Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

163
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 167
Перейти на сторінку:
class="a">[110] сходити на прийом? Мабуть, не слід було тікати із зали. Міг би спокійно спереду сісти на лавку. Переді мною тобі нема чого соромитися». — «Ні, більше туди не піду, та воно вже й не помагає, і взагалі все це дурниці. Якого біса я маю там спереду повзати на колінах і молитися, якщо я невіруючий». — «Ну, я розумію. Якщо не віриш, то користи з того не буде». Франц поглянув на друга, що похмуро витріщився на свою порожню чашку. «Послухай, Райнгольде, я навіть не знаю, чим я би міг тобі допомогти. Треба все добре обмізкувати. Напевне, треба зробити так, щоб жінки тобі надовго спротивилися». — «Та мене вже зараз просто нудить від тої білявої Труди. Але якби ти побачив мене завтра чи післязавтра, коли з'явиться Неллі, або Густа, або як там їх усіх зватимуть, — тоді подивишся на Райнгольда. І на його червоні вуха. Ні про що не думаю, а лише про те, щоб запопасти саме її, навіть якщо всі свої гроші доведеться викинути, все одно хочу її мати». — «Що ж тобі в них так подобається?» — «Хочеш знати, чим вони мене приваблюють? Та нічим особливим. У тім-то й річ. Скажімо, одна має зачіску «бубікопф», під хлопчика, або постійно жартує. Чому вони мені подобаються, Франце, я й сам до пуття не знаю. А жінки, ти їх поспитай, то вони й самі дивуються, коли я раптом розпалюся як бик і не рухаюся з місця. От спитай хоч у Циллі. Нічого не можу з собою вдіяти, нічого не можу зробити». Франц вражено витріщається на Райнгольда.

Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся, вже скоро його косовиця, а нам страждать доведеться[111].

Дивний хлопак. Франц усміхнувся. А Райнгольду геть не до смішок.

Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть, вже скоро його косовиця.

А Франц собі думає: треба тебе трохи розтермосити, хлопче. Ми тобі капелюха на десять сантиметрів глибше насунемо. «Гаразд, Райнгольде, щось придумаємо. Спершу з Циллі побалакаю».

Франц розмірковує над торгівлею дівчатами, й раптом йому більше цього не хочеться, йому потрібно щось інше

«Циллі, не сідай одразу на коліна. І не кидайся отак відразу. Ти ж моя кицюня. Ану вгадай, з ким я зустрічався». — «І знати не хочу». — «Ціпонько, ціп-ціп-ціп. Так із ким же? З Райнгольдом». Тут мала насупилася. З якого б то доброго дива? «З Райнгольдом? І що він каже?» — «Багато чого». — «А ти сидиш, вуха розвісив, ще й, напевно, віриш усьому?» — «Та що ти, Циллікен». — «Ну, тоді я піду. Спершу чекай на тебе цілісінькі три години, а потім вислуховуй від тебе усілякі дурниці». — «Та ні, що ти [явно здуріла!], це ти маєш мені дещо розповісти, а не він». — «Та в чому річ? Нічого не розумію».

І тут понеслося! Ця чорнявка Циллі так увійшла в раж, що часом їй аж дух перехоплювало, а Франц її ще більше розгарячив, обціловує всю, поки та говорить, бо вона така гарненька, коли гнівається, як пташечка з блискучим червоним пір'ячком, а тут вона ще й розплакалася, коли пригадала, як то все було. «Так ось, оцей Райнгольд, він для жінки не коханець і навіть не сутенер, він взагалі навіть не чоловік, а просто нездара. Скаче по вулиці, як горобець, ту дзьобне, ту дзьобне, аж хапне собі одну. Про це тобі десятки дівчат розкажуть. Ти думаєш, я була в нього перша чи восьма? Та де там — може, сота. Якщо його запитати, то він і сам не знає, скільки в нього їх було. Тобто яке вже там «було». Слухай, Франце, якщо ти цього розбійника здаси, матимеш від мене дяку. Та що я, в мене й не залишилося більше нічого, а тобі за нього у комісаріаті винагороду дадуть. Коли подивишся на нього збоку, як він за столом сидить та свою бурду попиває склянку за склянкою, то й не здогадаєшся, що то за один. А потім він раптом як учепиться в якусь дівку». — «Він це всім розповідає». — «Спершу думаєш собі, чого він хоче, той хлопець, пішов би краще в «Пальму» та виспався. А він знову тут як тут, спритник, але добрий кавалер, що там казати, Франце, аж лоба треш і гадаєш, що з ним таке, може, він з учорашнього дня курс омолодження за Штайнахом[112] пройшов. Заводить розмови, кличе танцювати». — «Хто, Райнгольд танцює?» — «А ти що думав? Де ж я з ним познайомилася? На танцмайданчику, Шосештрасе». — «Диви, як він усе швидко прокручує».

«Він обкрутить будь-яку, Франце, хай би хто вона була, навіть заміжню, і не відстане, поки свого не доможеться». — «Ну й кавалер!» Франц реготав, аж за живіт хапався. Не клянись на вірність, я не хочу клятв, кожен хоче з часом уже нових дівчат, бо серця гарячі спокою не ймуть, все нового хочуть, поки не знайдуть, краще не клянися, краще припини, бо і в мене серце прагне новизни.

«А тобі смішно? Може, й ти такий самий?» — «Та що ти, Циллікен, просто він такий чудний, а зараз він мені скімлить, що не може відчепитися від жінок. «Не можу, ой не можу, лишить тебе саму». Франц зняв куртку. «А зараз у нього Труда, білявка, як ти думаєш, чи не забрати її в нього?» Циллі як заверещить! Ну жінки й лементують! Гарчить, як дика тигриця! Вирвала у Франца з рук куртку, пошпурила на підлогу, що ти робиш, я ж куртку не для того купив, щоб на клоччя подерти, наступного разу ти її точно порвеш, сили вистачить». — «Ти що, Франце, з дуба впав? Що це ти сказав, що ти сказав про Труду, ану повтори». І далі гарчить, як тигриця. Якщо й так далі лементуватиме, то сусіди поліцію викличуть, подумають, я хочу її порішити. Спокійно, Франце, спокійно. «Циллі, та годі одягом кидатися. Зараз він дорого коштує, та й купити його геть не просто. Давай сюди куртку. Та не бійся, не вкушу». — «Ні, ну ти й простак, Франце». — «Гаразд, нехай буде простак. Але він мій друг, той Райнгольд, і зараз він опинився у складній ситуації. Він навіть поперся на Дрезденерштрасе, до Армії Спасіння, уявляєш, хоче там молитися, я ж маю якось його підтримати, раз він мені друг. То що, не забирати в нього Труди?» — «А як же я?» — З тобою

1 ... 56 57 58 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"