Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 57: Темрява серця . Емір шукає Евсун

 

Емір не знаходив собі місця. Кожна секунда без звістки про Евсун розривала його зсередини. Куди вона могла піти? З ким? Чи вона пішла сама, чи її змусили? В його голові вирувала буря питань, на які він не мав відповідей.

— Селіме, розкажи ще раз усе з самого початку, — голос Еміра був напруженим, але твердим.

Селім зітхнув і схрестив руки на грудях.

— А тобі яке діло до цього? — кинув він гостро.

Емір різко глянув на нього.

— Я хочу допомогти, — його голос лунав холодно, майже загрозливо. — Ти сказав, що знаєш про випадок, коли це сталося. Як Евсун відреагувала?

Селім заплющив очі, ніби згадував найболючіші моменти.

— Це було місяць тому… Їй було дуже важко, але я був поруч. Я намагався підтримати її, але вона закрилася в собі, не хотіла ні з ким говорити. — Він зробив паузу і додав, відвівши погляд: — Слухай, скажу тобі чесно… В той день, коли вона зникла, я збирався зізнатися їй у своїх почуттях.

Емір напружився. Його серце стиснулося, а кулаки мимоволі стиснулися. Він не хотів цього чути, але не міг ігнорувати. Селім також відчував щось до Евсун? Він мусив зібратися, не час зараз для ревнощів.

Минуло два дні. Жодної звістки. Жодного натяку на її місцезнаходження.

Емір не міг більше сидіти без діла. Він поїхав на пристань, місце, яке нагадувало йому про найтепліші моменти з Евсун. Він згадав, як обіймав її, як цілував… Їхню останню ніч. Йому було нестерпно боляче. Серце шалено калатало в грудях, ніби намагалося вирватися назовні.

Він закрив очі, і перед ним постала картина: нічний сад, тиша, її великі очі, повні нерозказаних емоцій. Той момент, коли він майже поцілував її.

“Якби я тоді не зупинився… Якби я тоді зізнався їй, що вона для мене означає…”

Гнів та безсилля розривали його зсередини. Він схопив телефон і набрав номер.

— Мете, допоможи мені, — його голос тремтів.

Минув тиждень. Очікування було нестерпним.

Коли Мете нарешті приїхав, Емір кинувся до нього, мов потопаючий, що вхопився за останню соломинку.

— Брате! Є новини?

Мете зітхнув і похитав головою.

— На цей раз все складніше. Попри всі мої зусилля, ми не маємо навіть натяку, де вона може бути…

Емір відчув, як щось стискає йому горло. Його руки затремтіли.

— А якщо з нею щось сталося? — прошепотів він. — Той покидьок міг зробити що завгодно… Він навіть змусив її провести з ним ніч…

Мете зблід.

— Тобто?.. Він її…

— Так, Мете… — голос Еміра зірвався. — Я не уявляю, як Евсун це пережила…

Мете насупився, його погляд став холодним і зосередженим.

— Якщо вона в руках Явуза, він міг зачистити всі сліди…

— Прошу, Мете… допоможи…

— Нічого невідомо, це не в моїх силах, — важко промовив Мете.

Емір схопив його за плечі, дивлячись прямо в очі.

— Прошу… зроби так, щоб було в твоїх.

Мете мовчки кивнув.

Еміра огорнула пустота. Він ще ніколи не почувався настільки безсилим…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍