Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій оглянув будинок. Він подивився праворуч і ліворуч. Усі будинки однакові. Не палац. І не замок. Простий звичайний будинок. Дивно.

- Ти хлопчик-алхіміст?

Сорок Третій смикнувся від несподіванки. Він стояв навпроти дверей до будинку. Хлопчик подивився на всі боки — близько коло себе драйтлів не помітив. Він задер голову вгору. Хто ж це каже?

- Ти витрішки ловити прийшов, пройдисвіт? Біжи звідси та швидше!

Тепер, коли хлопчик очікував почути голос, він зрозумів, звідки той виходить — у дверях причаїлася щілина. Приблизно на рівні очей дорослих драйтлів. У ній він і побачив очі.

- Я Сорок Третій.

- І що?

- Я той хлопчик-алхіміст, про якого ви говорили. - знайшовся Сорок Третій.

- Чим доведеш?

- Ось моя плашка. Чи тут багато пройдисвітів з алхімічними інструментами розгулює?

Щілина зачинилася. Почувся шум замків, що відчинялися. Дзвін ланцюга та якийсь механічний звук. Двері нарешті відчинилися.

- Заходь.

Усередині виявилося два драйтли з мечами та у бойовому одязі, наскільки міг судити хлопчик. Один швидко зачинив замки і залишився коло дверей, другий повів учня коридором.

- Чекай тут.

Охоронець постукав у двері, увійшов. За кілька секунд він вийшов, залишивши двері відчиненими. Сорок Третій увійшов до кімнати, двері за ним зачинилися. Простора зала. Багато обставлена меблями. Декілька диванів, вікна, різномаїття кольорів аж очі сліпило. Столи, стільці, крісла. На одному столі стояв невеликий скляний куб з водою. А всередині його плавали рибки. Хлопчик відкрив рота від подиву. Таких рибок він ніколи не бачив. Жовті з синіми смужками. Червоні з помаранчевими гребінцями, золоті та бордові. Усі вони метушилися, штовхалися і гасали туди-сюди.

- А, мій юний друже. Ти таки прийшов. - з одного з диванів підвівся той драйтл, якого він уже не раз бачив у полі.

З того ж дивана підвелися дві дівчини ледь одягнені. Він махнув рукою, і вони поспішили вийти.

- Вина?

Сорок Третій заперечливо похитав головою.

- Щось міцніше? - засміявся драйтл.

Хлопчик знову похитав головою.

- Гаразд. Тоді я сам вип'ю. - драйтл пішов до одного зі столів, який був заставлений різними пляшками. Взяв чашку і налив собі темно-червоної рідини.

Він підійшов ближче до учня і сів у крісло. Жестом запросив сісти й хлопчика. Вони опинилися один навпроти одного. Між ними стояв лише маленький столик із якимись прикрасами. Дорогими чи ні, хлопець не міг сказати. Усі дрібнички різної форми були насипані у кришталеву вазу на високій ніжці.

- Хлопчина, а ти діловий. Навіть щось підсунув у сумку, щоб я подумав, що тобі плашку дозволили винести з поліота. - драйтл широко посміхнувся і відпив із чашки, а Сорок Третій вирішив відмовчатися. - Тоді одразу до діла. Що ти скажеш про це?

Драйтл порився у вазі своєю справжньою рукою, перебираючи золото і блискуче гарне каміння. Він вийняв куб. На вигляд, як золотий. Розміром з голову миші. Однією рукою він підкинув куб так, щоб хлопчик його міг упіймати.

- Ну, Сорок Третій, що скажеш? - драйтл відкинувся на спинку крісла, потягуючи свій напій.

Хлопчик уважно оглянув куб. Не такий важкий, значить він був не із золота. Пористий матеріал. Але не однорідний. Якесь чорне вкраплення на деяких гранях. Ледве помітне, але воно точно там було. Хлопець обережно поклав куб на стіл і підняв погляд. Драйтл вигнув брови в німому питанні.

- Як мені вас називати? - насамперед запитав учень.

- Залізна рука. - засміявся драйтл. - Так і називай.

Обличчя його стало серйозним, і хлопчик зрозумів, що драйтл не жартував. Він зітхнув.

- Це точно не золото. І матеріал розмішаний з якимось іншим. Там на двох площинах це виразно видно.

Залізна рука підняв брови і зробив здивований вираз обличчя. Потім похитав головою.

- Це й той лопух Дандо міг би сказати. Торговець риби. - зневажливо пояснив драйтл. - Ти скажи мені те, чого я не знаю.

- Я не можу бачити крізь предмети. Що саме ви хочете від мене? Що мені потрібно зробити, щоб оглянути вашу руку?

- Забери чорну домішку. Зможеш це зробити і отримаєш руку. - драйтл чутливо глянув на хлопчика, ворушачи механізмом руки. - До мене дійшли чутки, що Сорок Третій – потужний алхіміст. А, як відомо, алхімісти можуть робити всякі речі з матеріалами. Забери домішку, покажи, що про тебе недаремно так кажуть.

Хлопчика так і підмивало спитати, а як про нього говорять. Але розмова складалася не так, як йому того хотілося б.

- Я міг би подивитися в себе в поліоті, щоб у мене було більше часу. - спробував викрутитися хлопчик.

Драйтл розреготався.

- Я тебе не кваплю. У тебе тут багато часу. Тим більше, ти не вийдеш звідси, доки я не дозволю.

Сорок Третій відкрив рота, а Залізна рука знову засміявся.

- Хлопчики з поліоту. Та ви окрема каста. Жартую я, звичайно. Але дивитися можеш лише тут. Якщо тобі потрібна плашка… справжня, то маю. Заряджена. А в тебе там… склеєний папір?

Драйтл підвівся, нервово смикаючи чашку. Очевидно, йому була потрібна нова порція. Сорок Третій насупився.

- Дерево?

Напевно, щось змінилося на обличчі хлопчика, коли драйтл зрозумів, що вгадав. Він засміявся. Сорок Третій швидко вчепився за отриману щойно інформацію.

- Я спробую своєю. - сказав хлопчик. - У моєї мало заряду, на кілька разів мало б вистачити. Якщо ні, тоді візьму вашу.

  Драйтл задер підборіддя і опустив куточки губ, демонструючи свою повагу до хлопчика.

- Ідеш до кінця. Мені такі подобаються. Так я став тим, ким став. Завжди йшов до кінця. Я ніколи не дивився на те, що я можу втратити. Тільки на те, що можу отримати. Молодець.

Залізна рука пішов до столу з напоями. Сорок Третій миттю вийняв кору зі своєї сумки. Що означало “заряджена”? Як плашка може бути заряджена? Гаразд, це потім. Чому Сорок Третій пішов на авантюру з плашкою? Та тому, що зараз драйтл піде за випивкою. Він матиме час, щоб вийняти плашку, зробити вигляд, що вона не працює, і швидко помістити назад у сумку. Гарний план зберегти обличчя. І його треба дотримуватись. Хлопчик швидко вийняв плашку. Взявся двома руками за її краї та викликав піктограми. Він відпустив плашку, перш ніж зміг зрозуміти, що символи засяяли синім світлом і промчали по кімнаті. Навіть Залізна рука свиснув. Сорок Третій застиг на місці. Усміхнувся. І схопився за кору. Він викликав піктограми. Різні. Але не для застосування. А для того, щоб його здатність стала активною. У такому стані він не раз помічав, що може багато чого побачити. Якщо йому потрібно трансформувати якийсь предмет, то на папері виразити усі розрахунки дуже складно. Потрібно брати до уваги обсяг, вагу, різні інші величини, якими характеризується об'єкт. Потім зробити розрахунки для того об'єкта, який маємо отримати внаслідок трансформації першого. І лише тоді викликати потрібні піктограми, щоби цей перехід здійснити. Для складних трансформацій могли знадобитися години старанної роботи. Але коли твоя здатність до алхімії активна, деякі речі не слід рахувати. Ти знаєш і все.