Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— А як там справи у батьків? — я тримав чашку з кавою, яка повільно ставала холодною.

— Не знаю. Чесно, я давно до них не їздила. Мама продовжує злитись на мене та майже ігнорує. А тато як завжди зайнятий. Йому не до мене та моїх проблем.

— Тому ти приїхала до мене? — я засміявся.

— Єдина рідна душа в цьому місті. Але як бачу, ти не дуже радий.

— Ти часом не говорила з Терезою? — я вирішив різко змінити тему.

— Ні. Вона вже давно не виходила зі мною на звʼязок. А до речі, ти обіцяв мені розповісти, що ти там такого наробив?

Але я не встиг навіть й рота відкрити, щоб сказати, що я скажу про це якось іншим разом. Бо у вітальні зʼявилась Софія, що продовжувала обійматися зі своєю іграшкою. Вона вже не плакала і взагалі почувалась значно впевненішою.

— Захаре, хто це? — Діана виглядала стурбованою.

— Це… моя дитина.

— Що!? — вона вигукнула, — і ти ще маєш совість соромити мене за мою вагітність?

— Це дитина Інни. Вона, виявляється, була вагітною, але нічого мені про це не сказала. Але вона, на жаль, загинула в аварії.

— О Боже, — сестра прикрила рот долонею, — це так жахливо.

— Ми розлучилися, бо вона хотіла дітей, а я ні. Вона надурила мене, що приймає таблетки, але насправді цього не робила. Я й зараз не хочу ніякої дитини, тому не знаю, що робитиму далі.

— Захаре! — обурено сказала Діана і повільно підійшла до дівчинки, — як так можна казати в присутності дитини? Як тебе звати, красуне?

— Тія…— сказала вона, тримаючи пальчик в роті.

— Софія, — додав я.

— А скільки тобі рочків?

Софія невпевнено показала два пальці і Діана засміялася. Вони почали про щось говорити та гратися і я полегшено видихнув. Ще цього дня мені не доведеться самому бути з дитиною. А ввечері прийшла няня. Це була жінка середніх років і вже з розмови з нею я зрозумів, що вона професіонал. Ми домовились про те, що вона буде жити тут з нами і вперше за ці дні я відчув хоча б мінімальний спокій. Потім ми поїхали до торгового центру, щоб хоч трохи зробити потрібний простір для дитини та обставити її кімнату. Пані Алла, няня, дуже в цьому мені допомагала. 
То ж тепер, їдучи в клуб, я був абсолютно спокійний, що Софія в надійних руках і все з нею буде добре. Тільки б вона була не зі мною. Я обійшов з перевіркою казино, підвал, декому все ж довелось дати попередження і потім засів у своєму кабінеті. Проте мій спокій був недовгим і в двері зайшли без стуку. Я підняв розлючений погляд, але потім відразу здивувався.

— Вітаю, Захаре, — переді мною стояв Бо Жак. Я трохи напружився, бо він ось так зʼявився без попередження. Ще й прийшов з охороною. Але виду намагався не подавати.

— Яким вітром, — я натягнуто посміхнувся, — щось може сталося?

— Сталося вже давно, — від колишньої любʼязності чоловіка не залишилось практично нічого не залишилось.

— Справді?

— Так, але ти тут ні до чого. Бо моя донька була бунтаркою напевно з народження. Вона досі не зʼявилася. І я не можу її знайти, уявляєш?

— Якщо ви натякаєте на мене, то я нічого не знаю. Я вражений так само, як і ви.

— Але ти ж не хотів весілля, правда ж? — він примружив очі.

— Ну…— я прочистив горло, — можливо. Але як я знаю… Кароліна теж не хотіла. 

— Вона просто дурнувате дівчисько. Але з тобою співпраця мені й далі потрібна.

— Чого ви хочете? — прямо спитав я, бо вже чудово відчував, що не все так просто. 

— Що ж, я люблю твою прямоту, — Бо клацнув пальцями і один з охоронців передав йому невеликий паперовий пакет. Бо Жак вальяжно підійшов до мого столу та поставив пакет на нього. 

— Що це? — я покосився вниз.

— Я багато підтримував тебе, чи не так, Хаскі? І тоді ти теж допоміг мені відсіяти недостойних людей для мого бізнесу, показавши ті фотографії. Весілля з моєю донькою мало б стати чудовим продовженням наших партнерських відносин. Але цього не сталося.

— І що ж далі? — я схрестив руки на грудях.

Бо Жак знову клацнув пальцями і інший охоронець підійшов до того паперового пакета. Він витяг звідти згорток у крафтовому папері. А потім, коли розкрив його, я прекрасно зрозумів, що переді мною.

— Я хочу, щоб ти розповсюджував це у своєму казино. А тим більше на рингу. Думаю, бійці будуть дуже задоволені. Я навіть платитиму тобі відсоток.

— Ні, — коротко і двердо відповів я.

— Що? — Бо Жак зробив такий вигляд, наче не розчув мене.

— Навіть не збираюся цього робити, — я повернувся та сів у своє крісло, щоб дати зрозуміти йому, хто саме тут в цьому клубі головний.