Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Повернулася...
— Тоді я б про це знала! Може ще скажеш, що він і не хворий? І що тебе впізнає, а мене – ні? З тобою розмовляє, а зі мною – ні? Чим нагрішила перед ним так?
Я помітила як по обличчю Соура промайнула тінь. Ось і мені незрозуміло, чому граф не довіряє Амадіні. Вона тут не раз сльози проливала над гіркою та безжальною долею свого улюбленого молодшого господаря.
— Амадіно, - звернулася я до жінки, намагаючись прийти на допомогу Соуру. - Лікар Марвей справді більше тут не працює. І... ці ліки більше не потрібні графові.
Жінка спохмурніла. Не вірити мені причин не було. Але їй важко було повірити у все почуте.
— Але як же так... А раптом господареві гірше стане без них? А якщо вони таки допомагають? Ні, я не можу так. Якщо лікар наказав мені давати ліки, значить, я їх даватиму. Принаймні поки не закінчаться.
Соур закотив очі і зло дивився на Амадіну.
— Негайно віддай ліки, - наказав він. - Я не можу більше дозволяти, щоб Його Світлості загрожувала небезпека. Я і так стільки часу викидав твою стряпню...
— Що ти робив? - широко розплющивши очі, вигукнула жінка.
А ось це він дарма...
— Так! Наш господар не приймав цю отруту, підмішену в твою стряпню. Я виливав її у вбиральні.
Амадіна перевела погляд на мене.
— Це не так? Ти ж годувала його, адже так, Даріє? Ти ж сама говорила про це докторові Марвею.
Я перевела докірливий погляд на дворецького.
— Дарія?!
Взагалі я не любила брехати. Але якось так все виходило, що моє життя нагадувало - одне суцільне павутиння брехні.
— Амадіно, як з'ясувалося, лікар Марвей був не зовсім тією людиною, якою здавався.
Я коротко розповіла жінці те, що вважала за потрібне. А саме те, що колишня дружина графа та лікар Марвей були у змові.
— А чому мені ніхто не сказав? - не важко було розчути в її голосі образу. Сильну образу. Вона перевела погляд на Соура. - Ти мені не довіряєш? Думаєш, що я теж здатна завдати зло нашому господареві?
— Маді, не кажи...
— Ніяка я тобі не Маді, - стримано перебила його жінка і навіть мені стало холодно від її тону. – Я цій родині всю себе віддала. Моя мати працювала тут і я вірно служила у цьому будинку. То в чому ти мене підозрював, Фіце? Що я заразом із ними? Чи що я вбивця? Я всі ці роки довіряли тобі, а ти ось як зі мною?
— Це не моя ініціатива, Ма... Амадіно. Це наказ господаря. Ще... давно. Щойно він захворів, - сухо відповів чоловік.
— То це він мені не довіряв?
— Демони б тебе... — Соур вибрався. - Не питай у мене те, що мені не відомо. Наказ та наказ... І взагалі! - дворецький перевів погляд на мене. - Ви чого тут стоїте без діла, ресо? Давно настав час принести сніданок мілорду.
Я очима пошукала цей «сніданок».
— Якщо ви мені його віддасте, то...
— Мені довелося й учора, і сьогодні вже попрацювати за вас. Сніданок у графа в кабінеті. Мабуть, уже охолонув. Давайте, ворушіться!
Так би одразу й сказав! Я залишила їх наодинці, але ще довго чула коридорами звинувачуючі крики Амадіни. І я розуміла її біль і образу, але також знала, що не Соур мав вислуховувати ці звинувачення.
Я постукала і ввійшла до кабінету.
— Доброго ранку, мілорде...
Я так і застигла з відкритим ротом на порозі. Не могла навіть погляд відірвати від чоловіка, що сидить переді мною. Навіть хотілося безглуздо обвести кімнату поглядом у пошуках графа... колишнього графа.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.