Читати книгу - "Небудь-де"

— Торкнися мене, — сказав Ґеррі.

Ричард простягнув руку: вона тицьнулася в обличчя Ґеррі, увім'яла і спотворила його, ніби увійшовши в теплу жувальну гумку. Ричард не відчув на руці нічого, крім повітря. Він витяг пальці з обличчя Ґеррі.

— Бачиш? — сказав Ґеррі. — Мене тут нема. Є тільки ти, що ходиш цією платформою, балакаєш сам до себе й намагаєшся набратися хоробрості для…

Ричард не хотів нічого говорити, але його губи поворухнулися, і він почув власний голос:

— Намагаюсь набратися хоробрості для чого?

З гучномовців долинув низький спотворений голос, що пролунав платформою.

— Лондонський метрополітен перепрошує за затримки потягів, що пов'язані з інцидентом на станції «Чорні браття».

— Для того, щоб зробити це, — сказав Ґеррі, нахиливши голову набік. — Стати інцидентом на станції «Чорні браття». Закінчити все. Твоє життя — безрадісний, позбавлений любові, порожній обман. У тебе немає друзів…

— У мене є ти, — прошепотів Ричард.

Ґеррі зміряв Ричарда відвертим поглядом.

— Я вважаю, що ти гімнюк, — сказав він. — Посміховисько ходяче.

— У мене є Дуері, Мисливиця й Анестезія.

Ґеррі всміхнувся. В тій усмішці був справжній жаль, і він дошкулив Ричарду більше, ніж могла дошкулити ворожість чи ненависть.

— Інші твої уявні друзі? Ми всім офісом сміялися над твоїми тролями. Пам'ятаєш їх? На столі стояли.

Він засміявся. Ричард теж почав сміятися. Усе це було надто жахливо — не залишалося нічого іншого, як реготати. Трохи згодом він вгамувався. Ґеррі поліз рукою до кишені й видобув маленького пластмасового троля. Той мав пухнасте фіолетове волосся. Колись він стояв на моніторі Ричардового комп'ютера.

— Ось, — мовив Ґеррі. Він кинув троля Ричардові. Той спробував упіймати його; він простягнув руки, але троль пролетів крізь них, наче їх і не існувало. Ричард упав навколішки й провів руками по підлозі порожньої платформи, намагаючись намацати троля. Тоді йому здалося, що троль — то єдиний фрагмент справжнього життя, який у нього залишився, що коли він зможе повернути троля, то, можливо, зможе повернути все…

Спалах.

Знову пікова година. Потяг вивергнув сотні пасажирів на платформу, інші сотні намагалися залізти в нього, а Ричард стояв навколішках, і його копали й штовхали пасажири. Хтось сильно наступив йому на пальці. Він пронизливо закричав й інстинктивно запхнув пальці до рота, наче дитина, що обпеклася. На смак вони були огидні, але він не зважав — він бачив троля на краю платформи за якихось десять футів од себе, тож повільно поповз платформою крізь натовп на всіх чотирьох. Люди проклинали його; він плутався під їхніми ногами; вони його штурхали. Він і гадки не мав, що десять футів так важко подолати.

Поки Ричард повз, він чув пискливе хихотіння і роздумував, кому воно могло належати. Хихотіння було тривожне, лихе й чудернацьке. Він замислився, що за навіжена людина може так хихотіти. Він ковтнув, і хихотіння стихло, і тоді він зрозумів.

Він майже досяг краю платформи. Літня жінка зайшла до вагона, і, ступаючи всередину, зіпхнула троля у темряву, до глибокої прогалини між потягом і платформою.

— Ні, — сказав Ричард. Він і досі сміявся недоладним свистячим сміхом, але очі йому защипало від сліз, і сльози потекли щоками. Він утер їх руками, від чого очі защипало ще сильніше.

Спалах.

Платформа знову стала покинутою й темною. Ричард зіпнувся на ноги й нетвердо пройшов останні кілька футів до краю платформи. Він бачив там, на колії, за третьою рейкою, невелику ляпку фіолетового — свого троля. Ричард глянув прямо вперед — на стіні з іншого боку рейок висіли величезні афіші. Афіші рекламували кредитні картки, спортивне взуття й відпочинок на Кіпрі. Під його поглядом афіші змінювалися й мутували.

З'явилися нові слогани:

ЗАКІНЧИ ВСЕ

— наполягали на одній афіші.

ПОЗБАВ СЕБЕ УСІХ ПЕЧАЛЕЙ

БУДЬ ЧОЛОВІКОМ — ПІДВЕДИ РИСКУ

УСКОЧ У ФАТАЛЬНУ ПРИГОДУ ВЖЕ СЬОГОДНІ

Він кивнув. Він балакав сам із собою. На афішах насправді написано геть інше. Так, він говорив сам із собою, і настала пора нарешті до себе прислухатися. Він чув гуркіт недалекого потяга, що прибував на станцію. Ричард стиснув зуби й почав розхитуватися вперед і назад, ніби його й досі штурхали пасажири, хоч він стояв на платформі сам.

Потяг наближався до нього, його фари світили з тунелю, мов очі страхітливого дракона з дитячого кошмару. І саме тоді він зрозумів, як мало потрібно докласти зусиль, щоб позбутися болю, — прибрати увесь біль, що він відчував зараз, і весь біль, що він міг би відчути в подальшому житті, взяти й назавжди його здихатися. Він запхнув руки глибоко в кишені й вдихнув на повні груди. Буде легко. Секунда болю — а тоді все буде закінчено й завершено…

Він знайшов щось у кишені й покрутив предмет між пальцями — то було щось гладеньке, тверде й більш-менш сферичне. Він витягнув його з кишені й оглянув — кварцева намистина. А тоді він пригадав, як підібрав її. То було на протилежному краї нічного мосту. Шматочок кварцу був частиною намиста Анестезії.

А тоді звідкись, чи то зсередини його голови, чи то ззовні, він почув слова щуровустки:

— Тримайся, Ричарде.

Він не знав, чи допомагав йому хтось в цю мить. Він підозрював, що насправді балакав сам із собою. Тепер заговорив справжній він, і нарешті він таки прислухався.

Він кивнув і повернув намистину до кишені, а тоді стояв і чекав, поки підійде потяг. Той прибув на платформу, сповільнився й завмер.

Двері з шипінням відчинилися. Вагон був заповнений людьми усіх родів і видів, і всі вони були, безперечно, доволі мертвими. Були там свіжі трупи із рваними й різаними ранами на горлі чи дірками від куль у скронях. Були старі розчленовані тіла. Були вкриті павутинням кадаври, що трималися за поручні, і пухирчасті створіння, що гойдалися на сидіннях. Здавалося, що кожен мрець, наскільки можна було судити, загинув од власної руки. Деякі тіла були чоловічі, а деякі — жіночі. Ричард подумав, що деякі з цих облич він бачив прикріпленими на довгій стіні, але вже не міг пригадати ані де це було, ані коли. У вагоні тхнуло, як могло би тхнути в морзі під кінець довгого спекотного літа, якби десь на його початку безповоротно зламалося холодильне обладнання.

Ричард гадки не мав, ким він тепер був, не знав, що правда, а що ні, не