Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Будівля технічних пристроїв знаходилася неподалік його секретної кімнати. Це було зручно – можна іноді непомітно брати там усілякі дрібниці. Хлопчик пробрався туди і почав шукати фарби. Довелося запалити лампу, щоб розрізнити їх кольори. Чорну довго не довелося шукати. Усі банки виглядали забрудненими фарбою зверху, тому він швидко знайшов саме ту, що шукав. Сорок Третій вийняв свою плашку, взяв найтонший пензлик, який зміг знайти, і вмочив у фарби. Адже тріщину потрібно ретельно замазати, щоб надійно сховати від очей. Навряд чи хтось придивлятиметься до чужої плашки, але краще зробити це добре. Хлопчик кілька разів перевіряв свою роботу на світлі. Довелося забруднити всі пальці, щоб зрівняти рівень фарби з плоскою поверхнею плашки. Звичайно, при уважному огляді його трюк швидко розкусили б. Залишалося сподіватися, що нікому на думку не спаде її забирати.

Коли хлопчик повернувся до своєї кімнати, хлопці все ще спали. Ця кімната була помітно меншою за ті, в яких вони мешкали у першому корпусі. Він чув, що у третьому корпусі вже буде по дві кімнати для кожної групи. Так буде легше. Менше шуму. Легше не для навчання. Для відпочинку. Вивчити все за програмою поліота він встигав ще під час занять. Щось цікаве почитати можна й у таємній кімнаті. А ось відпочити, полежати та поспати можна було лише тут. Та й узимку секретна кімната ставала майже марною. Хлопчик спробував заснути, але йому не вдалося. Всі думки були зайняті можливою розмовою з тим чоловіком із залізною рукою.

Сьогодні був вихідний. Прокидатися ніхто не поспішав. Тому Сорок Третій піднявся раніше за багатьох. Вихід із поліота для учнів його року навчання і старше дозволявся у вихідні. Тож він спокійно вирушив на плантації, де хлопчики першого року навчання працювали з ранку і до вечора. Учень вибрав собі місце у тіні, щоб зайвий раз нікому не потрапляти на очі. Менше бачать — менше питають. Сорок Третій почав терпляче чекати. Приблизно за годину прибув віз, який мав забирати назбирану продукцію. Той драйтл був там!

Сорок Третій різко скочив на ноги і помчав до нього. Він дістався до нього за дві хвилини, попередньо перейшовши на крок, щоб відновити дихання.

- Доброго ранку.

Високий худий драйтл обернувся. Він вивчаючим поглядом подивився на хлопця, потім знову відвернувся, роздаючи команди іншим драйтлам.

- Ви сказали підійти, коли я підросту.

- І що? - не обертаючись, спитав чоловік.

- Я підріс.

Драйтл хмикнув і обернувся.

- І що ти вмієш робити? Скільки тобі потрібно?

Сорок Третій здивовано підняв брови, гарячково розмірковуючи на тим, що мав на увазі цей драйтл.

- Ні, я не хочу працювати.

- Драйтл, який не хоче працювати – марний драйтл. - чоловік знову відвернувся.

Сорок Третій стиснув зуби.

- Я просив у вас дозволу подивитися на руку. І ви сказали, що це стане можливим, коли я підросту.

- А ти що мені за це? - запитав драйтл знову й не обернувшись.

Хлопчик затнувся. Він не знав, що відповісти.

- Стривай. - чоловік обернувся до нього. - Скільки тобі? П'ятнадцять? Чорне волосся. Довгий, допитливий, самовпевнений. Ти Сорок Третій?

Хлопчик округлив очі і підняв брови.

- Добре. Я чув, що ти справив враження вчора. У мене є для тебе робота. Упораєшся — півгодини зможеш робити з рукою все, що захочеш. Іде?

Сорок Третій примружив очі. Звідки знає його номер? Звідки він знає, що вчора сталося у поліоті? Це ж трапилося майже вночі, а зараз лише ранок, невже чутки так швидко розходяться? І що це за така робота для нього? Чоловік, як би не навмисне, поправив волосся саме залізною рукою. Бажання дізнатися про неї хоч щось перевищило все інше.

- Я згоден. - випалив хлопчик.

- Чудово. Сьогодні о другій. Мій дім знаєш де?

Хлопчик заперечливо похитав головою.

- Ринок знаєш де?

Сорок Третій кивнув головою.

- А ти не багатослівний. - посміхнувся драйтл. - Добре. Мені це подобається. Так ось. Пройдеш на ринок. Там такий товстий продавець рибою, повз нього не проскочиш. Запитаєш про мене. Він покаже.

З цими словами чоловік відвернувся від нього і пішов роздавати вказівки далі своїм робітникам. Значить, на дві години дня. Це вже хоч щось.

До опівдня вільний час Сорок Третій провів зі своїми друзями. Він розповів їм про розмову з тим драйтлом із залізною рукою. Нікому нічого не було про нього відомо. Якась таємнича особистість. Отже, жодної додаткової інформації хлопчик не отримав. Проте, пообіцяв розповісти про все, що побачить і почує у нього вдома. Побувати в будинку одного з найбагатших людей країни має бути цікавим. За умови, що вони зустрінуться саме у будинку.

В обід хлопчик вийшов із поліота. Плашку він здав при виході, отримав маленький номерок, видряпаний на дерев'яній корі. Його слід було зберегти. Сорок Третій подався у бік міста. Коли він віддалився від входу в поліот і черговий учитель уже не міг його бачити, то учень зійшов із стежки. Так, тут була місцевість схожа на болотисту. І так, заборонялося сходити з цих стежок. Але йому треба було дещо зробити. Хлопець підбіг до одного старого дерева, потім до іншого. Він здер великий шматок кори, обдер його ножем по краях, щоб він якомога більше нагадував плашку. Звичайно, тільки подивившись на неї, кожен здогадався б, що це муляж. Але сьогодні Сорок Третій взяв спеціальну сумку під неї. Такі можна було купити навіть у поліоті. Сумка трохи більше за саму плашку. Сорок Третій засунув у неї кору і зав'язав верх сумки шнурком. Дуже схоже на справжню. Він озирнувся, нікого не побачив, і знову вибрався на дорогу. Тепер можна і до міста.

Знайти товстуна, від якого смердить рибою сильніше, ніж від відра, до верху набитого цією рибою, виявилося не складно. Складніше було йти поруч із ним. Сорок Третій іноді й очі заплющував від запаху, що розносився від невисокого, але товстого драйтла. Продавець довів його до потрібного місця. Сказав, куди йти далі, у кого запитати наступного. Сорок Третій попросив пояснити, як дістатися потрібного будинку без інших посередників, але торговець відмахнувся і поспішив назад до своєї улюбленої риби. Хлопчик знайшов і другого драйтла через кілька поворотів вулицею, який проводив його до житла одного з найбагатших драйтлів країни.