Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Глава 53

«Хтось із євнухів допомагав, – промайнуло в голові у Ліни. – Вони добре володіють такими прийомами!»

Опритомніла служниця в якійсь темній коморі зв'язана і з кляпом у роті. Після того, як трохи звикла до темряви, розгледіла мішки з рисом та коробки з прянощами. Вона не знала, де знаходиться, але іноді до неї долітали звуки далекої музики, отже, десь поруч із головною залою.

Випустили її так само зненацька, як і схопили. Хтось прийшов і відчинив комору. Поки вона заплющила очі через яскраве світло, перерізали мотузки. Коли до неї повернулася здатність бачити, поряд уже нікого не було.

Ліннея передбачала щось подібне, тому особливо не турбувалася за дівчину. Таліта Фаріас хоч і шкідлива особа, але не завдаватиме шкоди прислузі. Вона здатна лише на дрібні капості на кшталт сьогоднішньої дитячої постановки.

Поки Улла розповідала про свої поневіряння, подруги вибралися з палацу практично ніким не помічені, лише парочка слуг попалася на шляху, та й ті не звернули на них уваги.

Біля карети на них уже чекав її новий охоронець Андеш.

– На базарну площу! - скомандувала Ліна, забираючись у карету.

Незважаючи на пізній час, пані Белтрам насамперед вирушила до книжкової крамниці.

- Мені необхідні всі ваші найкращі бійці та стрілки! - видала вона нетерпляче господареві.

- Коли? - тільки перепитав він, визначивши по нервовому вигляду дівчини, що справа дуже серйозна.

- Прямо зараз! - схвильовано повідомила дочка генерала, додала різко. - Плачу подвійну ціну!

Мудрий Лис кивнув і одразу ж вийшов.

Через деякий час у кімнату, де вона чекала, вбіг Беплер Пенья, той самий, що стежив за сім'єю Лейфа.

- Пані Белтрам? – спитав здивовано. – Мене зараз завернув до вас господар Баселар. Що трапилося?

- У мене до тебе особливе завдання! - вона віддавала накази швидко і чітко, немов на полі бою, розуміючи, що кожна хвилина зволікання може коштувати життя. - Біжи до імператорського палацу. І як тільки з його воріт вийде герцог Лабонт молодший, не зводь з нього очей. Щоп'ять хвилин відправляй до мене гінця для доповіді про його місцезнаходження!

- Слухаю! – хлопець кивнув і подався на вихід.

Ліннея видихнула. Нерви були межі. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтися.

«Нічого страшного не станеться, якщо син радника все ж таки загине! Я знайду спосіб переманити на свій бік старого. Достатньо з'явитися до нього раніше за Крегаста!» - умовляла вона себе, але почуття тривоги не залишало.

Нарешті повернувся господар крамниці.

- Два десятки стрільців та п'ять бійців – це найбільше, що я міг для вас зробити! - заявив він з порога, переводячи подих.

- Досить! – коротко констатувала дівчина. – Мені ще потрібен чоловічий одяг, такий самий, як на ваших воїнах, і пов'язка на обличчя.

Пан Баселар кивнув і швидко розпорядився своєму помічникові.

Вже за кілька хвилин дочка генерала переодягнувшись у чоловічий одяг з невеликим загоном рушила вузькими вуличками у бік імператорського палацу.

Домінік Лабонт вивалився з палацу неабияк п'яним, він гарненько на піддав після спілкування з донькою генерала. Тому вирішив розвіятися після веселого імператорського прийому. Замість звичайної поїздки у кареті вирушив додому пішки.

Холодне нічне повітря трохи розвіяло хміль у його голові, але не прибрало туману з його думок. Домінік усміхався, згадуючи яскраві, як зірки очі молодої пані. Яким поглядом вона обдарувала його після поцілунку! Герцог хмикнув. Якби її воля, ця мала своїми гострими мечами розрубала б його на дрібні шматочки. До чого гаряче дівчисько!

Він перебував у своїх мріях, коли йому несподівано кілька темних тіней перегородили дорогу.

Герцог-молодший зупинилося, в голові відразу прояснилося.

- Ви заважаєте мені пройти! – усміхнувся Домінік.

Тільки вороги не збиралися з ним спілкуватися, вони напали настільки стрімко, що герцог ледве встиг уникнути атаки.

- Як неввічливо з вашого боку! - розлютився він, дістаючи з піхов свою зброю. - Прийдеться навчити вас манерам!

Пан Лабонт кинувся в атаку, ще не підозрюючи, в яку пастку потрапив. Зрозумів він це досить скоро, коли кількість його супротивників нестримно продовжувала зростати. Здавалося, їм не було числа.

Хміль повністю випарувався з його голови. Нападаючи не були простими розбійниками, вони виявилися добре навченими елітними бійцями. Бій прийняв серйозний перебіг.

Нарешті герцог усвідомив, що ці люди прийшли його вбити, і його відсіч став по-справжньому страшним і жорстоким. Ті, хто потрапляв під гарячу руку, більше не піднімалися. Його меч разив праворуч і ліворуч невтомно. Один ряд супротивників падав, йому на зміну відразу приходив інший, їм, здавалося, не було кінця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍