді то було заборонено, треба було домовлятися з православним священиком, бо греко-католики не мали парафій. Посвятили в захристю, скоренько, шоб ніхто не видів. Цьотка з Канади молитовник привезла, зашила в спідницю, спереживалася, шо як знайдуть, то не пустять.

Галина пам’ятає той молитовник. Він був невеличкий, у перламутровій обкладинці, зі заокругленими сторінками, золотими на зрізі, написаний чудернацькою українською, в якій навіть на письмі відлунював англійський акцент і яку вона не раз чула від своєї тітки та від інших канадійських українців: «То є вел», «то є ґуд, вері-вері ґуд», «добре є», «ви є на списку».