Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Може ти й права, — погодився Ярослав.
— Якийсь дивний Новий рік виходить. Не буде бабусі, твого тата, тітки Маші. Їжу ми замовимо у ресторані, а святкувати взагалі будемо у готелі.
Ярослав щось мугикнув і обійняв дівчину.
— За те ми живі та здорові, — промовив він. — Судячи з намірів Павла, тут також могло по іншому вийти.
31-го грудня ввечері у готелі “Батьківщина” була запланована вечірка.
Ярослав орендував смокінг, а Орися надягла червону сукню, що сягала їй аж до кісточок. Сукня була покрита блискітками й чарівно шаруділа, коли дівчина спускалася сходами до холу.
Своєю появою вона одразу притягнула до себе погляди присутніх.
Ярослав підбіг до дружини й подав їй руку.
— Ти тут найгарніша з усіх.
Він думав про те, що зараз це і близько не та Орися, з якою він одружився — ні зовнішньо, ні по характеру.
Вони роззирнулися. Сотні людей товпилося біля столиків з напоями та канапками. Стеля й стіни були прикрашені гірляндами, що світилися й грали всіма можливими кольорами. Триярусна скляна люстра пускала по стінах зайчики.
— Дивно, що ми взагалі змогли знайти кімнату, враховуючи, що на Новий рік тут все заброньовано, — зауважила дівчина.
В кінці залу заграв піаніст й чоловіки почали запрошувати своїх дам на повільний танець.
— Потанцюєш зі мною? — Ярослав галантно поцілував їй руку.
— Я погано танцюю, — зашарілася дівчина. — Справді. Це не скромність.
— Я якось це переживу.
— Дивись, я тебе попередила.
Вони почали кружляти, тонучи в глибині очей одне одного.
— Ой, — скривився Ярослав, коли Орися вперше наступила йому на ногу.
— А я казала.
— Ой
— Ну може досить?
Ярослав засміявся й притиснув Орисю до себе.
— У мене для тебе подарунок, — промовив Ярослав до Орисі, яка сховалася від нього на дивані за колоною, бо ж чоловік весь вечір не відпускав її. Від постійних танців в неї зараз горіли ноги.
— Подарунки я люблю.
Чоловік витягнув з внутрішньої кишені конверт.
— Це що?
— Це два квитки до Чикаго. Забродський запрошує нас у гості. Взагалі я їду по роботі, але в нас буде час і на відпочинок.
— А як же бабуся?
— Бабуся відмовляється повертатися додому через свого “душевного друга”, — посміхнувся чоловік. — Коли вона приїде з лікарні, там вже буде тітка Маша, і мій батько прилетить з Німеччини. Ну і я впевнений, що Соломія Дмитрівна буде абсолютно не проти, щоб ти зі мною полетіла до Америки. Ти ж моя дружина.
— Тільки по договору, — прошепотіла Орися.
— І до речі про це, — Ярослав дістав ще якісь папірці. — Це той договір.
Дівчина занепокоєно поглянула на нього. Навіщо він зараз про це? Невже хоче розійтися?
— Ти мене кохаєш? — запитав Ярослав.
Орися почервоніла.
— Давай тоді я перший, — кивнув Ярослав. — Я от тебе кохаю. А ти мене кохаєш?
— Кохаю.
— Тоді я пропоную порвати цей договір тут і зараз й залишитися подружжям назавжди, поки смерть не розлучить нас.
1-го січня в аеропорту, як не дивно, яблуку ніде було впасти. Орися шоковано дивилася на натовп.
— Я думала, що в ці дні люди мусять сидіти вдома, — промовила вона, міцно тримаючись за руку чоловіка. Дівчина вперше подорожувала літаком і їй було трохи страшно.
— Я багато років літав саме на Новий рік по світу. Люди у своїй більшості самотні. Й всі думають що десь там, за кордоном, в іншій країні, в іншому місті, знайдуть своє щастя. Тож людей тут завжди вистачає. Перони та аеропорти — це місця скупчення одиноких сердець, які шукають свою дорогу в житті. — він опустив голову й доторкнувся пальцем до носа Орисі. — А я от своє щастя вдома знайшов.
Телефон Ярослава завібрував. Йому дзвонили з поліцейського відділку.
— Павла затримали, — промовили зі слухавки. — Він в усьому зізнався.
— Добре, — одночасно зрадів і здивувався чоловік. Це було не схоже на Павла.
— Він підпалив свою квартиру. Намагався накласти на себе руки. Говорить, що ненавидить вас. Що ви все в нього забрали.
— Он як.
— Ми підняли дані про нього, — далі продовжив поліцейський. — Він ріс дуже бідно. Виховувала Павла одна мати. А потім вона померла від раку. У хлопця тоді не було грошей на її лікування. Здається, саме тоді в нього й з'явилася манія й непереборне бажання стати багатим. Він сказав, що не розуміє, чому ви маєте все, а він нічого.
Ярослав мовчав. Йому стало навіть шкода Павла. Життя непередбачуване і кожен нещасливий у ньому по своєму.
— Ми ще будемо проводити експертизу, — продовжили на тому кінці слухавки. — Наскільки він адекватний. Але ви можете вже точно видихнути. На нього чекає або в'язниця, або медичний заклад закритого типу. Більше він вам не нашкодить.
Ярослав поклав слухавку й подивився на Орисю.
— Як ти поставишся до того, що ми відкриємо логістичну компанію в Чикаго? Можливо, доведеться навіть переїхати туди жити.
— А бабусю ми візьмемо з собою?
— Авжеж, якщо вона захоче.
— Тоді гаразд. Мій дім там, де ти, — промовила Орися й сильніше притиснулася до чоловіка.
За дві години подружжя вже знаходилося у літаку, який летів до Чикаго — нової країни, міста та нового життя.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій ніжний звір, Rada Lia», після закриття браузера.