Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

вдвох підемо на рибалку[113]. «Ну, про це треба нам поговорити, маємо все обдумати, як нам це краще зробити. До речі, а де оті високі чоботи? От подивися на них». — «Дай мені спокій, людино добра!» — «Та я тобі лише чоботи показати хочу, Циллі. Вони мені, бачиш-но, дісталися від Райнгарда. Пам'ятаєш, ти принесла мені хутряний комір? А раніше інша принесла мені чоботи». Так все і скажемо, а чому ні, не будемо з цим критися, краще відверто.

Циллі сіла на ослінчик і втупилась у Франца. А потім розплакалася, не каже й слова. «Ось такі справи. Така вже він людина. То я йому й допоміг. Адже він мій друг. Я не хочу тебе дурити». А вона як зиркне на нього! З такою злістю. «Ах ти ж собаче лайно, ах ти ж сучий син. Знаєш, якщо Райнгольд — пройдисвіт, то ти ще гірший, гірший за найгіршого сутенера». — «Та ні, я не такий». — «Якби я була чоловіком…» «То й добре, що ти не чоловік. Але тобі не варто так себе накручувати, Циллікен. Я тобі сказав, як діло було. А тим часом я дивився на тебе і все вже придумав. Не буду я в нього Труди забирати, а ти тут залишишся». Франц підводиться, бере чоботи й кидає їх на шафу. Так далі діло не піде, більше не хочу цього, тільки людей дурно занапащати, так не годиться. Треба покласти цьому край. «Циллі, сьогодні ти залишишся тут, а завтра вранці, коли Райнгольда не буде вдома, підеш до його Труди й поговориш із нею. Я її підтримаю, вона може на мене покластися. Знаєш що, скажи їй, нехай приходить сюди, поговоримо тут утрьох».

Наступного дня по обіді білява Труда сидить у Франца та Циллі, вона бліда й виглядає засмученою, тут Циллі навпростець і каже, що, напевне, Райнгольд її ображає і не піклується про неї. Так і є. Труда — в сльози, але не може збагнути, чого від неї хочуть, тож Франц узявся пояснити: «Райнгольд не такий уже й поганий. Він мій друг, і я не дозволю його ганити. Хоча все це скидається на знущання над тваринами. Шкуродерство якесь!» Вона не має його лякатися, окрім того, Франц, зі свого боку… Ну, там буде видно».

Увечері Райнгольд прийшов до Францової газетної ятки, щоб разом із ним кудись піти. Надворі стояв лютий холод, тож Франц пристав на пропозицію Райнгольда випити по склянці гарячого грогу. Спершу Франц не надто зважав на те, що там Райнгольд почав розбазікувати, аж ось той перейшов до справи з Трудою: вона, мовляв, йому остогиділа, і він сьогодні ж має її позбутися. «Райнгольде, ти знову нагледів якусь новеньку?» Він і справді мав одну на прикметі, так і сказав. Тоді Франц сказав, що Циллі не виганятиме, вона так добре в нього прижилася, до того ж вона хороша дівчина, й він, Райнгольд, має трохи пригальмувати, як то й належить порядним людям, не може ж усе це вічно тривати. Райнгольд спочатку не зрозумів і хотів знати, чи це, бува, не через хутряний комір. Тоді Труда принесе йому, ну, скажімо, годинник, срібний кишеньковий годинник або хутряну шапку-вушанку, вона Францу стала б у пригоді. Ні, нічого не вийде, годі вже з цим марудитись. Я й сам годен купити собі все, що треба. Франц уже давно хотів по-товариському з ним поговорити, щиро, як з другом. І виклав Райнгольду все, що надумав за вчора й сьогодні. Хай він як знає, а Труду має залишити собі. Звикнеться, й усе буде добре. Жінка — також людина, тож і поводитися з нею слід по-людському, а ні, то хай собі візьме повію за три марки, то та буде рада, що після всього може йти своєю дорогою. Але задурювати дівкам голову з коханням і почуттями, а потім кидати їх одна за одною — це вже ні! Райнгольд своїм звичаєм слухає все це мовчки. Попиває каву й ніби дрімає. А потім так спокійно каже, що коли Франц не хоче брати Труди, то й не треба. Раніше він також без нього обходився. А потім іде собі, каже, що не має часу.

Серед ночі Франц прокинувся й не може заснути до ранку. В його барлозі страшенний холод. Поряд спить, похропуючи Циллі. Чого це я не можу заснути? Чути, як вози з городиною котяться до ринку. Не позаздриш коням — бігати ночами в такий холод. У конюшні — то інша справа, там тепло. А Циллі спить собі. Міцно спить. А я не можу заснути. Пальці на ногах, які він колись відморозив, нестерпно сверблять. А що це за важкість у нього всередині? Щось тисне чи то на серце, чи то на легені. А може, то передчуття? Щось тисне і тисне, не дає спати, і що воно за напасть? Він не знає, що то за тягар. Він тільки знає, що йому не спиться.

Сидить на гілці пташка й дрімає, аж тут змій проповз, від того шурхоту прокинулася пташка, й сидить, настовбурчивши пір'я, а змія вона так і не відчула. Гух, спокійно дихати, глибший вдих. Франц перекидається в ліжку. Ненависть Райнгольда лежить на ньому й тисне на нього. Проникає крізь дерев'яні двері й будить його. Райнгольд також зараз лежить. Лежить поруч із Трудою. Спить міцно, уві сні когось убиває, уві сні він відводить душу.

Місцеві новини

Усе це відбувалося в Берліні другого тижня квітня, коли погода часом була вже зовсім весняною, і, як одноголосно констатувала преса, чудова великодня погода манить на природу. Тоді в Берліні російський студент Александр Френкель застрелив свою наречену, 22-річну студентку інституту декоративно-вжиткового мистецтва Віру Камінську, в її пансіоні. Вихователька Тетяна Занфтлебен, того самого віку, яка приєдналася до плану спільно накласти на себе руки, останньої миті злякалася й вибігла з дому, коли її подруга бездиханною лежала на підлозі. Вона зустріла поліцейський патруль, розповіла про жахливі події останніх місяців та привела поліцію на те місце, де лежали смертельно поранені Александр та Віра. Було негайно повідомлено кримінальну поліцію, комісія з убивств направила на місце пригоди свого працівника. Алекс і Віра хотіли одружитися, але матеріальна скрута не давала можливість укласти шлюб.

Досі не з'ясовано, хто був винуватцем трамвайної катастрофи на Геерштрасе. Свідчення учасників аварії та водія трамвая Редліха буде перевірено. Ще досі немає висновку технічних експертів. Лише після такого висновку буде можливо перейти до з'ясування