Читати книгу - "Гра престолів"

копія свого брата Роберта.

— Бліда копія,— знизав плечима Ренлі.

— Зате ліпше вбрана,— втулив Мізинчик.— Лорд Ренлі на одяг витрачає більше, ніж половина леді при дворі.

І це таки була правда. Лорд Ренлі був у темно-зеленому оксамитовому камзолі, розшитому дюжиною золотих оленів. На плечі ж він накинув злототканий плащ, який застібався на смарагдову брошку.

— Це не злочин,— розсміявся Ренлі.— На відміну від того, як вдягаєтеся ви.

Мізинчик не звернув уваги на його кпини — він роздивлявся Неда мало не з презирливою посмішкою на вустах.

— Уже кілька років я мріяв з вами познайомитися, лорде Старк. Думаю, леді Кетлін розповідала про мене.

— Так,— озвався Нед холодно. Його роздратувало це лукаве й зухвале зауваження.— Я так розумію, з моїм братом Брандоном ви теж були знайомі.

Ренлі Баратеон розсміявся. Пришкандибав Вейрис, якому теж кортіло послухати.

— Надто близько,— озвався Мізинчик,— і досі ношу знак його пошани. А Брандон теж про мене згадував?

— Незрідка, і то з великим жаром,— сказав Нед, сподіваючись, що це покладе темі край. Йому бракувало терпцю на ці словесні дуелі.

— Мені здавалося, вам, Старкам, жар не до лиця,— сказав Мізинчик.— Тут, на півдні, подейкують, що ви всі з криги, тож коли проїжджаєте Перешийок, просто танете.

— Найближчим часом я танути не збираюся, лорде Бейліш. Повірте,— кинув Нед і, підійшовши до нарадчого столу, мовив: — Мейстре Пайселе, сподіваюся, ви почуваєтеся добре.

Великий мейстер, який сидів у кінці столу на кріслі з високою спинкою, лагідно всміхнувся.

— Непогано як на свій вік, мілорде,— відповів він,— тільки, боюся, втомлююся надто швидко.

Широке лисе склепіння його чола понад добрими очима обрамляли тонкі пасма білого волосся. На шиї на знак своєї належності до мейстрів він носив не звичайний металевий ланцюг, як Лувін, а дві дюжини ланцюжків, скручених у масивну металеву плетеницю, яка затуляла горло аж до грудей. Ланки ланцюга викувані були з усіх можливих металів: з чорного чавуну й червоного золота, з ясної міді й тьмяного свинцю, зі сталі, олова й світлого срібла, з латуні, бронзи й платини. Метал оздоблювали гранати, аметисти й чорні перли, а ще поодинокі смарагди й рубіни.

— Мабуть, можна починати,— сказав великий мейстер, сплітаючи пальці на широкому животі.— Боюся, ще трохи почекаємо — і я засну.

— Як скажете.

Королівський престол з подушками, на яких золотими нитками був вигаптуваний увінчаний короною олень Баратеонів, стояв порожній на чолі столу. Нед, як правиця короля, сів поруч з ним.

— Мілорди,— офіційно звернувся він до присутніх,— даруйте, що змусив вас чекати.

— Ви правиця короля,— озвався Вейрис.— Ми служимо вам, лорде Старк.

Коли всі решта розсілися по звичних місцях, Нед раптом збагнув, що він тут чужий — у цій залі, серед цих людей. Йому пригадалися слова, які сказав йому Роберт у крипті під Вічнозимом: «Мене оточують підлабузники й дурні». Поглянувши на радників, Нед подумав: хто з них підлабузник, а хто дурень? І вирішив, що й так уже знає.

— Нас усього п’ятеро,— зауважив він.

— Лорд Станіс відплив на Драконстон майже одразу по тому, як король вирушив на північ,— пояснив Вейрис,— а люб’язний сер Баристан, без сумніву, зараз їде крізь місто поряд з королем, як і належиться лорду-командувачу королівської варти.

— Мабуть, найкраще буде дочекатися сера Баристана й короля,— запропонував Нед.

Ренлі Баратеон голосно розсміявся.

— Довго доведеться засідати, щоб дочекатися, аби мій брат вшанував нас своєю королівською присутністю.

— У нашого доброго короля Роберта чимало турбот,— сказав Вейрис.— Аби трохи зменшити свій тягар, він доручає незначущі питання нам.

— Лорд Вейрис має на увазі, що питання грошей, врожаю і правосуддя наводять на мого коронованого брата смертельну нудьгу,— мовив лорд Ренлі,— тож королівством доводиться правити нам. Час до часу він, звісно, віддає нам якийсь наказ,— дістав він з рукава туго скручений аркуш паперу й поклав його на стіл.— Наприклад, сьогодні він звелів мені чимшвидше їхати сюди й просити мейстра Пайсела негайно зібрати раду. В короля для нас нагальне завдання.

Посміхнувшись, Мізинчик передав папір Недові. На згортку була королівська печатка. Зламавши печатку великим пальцем, Нед розгорнув аркуш, щоб прочитати нагальне веління короля, але не міг повірити своїм очам. Чи буде край Робертовим примхам? А коли це ще й робиться його, Недовим, іменем, це просто сіль на рану!

— Боги милостиві! — вигукнув він.

— Лорд Едард хотів сказати,— оголосив лорд Ренлі,— що його світлість велить нам влаштувати великий турнір на честь призначення правиці короля.

— Скільки? — спокійно запитав Мізинчик.

Відповідь Нед прочитав з листа.

— Сорок тисяч золотих драконів переможцю. Двадцять тисяч тому, хто буде другим, і ще двадцять переможцю рукопашної, і десять тисяч переможцю на стрільбищі.

— Дев’яносто тисяч золотих,— зітхнув Мізинчик.— І не забудьте ще про інші витрати. Робертові закортить солідного бенкету. А це додайте кухарів, столярів, служниць, співців, жонглерів, блазнів...

— Кого-кого, а блазнів нам не бракує,— зронив лорд Ренлі.

Глянувши на Мізинчика, великий мейстер Пайсел запитав:

— Скарбниця витримає такі витрати?

— Це яка така скарбниця? — скривившись, озвався Мізинчик.— Не верзіть дурниць, мейстре. Ви знаєте незгірше за мене, що скарбниця порожня вже багато років. Мені доведеться позичати ці кошти. Без сумніву, їх нададуть Ланістери. Ми й так винні лорду Тайвіну близько трьох мільйонів золотих драконів, то що таке ще сотня тисяч?

Нед жахнувся.

— Ви кажете, що корона заборгувала три мільйони золотих?!

— Корона заборгувала шість мільйонів золотих, лорде Старк. Найбільше Ланістерам, але ми брали в борг і в Лорда Тайрела, і в Залізному банку Браавоса, і в кількох тайроських торгових картелів. Останнім часом мені навіть довелося звертатися до представників Віри. Верховний септон торгується незгірше за дорнського продавця риби.

Нед був приголомшений.

— Після Ейриса Таргарієна скарбниця ломилася від золота. Як ви могли це допустити?

— Скарбник знаходить гроші,— знизав плечима Мізинчик,— а король з правицею витрачають.

— Не вірю, що Джон Арин дозволив королю пустити корону на жебри,— гаряче вигукнув Нед.

М’яко побрязкуючи ланцюжками, великий мейстер Пайсел похитав голомозою головою.

— Лорд Арин був ощадливий і розсудливий, от тільки його світлість не завжди дослухається до мудрих порад.

— Мій коронований брат обожнює турніри й бенкети,— сказав Ренлі Баратеон,— і терпіти не може, як він це називає, «рахувати мідяки».

— Я побалакаю з його світлістю,— мовив Нед.— Турнір — це примха, яку корона