Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Глава 20

— Софіє Андріївно, а як буде англійською “гарбуз”?

— Pumpkin.

— А як буде “привид”?

— Ghost.

— А як буде….А як буде? — діти закидували Соню питаннями про Гелловін.

У приватному ліцеї, де зараз працює Соня, планувалася костюмована вечірка, і діти тільки про неї й думали.

Соні подобалася її нова робота. Тепер вона була зайнята тільки до обіду, а зарплатня була в рази вищою. До того ж у неї з'явився вільний час, і вона використовувала його з користю. Соня написала власний курс вивчення англійської мови для дітей і планує запустити його в онлайн-форматі. Їй у цьому дуже допомагає Лара. Вони вже відзняли безліч відео. Зараз, як каже подруга, йде прогрів аудиторії, а у грудні планується старт проєкту.

Соня дуже хвилюється з цього приводу. Мільйон разів вона хотіла все закинути. Просто, бо страшно. Бо це щось нове. Бо це вихід з зони комфорту, та Лара не давала їй дати задню. А зараз, коли вже була залучена величезна кількість людей, вкладені чималі кошти, дівчина вже точно не мала права відступати.

Можна сказати, що її життя налагодилося. Вона все ж продала Денису Романовському будинок бабусі та ділянку з умовою, що його не будуть зносити. Отриманих коштів їй вистачило на двокімнатну квартиру у сучасній новобудові, ще й трохи залишилося. Михасик пішов у новий садочок, де йому дуже подобалося.

А ще вона записалася до психолога.

Їй знадобилося кілька сесій, щоб остаточно справитися з розлученням, прийняти й полюбити себе. Бо тільки так можна дарувати свою любов і комусь.

Раніше в її голові були сотні обмежень "як правильно", і вона ніяк не могла через них переступити. Поки на одній із сесій, психолог її не запитала:

— От дозволиш ти собі вийти за рамки і що? Земля зійде з орбіти?

— Ні, але…

— Але тобі звично там, де ти є. Дай відповідь на питання: ти залишаєшся на одному місці, щоб що?

— Щоб не йти туди, де страшно…

— Щоби що?

— Щоб не злякатися…

— Чому?

— Щоби не втратити лице…

— Чому?

— Бо мені не можна.

— Хто сказав?

— Мама….

— От і приїхали. Соню, ви доросла і самодостатня жінка, яка досі не пройшла сепарацію. Ви боїтеся реакції інших на ваші вчинки, осуду зі сторони. Саме через це ви не дозволяєте собі це життя ЖИТИ.

— Але ж ми давно живемо окремо, і взагалі…

— Це не має значення. Запам'ятайте, вам МОЖНА ВСЕ. Можна помилятися, ганьбитися, боятися, а ще сміятися, танцювати, веселитися. Будь-де і будь з ким! Можна не приймати чиюсь сторону, не слухати докорів, не брати до уваги зауваження, які стосуються вашого життя. Без почуття провини та сорому! Ви на це маєте повне право.

Після тієї сесії Соня вийшла неначе іншою людиною. Спеціаліст детально роз’яснила, що поки вона не пройде психологічну сепарацію від батьків, то буде намагатися за допомогою партнерів вирішувати свої внутрішні конфлікти. Наприклад, шукатиме, хто “долюбить”, хто візьме на себе відповідальність

А важливо, навчитися самостійно приймати рішення та вибудувати внутрішню опору, яка у будь-яких життєвих ситуаціях стане якорем, що триматиме і не дасть опустити руки.

З мамою вона спілкується, як і раніше, але її токсичні коментарі її вже абсолютно не жалять. По правді кажучи, їхні стосунки навіть покращилися.

Все у її житті було прекрасно, окрім одного. Їй відчайдушно, до болі у грудях, до істерики не вистачало Макса. Він снився їй. Часто. Щоправда, часом ці сни були похмурі й тривожні.

Коли одного разу вона у натовпі вловила його запах, мало з розуму не зійшла, поки не зрозуміла, що то чужий чоловік з таким самим парфумом. Скільки разів вона поривалася подзвонити йому — не злічити. Але щось її зупиняло. Можливо, десь на рівні підсвідомості, вона хотіла, щоб він їй перший подзвонив. Не витримав розлуки. А, можливо, їй було просто страшно почути байдужість у відповідь. І це пропрацювати їй ніяк не вдавалося.

Соня саме вийшла з кабінета психолога, коли їй зателефонував Антон.

— Привіт, братику. Рада тебе чути, —  у дівчини був прекрасний настрій, сесія пройшла вдало, вона отримала багато інсайтів.

— Привіт. Є час на каву?

— Так, я вже вільна. Зустрінемося в нашій улюбленій кав'ярні на Подолі?

Офіс, в якому працював Антон, був неподалік, і Соня про це прекрасно знала.

— Чудово, буду там через 20 хвилин.

Соня була рада зустрітися з братом. Він був постійно поряд. Без питань зайнявся оформленням продажу ділянки, допомагав з покупкою квартири та переїздом. Антон не задавав зайвих питань, проте бачив, що щось Соню тривожить. Тілька раз спробував вияснити, що ж таке. Дівчина тоді обмежилася одним реченням:

— Просто у Петросівцях я залишила своє серце, — сказала вона.

Антон більше не розпитував. Він рідко отак пропонував зустрітися посеред робочого дня, одже йому не терпілося про щось поговорити.

Соня прийшла у кав'ярню першою. Вона замовила горіхове лате і повернула голову у вікно. На вулиці почався дощ. Вітер закрутив золотисте листя. Дощові краплі ритмічно стукали по вікну. Соня думала про те, що треба, мабуть, побороти ще один свій страх, та записатися в автошколу, коли побачила крізь вікно Антона. Той швидко забіг у кав'ярню, прикриваючи голову від дощу портфелем. Підійшовши до столу він смішно труснув головою, і краплі з волосся потрапили на Соню.

— Тихше-тихше, — розсміялася дівчина.

— Вибач. Ненавиджу таку погоду. Мокро, холодно.. Бррр..

— І чому ж ти не сидів у своєму офісі в теплі й добрі, а захотів зі мною зустрітися? Щось сталося? — раптом запереживала дівчина.

— Не хвилюйся, я в порядку, — заспокоїв дівчину Антон. — Але сьогодні вранці я був на судовому засіданні.... Справа гучна, стосується затримки одного дуже небезпечного злочинця Касьяна, який під виглядом нічних клубів тримав мережу борделей. Окрім цього ще й займався викраданням людей, збутом наркотиків. Та багато ще чим… Його вели давно, проте не могли ніяк знайти за що зачепитися, щоб розгорнути цей клубок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍