Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Павло! — хтось поплескав його по плечу.

Мій колишній наставник, з яким я працювала ще сім років тому, і якби це був просто колишній колега, це ще можна було б якось пережити. Але цей чоловік колись обдурив мене, вкравши всі мої ідеї й рецепти, які я створила, ледь почавши свою кар’єру. Він відверто використав мене, привласнив мої досягнення і навіть не соромився видавати їх за власні, і став власником відомого ресторану. Тоді я була безсилою — молода, наївна, впевнена, що наші відносини сповнені довіри. Але тепер ця людина знову сидить переді мною.

— Міно, ти з ним знайома? — м’яко запитав Фелікс, водночас пильно поглянувши на Павла.

Я намагалася зібратися. Моя усмішка вийшла вимушеною.

— Так, ми… ми колись працювали разом, — тихо відповіла я, не відриваючи погляду від чоловіка, який тепер, здається, теж мене впізнав. Спочатку він не звернув на мене уваги, але тепер його очі розширилися від здивування, а потім на обличчі з'явилася зухвала усмішка.

— Ясмін, яка несподівана зустріч! — мовив він із нещирою люб'язністю. — Чесно кажучи, і подумати не міг, що побачу тебе тут, та ще й у компанії нашого... Фелікса.

Я схрестила руки на грудях, трохи відкинувшись назад, усміхнулася, стримуючи порив висловитися більш різко. Можливо, для когось це був би момент публічної конфронтації, але я відчувала, що розігрувати тут драму — не мій стиль. Тим більше зараз я мала все, чого прагнула: досвід, знання і впевненість.

— Так, життя інколи зводить людей у найнесподіваніші моменти, — відповіла я, тримаючи голос стриманим.

Він був одним із тих людей, хто з’являється у твоєму житті лише для того, щоб скористатися твоїм світлом, наче паразит, що годується твоїми мріями й амбіціями.

— Здається, ти чудово влаштувалася, — проголосив Павло, обводячи мене поглядом, який, можливо, мав бути компліментарним, але більше нагадував оцінку на аукціоні. — Хто б міг подумати, що ти станеш такою… — він затнувся, шукаючи потрібне слово, — …цікавою особистістю. Радію за тебе, Ясмін. Справді, зараз так багато можливостей для талановитих людей. Вчасно скористаєшся — і все, вважай, досяг свого.

Я підняла брову, спокійно дивлячись йому прямо в очі. Його голос був з відтінком зверхності, яку він, мабуть, вважав чарівністю.

— О, дякую… Від тебе це, певно, комплімент. Талант — це важливо, Павле, але ще важливіше — чесність і вміння захищати власні ідеї, — я посміхнулася. — Зараз я добре знаю, як оберігати свої напрацювання від тих, хто може вирішити привласнити їх.

На мить в його очах з'явився натяк на роздратування, проте він швидко відновив свою маску. Фелікс сидів поруч, спокійно поглядаючи то на мене, то на Павла, і в його очах я помітила уважність, яка швидко змінювалася на розуміння. І коли Павло, зрештою, вирішив перевести розмову, я зітхнула з полегшенням. Він звернувся до інших гостей, почавши якісь безглузді розмови про роботу, про останні досягнення — теми, в яких я вже давно не мала інтересу. Це було те саме старе, нудне підкреслення власних "досягнень" перед тими, хто вже давно перестав на це звертати увагу. Я повернула голову до Фелікса, і між нами виникло мовчазне порозуміння.

Коли вечір підходив до завершення, і ми виходили з ресторану, Фелікс обвив мене рукою, і я відчула, як його погляд сповнений розуміння і турботи.

— Ти була чудова, — тихо сказав він, притягуючи мене до себе.

— Ти теж був прийнятним.

Фелікс прикусив губу, стримуючи усмішку, і нахилився трохи ближче.

— Прийнятним, кажеш?

— Хоча місцями й перебільшував свою роль.

Чоловік хмикнув, легенько стиснувши мене під шубою за талію, його пальці ковзнули, залишаючи після себе ледве помітний жар.

— Спеціально для тебе старався. Щоб ти, знаєш, не занудьгувала.

— Я б справилась і без твоєї надзвичайної допомоги, — відповіла я.

— Звичайно, — кивнув, роздивляючись мене з характерною хитрою усмішкою, яку я вже добре знала. — Проте ти ж знаєш, як я не люблю залишати все на випадок. Особливо, коли йдеться про… — він зупинився і нахилився, щоб прошепотіти прямо біля мого вуха, — твоє задоволення.

У мене перехопило подих, але я швидко зібралася.

— Ох, я й не підозрювала, що ти такий альтруїст, — пирхнула я, стискаючи губи, щоб приховати усмішку. — Просто, напевно, не звикла, що хтось про мене піклується. Особливо так…

— Делікатно? — перепитав він, дивлячись прямо в очі.

— Я б сказала… нав’язливо, — я зробила крок убік, злегка виплутуючись з його обіймів. 

— Але все ж таки, — додав Фелікс, тихо, майже пошепки, — дякую тобі.

Я застигла на мить, відчуваючи, як його слова звучать неочікувано… щиро. І це було для нього зовсім не характерно.

— Не дякуй занадто голосно, ще подумаю, що ти справді вразливий, — сказала я, знизавши плечима.

Фелікс лише тихо засміявся, але не відступив, натомість глянув на мене уважніше, наче вивчав кожен мій рух, кожен вираз обличчя.

— Знаєш, ти занадто швидко робиш висновки, — промовив він, його голос став нижчим, майже оксамитовим. — А якби раптом я справді був вразливим?

— То що? Це повинно мене зворушити? Чи, може, я повинна раптом вирішити, що ти не такий уже й самовпевнений?

Він тільки усміхнувся ще ширше, схиливши голову набік.

— Добре, ходімо, — промовив чоловік, знову обвивши мою талію трохи щільніше, ніж було потрібно. — Вечір не закінчений, і я вже відчуваю, що ти готова підкинути ще пару коментарів.

— Щоб ти не розслаблявся, — я знизала плечима, відповідаючи йому тим самим поглядом, — хтось же має тобі нагадувати, що ти не настільки непереможний, як тобі здається.

Він відчинив двері, схилившись, щоб допомогти мені сісти в машину, і злегка нахилився, поклавши руку на спинку сидіння. Його обличчя опинилося так близько, що я могла відчути його запах, легкий аромат цитрусового одеколону з нотками лимона та грейпфруту, який чудово поєднувався з тонким запахом теплих спецій, немов приготовані на кухні свіжі страви з цитрусовими приправами, що збуджували апетит.