Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 19.

— Так і стоятимете на порозі? - пролунав трохи глузливий голос.

Я повільно закрила рота. І двері. Але далі я не знала, як реагувати.

«І що ти стоїш, як дурненька? Хіба раніше графа не бачила на портретах?»

— Вибачте, - прощебетала я і, нарешті, відвела погляд від графа.

Зовсім нічого не розумію. Пройшла до столу та почала розставляти сніданок. Але не могла не кидати погляди на чоловіка.

Переді мною сидів граф... де Лівон, що зійшов із портретів. Єдиною відмінністю була хвороблива худорлявість. А так... Довга борода зникла. Тепер обличчя красиво обрамляла акуратна непоголість. Волосся підстрижене і укладене в ідеальну зачіску. На графі був... сірий костюм і біла сорочка... чоловік зійшов, наче із мого сну. Я хитнула головою, проганяючи видіння. Нісенітниця. А ось аромат його одеколону приємно лоскотав ніздрі та відгукувався десь усередині мене приємною теплою хвилею.

Все ж таки питання так і намагалися злетіти з моїх вуст, тому я не витримала.

— Як Ви себе почуваєте?

Граф під'їхав до столу і зайняв своє місце для сніданку.

— Не хочу брехати, - він уважно подивився на мене. - Не відчуваю себе настільки добре, як напевно, виглядаю.

Я з неспокоєм дивилася на нього.

— Тоді... що це означає?

— Ви мене присоромили.

— Я? - щиро здивувалася і навіть почервоніла.

— Так, учора. Ваші слова про те, що я нібито здався. А також про те, що жертвую своїм життям заради меркантильних інтересів інших людей. Я так розумію, Кейл щось Вам розповів без мого дозволу?

Я нервово проковтнула.

— Ні... не особливо. Я лише зрозуміла, що лікар Марвей - не головний злочинець. І не Ваша дружина. Вибачте, якщо...

— Ви сказали правильну річ. І я Вам вдячний за це.

Важко було зараз перебувати в такій близькості з графом після такого виразного сну. Та й ще тепер поряд з таким чоловіком.

— До того ж, я видав себе вчора перед Дереком. Отже, треба якось виходити із ситуації.

— Яким чином? – поцікавилася я. Знаю, не моя це справа, але мені справді було цікаво дізнатися.

Граф зітхнув і подивився кудись в одну точку, мабуть сам ще розмірковуючи над ситуацією, що склалася.

— Поки є сили – боротимуся. І Ви мені потрібні, Даріє, для цієї мети. Ви вже подумали над моєю пропозицією, щоб залишитись працювати у мене?

— Ні, мілорде, ще ні, - відвела погляд я. - Почнемо зі сніданку, а потім треба буде випити ліки, - вирішила змінити тему я.

Граф затримав на мені погляд, але нічого не прокоментував.

Я збирала порожні тарілки, коли зненацька граф знову заговорив.

— Наступного разу я прошу складати мені компанію.

Я запитливо подивилася на чоловіка. Про що він?

— Сніданок, обід, вечеря, - уточнив він. Я хитнула головою. Маячня якась. Щоб знову змінити тему, тепер я запитала.

— Це Ви наказали Соуру забрати в Амадіни ліки доктора Марвея?

— Адже воно вже не потрібне? Навіщо даремно турбувати Амадіну?

— Чому Ви нічого їй не розповіли про себе? Вона тепер вважає, що Ви не довіряєте їй. І намагається зрозуміти чим заслужила Вашу недовіру.

— А чому вона раптом задається цим питанням? - голос графа став різкішим. Він уважно подивився на мене. - Вона щось знає?

Я розповіла про те, що сталося на кухні. Здається, граф обурений моєю розповіддю.

— Ви не мали права, як і Соур, говорити зайве, — суворо промовив граф. - Це був мій наказ, і він не обговорюється.

Погляд графа потемнів і став незадоволеним.

— Виходить, Ви все-таки її в чомусь підозрюєте? - не могла заспокоїтись я.

— Ви бажали, а може й бажаєте працювати у Марвея, який мене зрадив, який намагався мене вбити, який працює на сили, які... бажають скинути короля. Поясніть мені, Даріє, Ви так і продовжуватимете вірити всім?

Я насупилась. Трохи схиливши голову, спитала:

— Ви працюєте на Його Величність?

Чоловік нервово зітхнув та від'їхав до вікна.

— Я не почув відповіді, - суворо промовив він і знову глянув на мене.

— Ви дійсно не довіряєте Амадіні? Вона теж у чомусь замішана?

— Даріє, не уникайте відповіді і... — він роздратовано похитав головою, — припиніть докопуватися до неіснуючих істин.

— Я не... заохочую те, що зробив лікар Марвей. Але він говорив учора досить щиро.

— Він працює на інших людей. Ви самі підслуховували розмови моєї колишньої дружини з ним.

— Так, я знаю. І чула його розмову з тим чоловіком. Знаю, що він отримав необхідні йому ліки. Але Вас не дивує, що він досі не звів Вас з розуму або… не вбив?

— Яку розмову ти чула? З якою людиною? - насупився чоловік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍