Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Розділ 20. Сильна жінка

 – Що сталося? – запитала я простір, бо чоловік був непритомний.

– Це ресторм, – ледь чутно вимовив Као.

– Що?

– Закляття, яке можливе тільки за допомогою потужного елебро. Воно розділяє еміра з його хранителем.

– ЩО?! – зі ще більшим жахом вигукнула я.

– Тимчасово, але цього часто вистачає, щоб убути. Емір слабшає і тоді його можна поранити як звичайну людину. Дух-хранитель зміг принести Дарлема додому, перш ніж він стік кров'ю.

– Його дух? Він що тут? Ти з ним говориш?

– Так, він тут, але вони більше не поєднані, а отже, Дарлем втратив одну зі своїх сил – швидку регенерацію.

Весь цей час я натискала на найглибшу рану на боці чоловіка, намагаючись зупинити кровотечу. Але це було марно. Темно-вишневого кольору кров усе продовжувала повільно сочитися з порізу. Обличчя Дарлема ставало дедалі блідішим, а губи набували синюшного відтінку.

– Скільки потрібно часу, щоб він возз'єднався з хранителем?

Као кілька секунд мовчав, схоже слухав духа Дарлема.

– Враховуючи силу драконячого хранителя й еміра, сподіватимемося, завтра вже будуть одним цілим.

– Без втручання з такими ранами до ранку він не доживе, – констатувала я.

– Потрібно кликати лікарів.

Я на секунду заплющила очі, збираючись із думками.

– Ні, – твердо махнула головою.

– Що означає «ні»? – здивувався кіт. – Ти ж сама сказала...

– Я пам'ятаю що сказала. А ще пам'ятаю, що говорив Дарлем. Якщо це справа рук Тредана, а я в цьому не сумніваюся, він хоче продемонструвати слабкість Повелителя. Якщо люди дізнаються, що він ледь не помер, не захистивши себе, що стане з їхньою впевненістю та довірою? Та й до того ж із такими ранами я не впевнена, що місцева медицина впорається.

– Ти пропонуєш нічого не робити і дати йому померти? – уїдливо уточнив Као.

– Я пропоную використати ту магію, яка зцілює будь-які рани, що Ігеліус застосовував на мені.

– Сейліум, – кивнув дух-хранитель. – Може спрацювати.

– Тільки для початку потрібно позбутися свідків, – собі під ніс кинула я.

– Мене не можна вбити, – повідомив Као, відступаючи на крок.

– Я говорю про прислугу, – закотила очі я, швидко піднімаючись на ноги і прямуючи до дверей спальні. – Ланфер має бути десь у будинку.

Я бігла сходами, одночасно гукаючи дворецького. Звісно не можна гаяти час, але нам не потрібні зайві очі та вуха. На першому поверсі я вже бачила постать чоловіка, який чекав на мене біля підніжжя сходів.

– Ви маєте покинути дім і простежити, щоб ніхто сюди не заходив, поки я не дозволю, – випалила я.

– Я виконую накази Повелителя, – офіційним тоном відповів Ланфер.

– Я передаю його слова.

– Вибачте, міледі, – підкреслено ввічливо почав чоловік. – Та мені б хотілося почути це від нього особисто.

Я стиснула зуби. Поки Дарлем лежить на підлозі й стікає кров'ю, я змушена розбиратися з неповагою цього стариганя. Я починала розпалюватися. Або це розпалювалась не я, а повітря навколо мене. Раптом я зрозуміла, що відбувається і це додало мені стільки сили, що я сама не впізнала свого голосу, коли промовила:

– Я його законна дружина. Я пані в цьому домі, – з кожним словом я робила крок уперед, змушуючи чоловіка відступати, доки температура довкола дедалі зростала. – Ви зобов'язані підкорятися моїм наказам, так само як і наказам Дарлема. І ви поважатимете мене, хочете цього чи ні!

Дворецький відійшов до самої стіни, де висіла запалена гасова лампа. За секунду вона вибухнула яскравим вогнем, обдаючи жаром чоловіка. Він шарахнувся вбік, перечепившись об свої ж ноги, і впав на підлогу. Полум'я зметнулося вгору і побігло по стіні, поширюючись навколо. А потім, ніби живе, повітрям наблизилося й оточило мене. Від його жару чоловікові доводилося затуляти обличчя, а я спокійно стояла у вогняному кільці, відчуваючи лише приємне тепло. Щоб закріпити ефект я байдуже кинула:

– Сподіваюся, наступного разу, щоб виконати моє прохання, не доведеться вдаватися до допомоги драконячого хранителя. Інакше ні йому, ні Дарлему це може не сподобатися.

– З-з-звісно, м-міледі, – заїкаючись, пролепетав Ланфер, а за мить навіть його духу не було в будинку.

Я бігла, перелітаючи через кілька сходинок. Ввалившись у кімнату, я побачила, що Дарлем уже лежить на ліжку.

– Він дуже важкий, – поскаржився Као. – Сподіваюся, це востаннє, коли мені довелося його тягнути.

– Сподіваюся, це востаннє, коли він при смерті, – відповіла я, наближаючись до ліжка і стаючи над чоловіком.

Виглядав він ще гірше. Руки затремтіли, і я зчепила їх у замок. Зберися, зараз не час проявляти слабкість.

– Ритуал, чи закляття, чи як там це називається, – поквапилася я духа.

– Є два варіанти проведення сейліуму, – швидко затараторив кіт. – З використанням елебро або магії хранителя. Оскільки першого в нас немає, залишаєшся ти. Емір має увійти в повне злиття зі своїм хранителем і підживлюватися силою від нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍