Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

тоді назавжди втрачу свої священицькі права, і діти від такого єднання незаконні, безправні. Я священик першої черги, — повторював він тихо, настійливо.

— Ти купа дреку, — сказав просто й рішуче Веспасіан. — Якщо ти матимеш дитину, я хочу бачити її через десять років. Тоді ми виявимо, чи це твій син чи мій.

— Ви одружитеся з нею? — зацікавлено спитала дама Ценіс.

Йосиф мовчав.

— Так чи ні? — спитав, несподівано різко, Веспасіан.

— Я не кажу ні так, ні ні, — відповів Йосиф. — Бог, який визначив, що полководець повинен стати цезарем, вселив полководцеві це бажання. Я схиляюсь перед Богом.

І він низько схилився.

Йосиф погано спав у наступні ночі, його кайдани муляли йому. Так високо підняла його влучність його пророкування, так низько скинув його нахабний жарт римлянина. Він згадував науку єссея Бануса в пустелі. Плотська жадоба проганяє дух Божий; йому стало само собою зрозумілим, що він мусив утримуватися від жінок, доки його пророкування не здійснилося. Дівчина Мара була приємна його серцю та тілу, за це він мусив тепер платити. Коли він одружиться з цією дівчиною, що через полон і спання з римлянином перетворилася на повію, тоді він буде відкинутий Богом і заслужить привселюдне бичування. Він точно знав приписи закону; тут не було ніяких винятків, пролазок і сприятливих тлумачень. «Виноградна лоза не повинна обвиватися круг терну», — це була основна засада. А автентичні коментарі докторів до речення «Прокляті, хто спить із твариною» кажуть, що священик, який змішується з повією, не кращий за того, хто спить із твариною.

Але Йосиф проковтнув усю отруту. Висока гра вимагає високої ставки. Він пов’язаний із цим римлянином, він візьме на себе ганьбу.

Веспасіан витрачав час і увагу на те, щоб до кінця натішитися жартом. Він звелів докладно розповісти йому про заплутане юдейське шлюбне право, також про церемоніал заручин і весілля, що в Галилеї був інший, ніж в Юдеї. Він дивився, щоб усе відбулося точно за ритуалом.

Ритуал вимагав, щоб замість померлого батька про ціну викупу нареченої провадив з нареченим переговори опікун. Веспасіан оголосив себе опікуном. Це був звичай, що наречений платить двісті цуців, якщо наречена діва, сто цуців — якщо наречена вдова. Веспасіан звелів записати в документі півтораста цуців викупу за Мару, доньку Лакіша, і наполягав, щоб Йосиф особисто видав йому боргову розписку на цю суму. Він покликав докторів і студентів шкіл Тиверії, Магдали, Сепфоріса й інших нотаблів окупованої області як свідків весілля. Багато відмовилися брати участь у гидоті. Полководець наклав на них штрафи, а на їхні громади — контрибуції.

Усе населення було запрошене через герольдів до участі в святі. Для весільного походу мали приставити найкоштовніший весільний паланкін Тиверії, як велить звичай при шлюбі великих панів. Замість батька Веспасіан, коли Мара в оповитому миртами вінчальному паланкіні залишила свій дім, сказав: «Дай же, боже, щоб ти не повернулася сюди». Потім її пронесли через місто, і найзначніші юдеї Галилеї, теж прикрашені миртами, несли її вінчальний паланкін. Дівчата з факелами йшли попереду, за ними студенти, розмахуючи глечиками з благородними пахощами. Вино й єлей лилися дорогою, розкидалися горіхи та підсмажені колоски. Всюди чувся спів: «Люба ти сарно, парфуми, рум’яна, лікувальна трава не потрібні тобі». На всіх вулицях танцювали; шістдесятилітні матрони мусили стрибати під звуки ріжка, як і шестилітні дівчатка, і навіть старі доктори мусили танцювати з миртовими гілками в руках, бо Веспасіан бажав вшанувати своїх молодих за старими звичаями.

Так провели і Йосифа через місто Цезарію, і цей довгий шлях був сповнений не меншою мукою, ніж шлях через римський табір, коли його вперше провадили до Веспасіана. Нарешті стояв він разом із Марою у вінчальному наметі — хуппі. Вінчальний намет був із білого, затканого золотом полотна, зі стелі звисали виноградні грона, фіґи й оливки. Веспасіан і цілий ряд його офіцерів, також юдейські нотаблі Галилеї були за свідків при тому, як Йосиф одружувався з дівчиною Марою. Вони чули, як він виразно та розлючено вимовляв формулу, що була злочинною в його устах: «Цим свідчу, що ти вінчаєшся зі мною по закону Мойсея й Ізраїлю». Земля не провалилася під ним, коли священик вимовляв ці заборонені йому слова. Плоди легко гойдалися під стелею вінчального намету. Навкруги співали: «Обгороджений сад — сестра моя люба, наречена, замкнене джерело, під печаттю криниця». А дівчина Мара, безсоромна та прегарна, не відводила довгих, пронизливих очей від блідого Йосифового обличчя та відповіла на вірш: «Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овочі в ньому».

Веспасіан казав перекладати йому все, усміхався задоволено.

— Одне я хотів би вимолити тобі, мій любий, — проговорив він до Йосифа, — щоб ти занадто швидко не випхався зі саду.

Принцеса Береніка, донька першого царя Агріппи і сестра другого, облишила свої роздумування в пустелі, повернулася знову до Юдеї. Віддаючись пристрасно кожному почуттю, вона, коли римляни порозоряли міста Галилеї, страждала прямо тілесно й утекла у південну пустелю. Її била пропасниця, з огидою відмовлялася вона від страв і напоїв, бичувала себе, занедбала своє волосся, одягалася у жорстку власяницю, підставляла своє тіло під денну спеку і нічний холод. Так жила вона тижні, місяці, самотня, в безвихідній пригнобленості, нікого не бачачи, крім поселян, ессейських братів і сестер.

Але коли чутки про бурхливі події, які відбувалися в Римі, про смерть Нерона й заколоти, що не припинялися з призначенням Гальби, дійшли незрозумілим чином і до пустелі, принцеса, з такою ж пристрастю, з якою поринула була в бездонне море покути, кинулася тепер у політику. Здавна її схильності змінювалися враз; то вона заглиблювалася в Святе Письмо, настійливо й палко шукаючи Бога, то спрямовувала всю силу свого сміливого та повороткого духу на нелади в управлінні держави та провінцій.

Вже в дорозі почала вона працювати, інтригувала, посилала та діставала незліченні листи, депеші. Задовго до того, як знову потрапила до Юдеї, їй ясні були нитки, що простягнися від Сходу до Заходу, ясний був розподіл влади та сили в державі, вона намітила плани, стала на певні позиції. Багато факторів стикалося, перепліталося: рейнська армія, дунайська армія, військо на Сході; сенат, багаті пани в Римі й провінціях; вдача та сила губернаторів Англії, Галлії, Іспанії, Африки, вищих урядовців у Греції, на Чорному морі; особа скупого, бучливого, старезного цезаря; численні кандидати в спадкоємці, яких називали і тихо, і голосно. Що більше заплутаності, хаосу в світі, то краще. Можливо, пощастить пересунути центр ваги світового правління знову на Схід, так що