Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"

значна частина його досліджень у книжці «The Sens of Reality», або Жозефу де Местру, ультрареакційному предтечі фашизму, про якого він написав один зі своїх найблискучіших есеїв. Знання було його пристрастю, і тих, хто виступав за речі, які він ненавидів, наприклад, авторитаризм, расизм, догматизм і насильство, перед тим як спростувати, хотів їх зрозуміти, з’ясувати, як і чому вони почали ідентифікувати себе зі справами і доктринами, які поглиблювали несправедливість, варварство і людські страждання.

Добрим прикладом цього є том «The Magus of the North. J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), збірка заміток та есеїв, які Берлін не встиг об’єднати в одну цілісну книжку і які зібрав і написав до них передмову Генрі Гарді.

Надзвичайним в замітках, статтях і начерках, які Берлін присвятив німецькому теологу і філософу Йогану Георгу Гаману (1730-1788), смертельному ворогові Просвітництва і палкому речнику ірраціоналізму, є те, що завдяки їм цей переконаний і навернений реакціонер здається симпатичною і в багатьох сенсах навіть модерною постаттю. Його обстоювання ірраціонального — пристрастей, інстинктів, глибин особистості — як інтегральної частини людського і його ідея про те, що будь-яка винятково раціональна й абстрактна філософська система є спотворенням реальності та життя, є цілком незаперечними. А його сміливі теорії, наприклад, про секс і лінгвістику, певним чином попереджують радикальні анархістські й лібертаріанські позиції, як-от ті, на яких стояв Мішель Фуко. Також є пророчим його викриття, що продовжуючи йти обраним нею шляхом, філософія в майбутньому потоне в незбагненному обскурантизмі, який приховуватиме її пустоту і беззмістовність і зробить недоступною звичайному читачеві.

Ці збіги закінчуються на тому роздоріжжі, де з’являється Бог, якому Гаман підпорядковує все, що існує, і який для німецького містика є єдиним і остаточним виправданням і поясненням суспільної історії та окремих доль. Його неприйняття узагальнень і абстрактного та обстоювання окремого і конкретного зробили з нього поборника індивідуалізму і непримиренного ворога колективного як соціальної категорії і знаку ідентичності. Берлін каже, що у цьому сенсі він, з одного боку, був провісником романтизму і того, що через два сторіччя стане екзистенціалізмом (зокрема в католицькій версії Ґабріеля Марселя), та з іншого — одним з основоположників націоналізму і навіть — як і Жозеф де Местр — фашизму.

Гаман народився у Кенігсбергу, в родині цирульника, батьки його були лютеранськими пієтистами, тож дитинство його минуло серед релігійних і стоїчних людей, чиї предки з підозрою ставилися до книжок та інтелектуального життя; однак сам він ковтав книжки і примудрився вступити до університету, де здобув різнобічні і дещо екстравагантні знання з історії, географії, математики, давньоєврейської мови, теології, а також самостійно вивчав французьку мову і писав вірші. Почав заробляти на прожиток як домашній вчитель дітей місцевої заможної буржуазії і якийсь час, схоже, захоплювався ідеями, які приходили з Франції Вольтера й Монтеск’є. Та вже невдовзі, під час перебування в Лондоні, яке було пов’язане з якоюсь таємничою політичною змовою, після кількох місяців гульні й надуживань, які довели його до краху, він пережив кризу, яка змінила його життя.

Сталося це в 1757 році. Загрузнувши в злиднях, відособившись від світу, він, як сам писав пізніше, поринув у вивчення Біблії, як і Лютер, переконаний, що священна книга християнства є «алегорією таємної історії душі кожного індивіда». З цього випробування він вийшов, ставши самотнім і задирливим консерватором і реакціонером, який в полемічних памфлетах, що сипалися, мов стусани, люто критикував всі прояви сучасності, де б вони не з’являлися: в науці, у звичаях, у політичному житті, у філософії та понад усе — в релігії. Із полум’яним запалом він вернувся до лютеранського протестантства своїх предків. Через свій нестерпний характер повсюди нажив собі противників і ворогів. Нерідко заїдався навіть з людьми, які його поважали і хотіли йому допомогти, як от з Кантом, який його читав і намагався добитись для нього посади в університеті. Про нього Гаман сказав, що то «маленький чоловічок, з яким приємно трохи потеревенити, але цілком сліпий до істини». До Гердера, який був його відданим прихильником і вважався його послідовником, він не мав ані найменшої інтелектуальної поваги. Тож не дивно, що життя його минало майже в безвісності, з дещицею читачів, і було вкрай аскетичним, бо на прожиток він заробляв на якійсь темній бюрократичній службі.

Після смерті про Північного мага, як любив сам себе називати Гаман, скоро забули, бо коло людей, які знали його праці, було обмеженим. Ісая Берлін запитував себе: «Що в нього варте воскресіння в наші дні?» Відповідь на це запитання міститься в найкращому розділі його книжки: «The Central Core» («Основне ядро»). Насправді, пояснює він, оригінальним у Гамана є його концепція людської природи, діаметрально протилежна раціональному та оптимістичному її баченню, яке запропонували французькі енциклопедисти та філософи епохи Просвітництва. Людське створіння є творінням Божим, а тому суверенним та унікальним, яке не можна розчинити в колективі, як роблять ті, хто придумує теорії («вигадки», як казав Гаман) про еволюцію історії до прогресивного майбутнього, в якому наука покінчить з неуцтвом і здолає несправедливість. Люди є різними, і різними є їхні долі; і їхнім найбільшим джерелом мудрості є ні розум, ні наукові знання, а досвід, сума пережитого, накопичена за все їх існування. У цьому сенсі мислителі та академіки ХVIII століття здавалися йому справжніми «язичниками», більш далекими від Бога, ніж «злодії, жебраки, злочинці чи волоцюги» — істоти, що живуть «неправедним» життям, які внаслідок нестабільності та сум’яття свого ризикованого існування могли не раз безпосередніше і глибше наблизитися до божественної трансцендентності.

Він був пуританином, однак в сексуальному питанні обстоював ідеї, які викликали обурення в усіх його сучасників. «Чому почуттям сорому оточені наші славні репродуктивні органи?» — запитував він. І вважав, що намагання упокорити сексуальні пристрасті ослаблює людську природність і дух, і через це той, хто хоче глибоко себе пізнати, повинен випробувати все і навіть «спустися в безодню оргій Бахуса й Церери». Однак той, хто в даній сфері демонстрував таку відкритість, в іншій стверджував, що забезпечити порядок можна в єдиний спосіб — за допомогою вертикальної та абсолютної влади, яка б захистила індивіда, родину і релігію як захисні і нематеріальні інституції суспільства.

Мудрий і скромний ліберал

На відміну від Франції, яка з великих мислителів і письменників, що прихистились в її лоні, робить медійні постаті, поп-ікони, Англія їх приховує і тримає в тіні, наче, виставлені на загальний огляд, замацані рекламою, їхні інтелектуальні й мистецькі здобутки знеціняться. З цих діаметрально протилежних традицій відносно їхніх ідолів науки чи мистецтва можна зробити висновки про елітарне призначення британської