Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 32. "Гачок"

Бос був нетиповий. Ця бродилка, в якій Платон швидко пройшов усі рівні, поспішаючи до останньої локації, була надто легкою для нього. Вони з Фоксом та Ембері проходили набагато важчі й складніші ігри подібного типу. Але бос, монстр з кількома руками, масивними ногами та двома головами був явно не звідси. Хтось прописав в елементарну бродилку боса найвищого рівня з іншої, просунутої гри. Платон сховався за стовбуром дерева, спостерігаючи, як монстр, широко розмахуючи навколо себе зброєю, оберемками скошував гравців, що лізли до нього напролом, просто під леза мечів. 

Хлопець скривився. Хто так грає?! Нуби! Хіба так роблять? На галявині в останній локації й справді зібралося чимало учасників Гри. Все-таки дехто з них, напевно, вміючи грати в ігри такого типу, робив правильний удар, застосовував якусь сильну магію чи хитрощі і, вдаривши боса влучним переможним ударом, що зараховувався системою, зникав із вірту. Бос лишався незмінним для інших, але вбитим для переможця. Над такими з’являлася позначки перемоги, проте їх були одиниці. 

- Платоне, це ти? Привіт! – раптом почув хлопець знайомий голос за спиною. Він обернувся і побачив Фокса. 

Той, як ні в чому не бувало, весело посміхався, радий побачити знайомого. Був у незмінній аватарці улюбленого дварфа. Фокс наче забув про їхню сварку, хоча він завжди був таким. Речам, які були справді важливі, часто не надавав значення, а дрібниці вважав непереборними проблемами.  

- Аналізуєш обстановку? – спитав Фокс, теж став розглядати масове звалище переможених гравців біля ніг ігрового монстра. – От, нуби! Хто ж лізе перед босом просто йому в пащу? Треба по-хитрому! 

- Привіт, - відповів Платон. Він трохи схвилювався, адже й радий був бачити Фокса, але ще й досі злився на нього за відмову шукати Ембері. - Як Гра? 

- Гра норм! Всі рівні – легкі й смішні! Я явно потраплю в групу після десятого рівня, - почав хвалитися Фокс. Потім знову зиркнув на монстра. – Треба лупонути йому під коліно! Він падає, а ти мечем в шию! Якраз багато мелькає «м’яса», це буде легко! Ходімо, зробимо це? – раптом спитав він у Платона. 

- Я поки що почекаю, - ухилився від пропозиції Платон. – Хочу зрозуміти систему його рухів. Та й цікаво, чи є у нього ульта*. І яка саме. 

- Я бачив такого у грі «Магія Хаосу», - зверхньо глянув Фокс. - Ти не грав? Цікава. Рекомендую. Із нових ігор. Типовий слешер**. Але вже на останньому рівні з’являються кілька магічних заклинань. Цей бос там валить всіх криком! Так лупить по вухах, що з ніг падаєш! Треба зараз іти, поки він не накопичив магії для ульти. Бо як крикне, то буде всім фініш. Хоча тут, може, і не задіє ульти, надто багато нубів, - Фокс міцніше перехопив руків’я своєї незмінної ігрової сокири, ступаючи вперед. – Я тоді сам піду, удачі! Сподіваюся, побачимось! 

- Чекай, Фоксе, можна тебе попросити про одну послугу? 

Платонові сяйнула ідея. Він розумів, що розповідати Фоксу про все, що з ним сталося, він не стане, адже, швидше всього допомоги не дочекається. Та й не факт, що колишній друг (а Платон почав після тодішньої сварки з Фоксом вважати його колишнім другом) допоможе. Швидше всього, й не повірить. Прийти на поміч у такій ситуації, в яку потрапив Платон, означатиме виступити проти самого Сержа Гармаша, а значить, можливість впасти в немилість у Віртуозній Грі. Ще випруть звідси, підтасувавши бали. Фокс такий, прораховуватиме всі варіанти. Тому Платон просто придумав маленьку хитрість. 

- Ну? – нетерпляче спитав Фокс, вже налаштувавшись на бій. 

- Можеш кинути мені о п’ятій "гачок"***? Я хочу ще тут побродити, може, зустріну Лекса, - Платон згадав давнього співгравця, з яким вони колись перетиналися, - він теж пройшов на цей рівень. Ми давно не бачились. Мені треба о шостій бути в одному місці. А таймер я не поставив. Забув. Дуже виручиш! 

- То зараз вистав час, - порадив Фокс. 

- У мене таймер глючить, працює через раз, - викрутився Платон, дратуючись, що Фокс такий зануда. Ну, попросили кинути "гачок" – то мовчки погодься й кинь! Секунда того діла! А він нудить. – Крім того, там ще заморочка одна, - швидко проговорив Платон, згадавши, що його, можливо, система не зможе ідентифікувати, просто не знайде, як це було тоді, коли він шукав Ембері. – Не на основний ак кидай, а на дубль. На Ноталп. 

- Ти ще його не стер? – зареготав Фокс. – Я свого Скофа десь рік тому видалив. Добре, кину. Бувай, успіхів! 

Фокс побіг в атаку на боса, а Платон подумав, що це може й спрацювати. Хоча з невеликою вірогідністю. Хто там знає, як налаштовані ті програми у його викрадачів. Може, вони зчитали всі його дані, і навіть старий давно забутий акаунт-клон з ніком Ноталп.

Колись вони з друзями жартома створили у вірті себе альтернативних, записавши свої основні ніки навпаки, від кінця до початку. Платон став Ноталпом, Фокс – Скофом, а Ембері – Іребме. 

Екзотичні імена викликали тоді сміх. А зараз хлопцеві було не до сміху, адже якщо система дасть йому доступ до цього акаунту й ідентифікує як повноправного члена віртуально реальності, то це буде шансом вийти у реал. Добре, що він не витер свій повністю ідентичний з основним віртінтерфейс. 

Минула година, друга, третя, але ні Ембері, ні Фреда біля великого боса Платон так і не помітив.

Учасників змагань ставало все менше, незабаром вони стали підходити до монстра вже по одному, а не йшли натовпом, як раніше. Що ж, мабуть не лише одна ця бродилка була переходом до наступного рівня. Напевно, їх кілька, і в цій його знайомих немає. Так подумав Платон і, витягнувши меч, і собі пішов битися з босом. Вірив, що переможе, як це зробив, до речі, і Фокс, бо в них були гарні навички в таких іграх. Тим більше, час наближався до п’ятої години, потрібно було поспішати. Він швидко впорався з босом і його перенесло знову до блакитного екрану входу у Новий світ. Отже, тут був ключовий спавн саме для нього, Платона. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍