Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

— І-і? — Соня не розуміла, при чому вона тут до цього злочинця? Може, Андрій — колишній чоловік, був з ним якось пов'язаний? Але він давно за ґратами. В неї всередині виникло якесь неприємне передчуття.

— А річ у тому, що спецоперацію затримання цього Касьяна проводили у твоїх Петросівцях. Якраз в той день, коли ти повернулася в Київ. І затримання не пройшлося без ексцесів. Касьян підрізав ножем одного з місцевих жителів. Я чомусь подумав, що ти маєш це знати.

У Соні серце в п'ятки впало. Хриплим голосом вичавила з себе:

— Кого? Як звати?

— Максим Вовк. Знаєш такого?

Соні здалося на мить, що кав'ярня пішла обертом, а земля втікла з-під ніг. Вона знала, що щось не так. Відчувала. Не міг її Максим отак просто відпустити, а ще ці сни… Жахи з його участю, що переслідували її.

— О, Господи, — вона стала біліша за стіну. — Що з ним? Скажи мені! — вхопила вона Антона за рукав.

— Я точно не знаю, наче хлопець вижив, але залишився інвалідом.

— Наче?! — Соня перейшла на крик від розпачу, і їй було все одно, що на неї озирнулися мало не всі відвідувачі кав'ярні.

— Та живий-живий, — запевнив Антон, який вже й сам був не радий, що розказав це Соні. Він не очікував аж такої реакції від неї, — я, правда, краєм вуха чув, але Касьяну інкримінують, окрім всього іншого, замах на вбивство.

— Боже-боже, що ж робити? — у голові Соні робився хаос.

— Цей хлопець… Я правильно зрозумів, він тобі не байдужий? — перепитав Антон.

— Він моє серце, — криво усміхнулася Соня і стрепенулася, наче в її голові нарешті засяяла ясна думка. — Я маю їхати до нього. Терміново! Сьогодні! Зараз! Ти на машині?

— Ем, так, — пробурмотів брат, — але я не можу тебе завезти зараз в Петросівці. В мене сьогодні ще один суд важливий після обіду

— Не треба в Петросівці! До мами моєї зможеш?

— А-а-а, це зможу. Без питань.

Тремтячими руками Соня набрала номер мами

— Ало, мамо? Я можу до у вас Михасика залишити сьогодні з ночівлею? Може, навіть на дві доби…

Антоніна Сергіївна здивувалася. Соня залишала їм Михасика з ночівлею буквально кілька разів, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

— Ну звісно, можеш. Щось сталося?

— Мені терміново треба з'їздити в Петросівці!

Антоніна Сергіївна секунду помовчала.

— До нього? До того Максима?

Мама Соні може й була трохи зарозумілою та зверхньою, проте ніколи не була дурною. Звісно ж, вона помічала, як донька плакала в подушку вночі після приїзду з Петросівців і здригалася щоразу, як Михась промовляв вголос його ім'я.

— Так, з ним трапився нещасний випадок— не стала приховувати Соня.

Антоніна Сергіївна вже було приготувалася видати чергову лекцію, про те, що Соня завжди обирає не тих, і Максим їй не пара, коли зловила на собі докірливий погляд чоловіка. І згадала їхню історію. Як його не приймала її сім'я, а вона пішла проти всіх і стала найщасливішою в світі. Проте зі своїми батьками Антоніна Сергіївна обірвала усі зв'язки і вони до кінця життя не могли їй пробачити, що жінка — зірка сцени, обрала простого роботягу. Антоніна Сергіївна вперше усвідомила, що поводить себе так само, і якщо так буде продовжуватися, то вона може втратити дочку.

— Ми вас чекаємо, — відповіла вона, і помітила, як її чоловік схвально кивнув. Все ж таки який він у неї мудрий!

Соня заїхала додому та нашвидкуруч зібрала сумки для себе й Михасика.

— Ти побудеш день-два у бабусі з дідусем, добре, сонечко? — цілувала вона малюка дорогою.

— А ти куди? — ревниво запитав хлопчик.

— Мені потрібно ненадовго в Петросівці. Пам'ятаєш Макса? Скільки він нам допомагав? Зараз допомога потрібна йому, і я маю поїхати.

— Я теж хочу до Макса! — заголосив Михасик.

— Обіцяю, що наступного разу ми поїдемо разом. А зараз я маю поїхати сама.

Михасик дістав зі свого рюкзачка альбом та кольорові олівці, а через кілька хвилин простягнув мамі малюнок.

— Ось, передай Максу. Скажи, що я скучив..

Соня глянула на малюнок та мало не розплакалася. Михасик намалював їх втрьох разом біля будинку у Петросівцях. Також було намальоване величезне сонце і безліч сердечок.

— Дуже гарно, котику. Обов’язково передам.

Соня, звісно здивувалася, коли навіть при особистій зустрічі мама не почала розпитувати подробиці і не відмовляла її їхати. В неї не було часу прояснювати незвичну поведінку матері, до того ж їй ще потрібно було встигнути на потяг.

Квиток їй замовила Лара. Вона дорогою до мами зателефонувала подрузі і стисло розповіла все. Вірніше, квиток якось дістав Ларин Довлатов. Так, саме Ларин Вони офіційно стали парою і майже одразу почали жити разом. Руслан, до речі, виграв вибори, а Лара знову займається його піаром. Майже у кожній статті вона не забуває згадати, що серце політка зайняте, і у нього є кохана жінка. З конкурентом Довлатова контракт вона, звичайно, розірвала.

В останні хвилини Соня влетіла у вагон, і зараз, сидячи у купе з чашкою гарячого чаю, вона милувалася осінніми пейзажами за вікном, що швидко змінювалися, і думала про те, що її чекає у Петросівцях. Пригорне? Прожене? Байдуже! Тепер її черга боротися за своє кохання. 
 

Ну що ж) Потрохи наближаємося до фіналу) Дякую, за те, що залишаєтеся зі мною, ставите сердечка та підписуєтеся на сторінку автора) Ваша підтримка безцінна❤️