Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Але Евелін відхилилася:

- Райане, а ви впевнені, що це пристойно - цілувати наречену до весілля? – стривожено спитала дівчина, подивившись на нього величезними очима.

Герцог зауважив, що вона дихала часто і поривисто. Їхня близькість явно схвилювала наречену. Втім, це було взаємно.

- Звичайно! - відповів, не відпускаючи її.

- А ось я - ні! Треба спитати тітку і дядька… – випалила вона, упираючись долонями йому в груди.

Але не переконливо якось впиралась, скоріше м'яко. Як кішечка, і не зрозуміло, чи грає, чи справді намагається чинити опір…

- І ви спитаєте? – здивувався наречений.

- Звичайно. Я ж пристойна дівчина! – і опустила очі.

- Минулого разу ви про це не згадували... - іронічно зауважив він.

- Згадувала, - запротестувала вона, піднявши полохливий погляд, - але це було до того, як ми… - вона запнулсь і знову очі донизу, - як ви…

Евелін почервоніла, як маків цвіт, дратівливо зітхнула, швидко глянула на Райана, а потім ніби злякавшись, що він прочитає щось таємне в її очах, швидко знову їх відвела.

- Це не рахується. Ви застали мене зненацька! – врешті вигукнула вона.

Емоції на обличчі Евелін відображались природно і безхитрісно, миттєво видаючи все те, що, можливо, сама ще сама не усвідомлювала. Вона манила і одразу намагалася втекти, говорила одне, а вся її натура кричала про протилежне. Клубок протиріч, а не наречена!

Герцог засміявся і відпустив притихлу дівчину.

 

- Гаразд, питайте! – дав він добро.

Вигляд у нареченої був зовсім розгублений. І це потішило герцога.

Він глянув на підлоговий годинник, зрозумів, що затримався довше ніж планував і попрощався. Евелін щось промимрила у відповідь.

Але вже йдучи, Райан зупинився на порозі, обернувся і з насмішкою промовив:

- Не забудьте розпитати тітку та дядька!

Евелін знову почервоніла і стала ще милішою.

- Не забуду, не хвилюйтеся так, - невдоволено пробурмотіла вона.

- І уточніть одразу всі питання, які можуть виникнути: як довго вас можна цілувати, як часто… - почав перераховувати він, і явно не збирався зупинятися.

Очі Евелін заметали блискавки:

- Райане, ви здається, кудись поспішали?

Герцог весело розсміявся.

- Наступного разу ви від мене не вислизнете, - він задерикувато посміхнувся, загравши ямочками на щоках, і пішов, залишивши останнє слово за собою.

І не почув, як дівчина з стогоном розпачу плюхнулась у крісло.

 

Сьогодні у герцога був запланований ще один допит. На нього він власне і поспішав.

А в ролі допитуваного – Крістіан, молодший син графа П'єра де Ґріонн. У ніч втечі цей невдачливий герой-коханець встиг викликати свого батька. Той зчинив галас, наполягаючи, що у Королівської служби безпеки немає підстав затримувати хлопця. І мав рацію. Порушення закону та доказів не було – лише переміщення через портал до церкви,а таке не карається. Фантом, що розвіявся в повітрі, не доводив нічого.

Але після попереднього допиту Евелін, привід з'явився, а саме - спроба втечі з благородною дівицею попри волі її опікунів. Райан вхопився на нього і викликав колишнього помічника Філіпа на допит.

Щось у цій історії було не так. Адже герцог був упевнений, що планується новий замах, багато що вказувало на це. Де він міг помилитись? Він нутром чуяв, що упускає щось важливе, ключове, але що?

Коли Райан увійшов в кімнату для допитів, Крістіан уже був там. Як завжди одягнений з голочки та з черговою ввічливою усмішкою. Герцог відчув звичне роздратування від вигляду цього франта. Виникло відчуття дежавю - у цій самій кімнаті вони розмовляли три роки тому і Райан доступно пояснив ловеласу чим йому загрожує занадто довгий язик, якщо історія з Мірабеллою спливе і на честь родини маркіза де Можез впаде тінь. Історія повторюється але тепер дівчина, через яку вони зустрічаються – його наречена, яку він вважав своєю майбутньою дружиною чотирнадцять років… Це шалено злило, але Райан тримав себе в руках.

Герцог привітався, зміряв парубка пильним поглядом, сів за стіл навпроти і без зайвих умовностей запитав:

- Чому ти запропонував Евелін де Ларуа тікати з тобою?

- Вона мені подобається, і все одно настав час одружуватися. То чому б не Евелін? - дивлячись на нього ясними сірими очима, відповів той.

- Звідки така впевненість, що вона погодиться? – різко продовжив Райан.

Крістіан самовдоволено посміхнувся:

- Та вона закохана в мене змалку! А коли я побачив її в замку графа, зрозумів, що теж втріскався по вуха.

Слухати такі зізнання було гидко, і в душі Райана почав піднімати голову гнів. Він схрестив руки на грудях і спокійно, наскільки міг, запитав:

- Чому тоді Евелін не втекла з тобою?