Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій притулив дерево до куба. Це потрібно зробити швидко, доки Залізна рука не повернулася. Пальцями обох рук учень торкнувся куба. Три елементи, які заповнювали собою цей виріб. Один займав понад дев'яносто відсотків його обсягу. Два інші й були домішками. Або один із них. Як тут угадати? Розщепити лише потрібний елемент. Якщо що, його можна помістити туди ж до кубу, як і було. Відновити структуру. На цей випадок є спеціальні піктограми.

- Якщо я зміню його форму, то це буде проблемою? - запитав Сорок Третій.

- Абсолютно ні. - сказав драйтл, наливаючи собі вино і не зводячи очей з хлопчика.

Два елементи. Він вибрав сам. Розщепивши куб підібраною однією з універсальних піктограм розщеплення. На кожен матеріал існувала власна піктограма. Але траплялися випадки, коли алхіміст не знав точно, який матеріал він повинен розщепити. Для таких ситуацій створено сім універсальних піктограм розщеплення. Звісно, у поліоті цього не викладали. Велика подяка Барнабасу за додаткові знання. Сорок Третій точно знав, яку із семи піктограм застосувати до цього випадку. Червоний пісок витягнувся з куба і обсипався маленькою гіркою. Червоний. Відновлення знаки закружляли у повітрі і пісок втягся до кубу. Так, потрібний інший елемент, Сорок Третій це відчував. Нові знаки закружляли по кімнаті не помічаючи стін на своєму шляху. Чорний пісок. Хлопчик сховав свою дошку, змахнувши невеличке сміття від кори, що залишилися на столі.

Залізна рука опинився вже поруч. Він поставив чашку, взяв куб. Підніс його до обличчя. Щось дивне притискав він до свого ока. Спочатку однією рукою, потім він відпустив руку, затиснувши цей предмет між бровою та щокою. Сорок Третьому блиснуло у вічі світло від лінз. Драйтл підніс куб дуже близько до очей і якийсь час його розглядав. Потім поставив на стіл, вийняв ту штуку з ока. З кишені дістав білу хустку і старанно змахнув у неї весь чорний пісок, що Сорок Третій отримав розщепленням. Він добре загорнув хустку і відніс її на вільний стіл. Потім повернувся, гримнув залізну руку на стіл і потягнувся за чашкою іншою рукою.

- Вона твоя, як і домовлялися.

Хлопчик потягнувся руками до неї, потім осікся і подивився на драйтла. Той кивнув головою. Сорок Третій взявся за руку, почав детально її оглядати. Йому треба побачити і запам’ятати кожну деталь, щоби потім намалювати. Буде малюнок, тоді він зможе створити таку саму. Хвилин десять він вивчав її, повертаючи в один і інший бік. Дивився, як працюють пальці та зап'ястя.

- Я хотів би скористатися вашою плашкою. Моя, розряджена. Як я й казав, її на довго не вистачить.

- А ти не збираєшся там щось...

- Ні, ні! - похитав головою хлопчик.

- Тоді навіщо тобі плашка? - запитав Залізна рука.

- З нею я… бачу об'єкт. Бачу його властивості, які не видно під час огляду неозброєним оком. Наприклад, я бачив чорну домішку візуально, але тільки за допомогою плашки я дізнався, що вона займає три відсотки від ваги всього куба.

Драйтл уважно подивився на хлопчика. Сорок Третьому здалося, що з нього в цей момент зійшло сто потів.

- Гаразд.

Залізна рука встав. Він пішов до столу, на якому так і лежала біла хустка. З шухляди він вийняв плашку і приніс хлопчику. Сорок Третій швидко взявся за неї та викликав піктограми. Перші, що прийшли на думку. Він не переносив їх на плашку, просто подумав про них. Звичайно, вони не кружляли по кімнаті. Через плашку працювати йому було набагато складніше. Нещодавно він усвідомив, що плашка якимось чином загальмовує його здатність, зменшуючи її в десятки разів. З розбитою плашкою у нього, навпаки, все виходить. А кілька хвилин тому вийшло взагалі без плашки! Знов-таки це те, про що потрібно подумати пізніше. Нині перед ним лежить залізна рука. Матеріал незнайомий. І не залізо. І…, і… тисячі піктограм. Тисячі! Вони просто в руці! Хлопчик їх бачив. Одну за одною. Вони пролітали у його свідомості з шаленою швидкістю. Більшість із них були йому не знайомі. Він жадібно розглядав кожну піктограму із численних складних послідовностей. Вони сплелися в потік у його свідомості. Він дивився на руку, а замість неї бачив скупчення піктограм. Усі незнайомі піктограми викладені в акуратні ряди. З такої відстані вони здавалися ниточками світла. Сорок Третій міг розглянути будь-яку ділянку цього ряду. Він подумки збільшував потрібний відрізок. І тоді їх виразно роздивлявся. Сотні піктограм.

Хлопчик знайшов початок. І планомірно запам'ятовував одну за одною всі піктограми. Він знав, що часу йому, аби запам’ятати їх всі, не вистачить, але хотів запам'ятати якнайбільше.

За відчуттями минуло набагато менше часу, ніж обіцяв Залізна рука. Драйтл підвівся і розвів руки в різні сторони. Час вийшов.

- А як вона… – не зміг правильно сформулювати питання Сорок Третій.

- Прироблена? О, хлопче, цього я не можу тобі сказати. Бувай. Але, я гадаю, що зможу ще дістати такі куби. А ти міг би їх очистити. Як плату будемо використовувати час. Іде?

Хлопчик закивав.

- А чому ви не наймете алхіміста? Ще є вчителі, які не проти заробити. - задав наївне питання Сорок Третій, коли Залізна рука провів його до дверей із кімнати.

- Заради такої дрібниці та цілого алхіміста? - він розсміявся. - Тут навіть школяр упорався б.

Обидва знали, що це не так.

Сорок Третій крокував назад у поліот. З одного боку, він почував себе трохи обдуреним. Швидше за все, очищення того куба коштувало не так дешево. І вже точно не була такою нікчемною справою, як намагався її виставити Залізна рука. Але, з іншого боку, він дізнався сьогодні багато чого цікавого. Нові невідомі піктограми. Хай поки що і не розумів їх призначення. Це раз. Плашки потрібно заряджати, щоби це не означало. Це два. І він, Сорок Третій, може займатися алхімією без плашки! Це, мабуть, стало справжнім відкриттям. Хлопчик відчував нескінченну гордість. Він. Може. Без. Плашки. Які чудові слова! Хлопчик просто летів додому. Завтра випробування. Потім цілий тиждень – канікули. Майже всі хлопчики з поліота роз'їдуться по домівках. Тільки перші три курси повинні залишатися у ньому. Для нього самого це перші канікули, які можна провести із сім'єю. Чому ж йому не хочеться йти додому? Хлопчик ще раніше над цим багато міркував і дійшов висновку, що це пов'язано зі способом, яким він прибув до поліоту. Ще тоді він дав собі обіцянку, що повернеться додому справжнім алхімістом. Поки що на тому й слід зупинитися. А наступного року видно буде.