Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

скажіть, кого ми ображаємо? Кого гонимо? Кого примушуємо поклонитися ідолам? Чи вважаєте свої гріхи точними гріхам тих, які нині, через страх людський, переступають Божу Заповідь й ідолам поклоніння чинять? Але хто переконував вас послужити Веедфегорові, чи їсти жертви мервих, чи єднатися з доньками іноплемінними, чи приносити в жертви синів і доньок своїх бісам, чи нарікати на Бога, чи злословити Мойсееві, чи думати в серці, щоб повернутися знову до Єгипту? Промовчу ж инше, що ви зробили. І ще кажете, що ніхто не може вас звабити! Хіба не читаєте своїх книг: Виходу, і Суддів, і Царів, й инших усіх, у яких вас викривають? Показуєте, наче дехто з нас не з примусу, але добровільно приступив до ідолів і через тих небагатьох викриття й осудження на всіх християн наносите? Але, о юдеї, подумайте: теперішнє життя подібне до току: чого стіг більший виглядає: полови чи пшениці? Коли ж прийде робітник з лопатою чистити тік, тоді полову легку легко вітер відносить, пшениця ж на току зостається. Дивіться і на невід, вкинений у море, — чи все в ньому зібране і витягнене добрим є? Аж ніяк. Так-бо і життя справжнє. Як же хочете, щоб ми страждали: як неправедні чи як праведні? Якщо як неправедні, то і вам, що самими ділами в неправді вашій викриваєтеся, чи не так страждати годиться? Якщо як невинні, то коли праведники страждають, яка у вас на спасення надія, якщо ви неправедні? Якщо-бо праведник заледве спасеться, то нечестивий і грішний де опиниться? Зближається-бо світові суд, його ж і знамення відомі. Я-бо всі жидівські пройшов краї, і перейшов ріку Йорданську, і бачив землю, яка аж донині на собі гніву Божого знамення являє за гріхи людей, які на ній перебувають, убивства і кривди великі чинять подорожнім. Бачив дим, який з неї виходить, поля ж і ниви, вогнем спалені, і всілякі порожні плоди, які не мають соку. Бачив і мертве море [це є Асфальтитинське озеро, яке смолу породжує], і воду, що відпала від природи своєї через Божу кару, що ані тварини якоїсь не може напоїти, ані тіла людського в собі втримати, ані чогось, у неї вкиненого. Зразу вона викине. Але чому далеке згадую? Ви бачите Декаполь — Лідійський край, вогнем спалений, і донині лежить опалений на кару нечестивим. Етни-гори знову займання і Сіцилійського острова запалення згадайте. Якщо й те вам далеким здається, подумайте про гарячі води, що із землі виходять, де нагріваються і гарячими стають. Чи не від вогню у внутрішніх краях земних, на грішників приготованого?

Звідси пізнаємо, що буде суд, і вогненна кара грішникам від Бога, Слова Його втіленого, Господа нашого Ісуса Христа, і через те богам еллінським не служимо й ідолу золотому поклонятися не хочемо".

Те й більше Піоній святий говорив, Полемон, і ті, що з ним, градоначальники і весь люд з великим мовчанням слухали. Тоді дехто із громадян разом із Полемоном просили Піонія, кажучи: "Дай переконати себе, Піонію, любимо тебе за доброту твою і лагідність і хочемо, щоб живим ти був. Справді добре і солодко є жити і дивитися на світло сонця". Відповів святий: "І я вважаю життя це часове любим, але незрівнянно любіше є те, якого ми, християни, бажаємо. Світлість цю веселою і солодкою називаю, але багато більше веселим і солодким є світло істинне, яке побачити сподіваємося. Це все, що тілесними очима можна споглядати, гарне, ми ані не применшуємо, ані не ненавидимо Боже творіння, але инше, невидиме, насправді гарніше і прекрасніше, йому над цим видимим надаємо перевагу". Насмішник же один на ім'я Олександр, муж лукавий, сказав: "Послухай мене, Піоне". Відповів йому святий: "Ти краще послухай мене. Те, що ти знаєш — і я знаю, а те, що я знаю, ти того не відаєш". Олександр же, насміхаючись зі святого, сказав: "А ці пута чого на тобі?" Відповів святий: "Щоб не вирішили ви, що ми на поклоніння до ідолів ваших ідемо, але щоб довідалися ясно, що йдемо у в'язницю і на смерть за Бога нашого". Багато иншою ласкою переконували Піонія, і, нічого не досягнувши, сказав Олександр: "Яка потреба в багатьох словах, коли не хочуть бути живими". Народ же хотів, аби на місці видовища Піоній був поставлений, щоб усі змогли почути слова його. Але Полемон боронив, боявся, щоб не почалися серед людей бунт і бентега. Сказав до Піонія: "Якщо не хочеш богам принести жертви, то принаймні в храм їхній увійди". Відповів святий: "Яка буде користь ідолам від мого до них приходу?" Сказав Полемон: "Дай переконати себе, Піонію!" Відповів Піоній: "О, якби я зміг переконати вас усіх, щоб ви стали християнами!" Вони ж, дуже засміявшись, сказали: "Не можеш з нами того зробити, навіть якщо живцем будемо спалені". Сказав святий: "Гірше по смерті горіти вічно вогнем незгасаючим".

Усміхнулася ж блаженна Савина, а Полемон з иншими сказав до неї: "Смієшся?" Відповіла вона: "Радію, бо християнка. Ті, що утверджені у вірі Христовій, возрадуються навіки". Сказали до неї нечестиві: "Засмієшся тоді, коли, хоч і не схочеш, постраждаєш. Жінок-бо, які не поклоняються богам, у блудище відводять". Відповіла вона: "Бог святий істинний, Він про мене подбає". Після цього написали імена святих та їхні відповіді, що ними ж, Христа ісповідуючи, ідолів відкидали. Коли хотіли написати ім'я Савини, сказав до неї святий Піоній тихо, щоб не казала свого справжнього імени, але Теодотією себе щоб назвала, — це ж для того, щоб не впізнала її пані її. Бо та свята Савина була рабинею одної знатної жінки-еллінки, яка перед тим декілька років за царювання Гордіяна, не мігши раби своєї, цієї Савини блаженної, від Христа відвернути, вигнала її, зв'язану, в гори пустельні, де таємно годували її вірні. Тоді, великим старанням Піонія святого, з пут і рабства пані своєї вона була визволена. Тому боявся Піоній святий, щоб з імени її не довідалася про неї пані її і знову не захотіла собі забрати, — звелів Теодотією назватися святій Савині. І коли спитав її Полемон "як називаєшся", відповіла: "Теодотією називаюся". Сказав Полемон: "Чи християнка?" Відповіла свята: "Так, християнка". [Записані були її слова, як же Піонія і Асклипіяда. ] Запитав Полемон: "Якого шануєш Бога?" Відповіла свята: "Бога всесильного, який небо, землю і всіх нас створив, якого ми пізнали через Слово Його, втілене від пречистої і шлюбу не відаючої Діви Богородиці, — Господа нашого Ісуса Христа". Після написання імен їхніх ведені були у