Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

я провела у покоях судженого принцеси Індейтл в обмін на показ своєї майстерності.

— Так, я чула, — сказала королева, і її нігті, вкриті червоним лаком, застукали по підвіконні.

— Так я і подумала. І оскільки Ваша Величність безперечно отримала насолоду, дивлячись, як я пряду, я… мабуть… заслужила… на ще одну ніч. Я віддам Вашій Величності це золоте веретено і золоту нитку, яку я випряла.

— Домовилися, — королева тролів махнула рукою. Дівчина кинула їй веретено, й королева його піймала. — Коли зайде сонце, приходь під ворота і назвися, — тоді королева підняла догори палець, немов попереджаючи. — І щоб це був останній раз! Більше я цього не терпітиму, зрозуміла? Завтра моя дочка одружиться із принцом і на цьому всі ці розваги з людськими дівчатами повинні припинитися.

— Так, безперечно! Ваша Величність дуже добра, — дівчина знову схилилася у реверансі. Вікно гучно зачинилося.

— Хутчіш до землянки, — мовила дівчина до Роло.

— Що? Чому?

Дівчина підібрала поли спідниць і помчала вперед, навіть не дивлячись, чи Роло біжить за нею.

— Я не хочу, щоб принцеса мене тут застала. Їй може заманутися ще щось від мене отримати, а у мене більше нічого не залишилося — лише брудний одяг та панчохи з затяжками. Нам зовсім не потрібно, щоб сьогодні вона на нас сердилася.

— Гаразд, але ти розповіси мені про все, що трапилося, поки я спав?

— Так, я тобі про все розповім. А потім мені треба буде поспати. Попереду ще одна довга ніч.

Розділ 31

Одягнувшись у найкраще вбрання, яке лише мала, дівчина йшла коридорами золотого палацу слідом за королевою та королівною. Ці двоє самовдоволено посміхалися. Вони залишили дівчину з Роло у покоях принца, й дівчина всміхнулася сама до себе: цього разу все має вдатися.

Через хвилювання вона знову не змогла зосередитися на книжці, яку читала, тому разом з Роло почала ходити колами по кімнаті. Через якийсь час до вітальні заглянула всміхнена Това, сказала, що передала записку.

— І навіть якщо він її не прочитав, — прошепотіла вона, — можливо, мені вдасться знайти протиотруту від цього снодійного зілля.

— Дякую!

— Мушу бігти, — Това підморгнула, відхилилася назад і беззвучно зачинила за собою двері.

Серце дівчини похололо, коли кентавр приніс до кімнати непритомне тіло принца, — точнісінько так само, як і у попередні дві ночі. Але перекладаючи принца на ліжко, як і Това, підморгнув дівчині. А коли виходив з кімнати, навіть нахилився, щоб погладити Роло.

— Ваша Величносте, — дівчина легенько поторсала принца за плече.

Його очі миттю відкрилися — дівчина аж подих затамувала, — і він широко до неї всміхнувся:

— Привіт, моя дівчино!

Не довго думаючи, дівчина кинулася йому в обійми. Він обійняв її у відповідь. Тоді поцілував її у щоки і в губи. Вона ще ближче до нього притулилася, сміючись та плачучи, — точнісінько як з Товою, хоча цього разу все було інакше.

— Не можу повірити, що ти і є моїм ізбйорном, — сказала дівчина.

— А я не можу повірити, що ти подолала весь цей шлях, — сказав він. — Як ти сюди потрапила?

— Спершу я їхала на конях, яких мені позичили три бабусі, які також любили і втратили своїх ізбйорнів. Тоді, щоб дістатися до палацу, мчала на чотирьох вітрах: на східному, західному, південному та північному, — зітхнула дівчина і закінчила розповідати.

Він міцно притиснув її до себе:

— Дякую тобі величезне, що прийшла сюди! Хіба міг я сподіватися на таке щастя: мати змогу побачити тебе та поговорити з тобою, будучи людиною, — його темні брови насупилися, а обличчя спохмурніло. — Але завтра я мушу одружитися з Індейтл.

— Повинен бути якийсь спосіб, щоб уникнути цього.

Він похитав головою і стиснув губи. Тоді підняв її, зручно вмостив собі на коліна і поклав її руку на свої широкі плечі.

— Навіть якби нам вдалося втекти з палацу, ми б ніколи не пройшли повз вартових. Окрім того, втекти з цього острова неможливо.

— Нам треба щось придумати. Повинен бути вихід. Для нас. І для Тови.

— Для Тови? Для дівчини-покоївки?

— Так, коли мій брат, Ганс Пітер, був ізбйорном і жив у палаці з льоду, Това жила там разом з ним. Вона прийшла сюди заради нього, але він на той час уже втік звідси.

Принц підняв брови:

— Але як?

— Това змінила вишивку на його свитці. Я тобі зараз покажу.

Вона зіскочила з його колін і побігла до сусідньої кімнати. Там схопила свитку, яку залишила на кріслі, і повернулася. Принц запалив у спальні більше свічок й уважно роздивився вишивку зблизька.

— Так, дуже розумно. Коли я був ізбйорном, то не помічав таких дрібних деталей.

— Чому ти не роздивився цю свитку вночі?

— Чари. Уночі, будучи людиною, я майже нічого не міг. Мене миттю зморював сон. Єдине, що я встигав перед тим, як заснути, — заховати свічки, — він глянув на неї, усміхаючись; всередині неї усе стиснулося.

— Як би мені хотілося бути достатньо сильною, щоб перемогти тролів і побачити, як ти йдеш звідси, — вона щось собі пригадала і клацнула пальцями. — Чи твоя свитка досі в тебе? Това може її змінити.

Але він лише похитав головою:

— Щойно я опинився тут, у мене її забрали.

— Мусить бути якийсь спосіб, — наполягала вона. — Вітри, які мене сюди принесли; бабусі, які спорядили мене подарунками і допомогли мені потрапити до палацу, — усі вони сподівалися, що я її переможу. Так само, як і мій брат. І Това. Вони заслуговують бути щасливими.

— А ти? Хіба ти не заслуговуєш бути щасливою? Може, тобі варто втекти звідси, доки це ще можливо? Тоді принаймні будеш на волі.

— Я б не змогла дивитися на себе в дзеркало, знаючи, що здалася, — сказала вона.

Він кивнув:

— Саме тому я люблю тебе.

Вона завмерла:

— Справді?

— Після всіх розповідей про твою сім’ю, після усіх ночей, коли я лежав поруч і вслухався у твоє дихання… хіба я можу тебе не любити?

Вони знову поцілувалися.

Стук в двері та покашлювання, що долинули з вітальні, змусили їх розімкнути обійми. Усміхнена Това, з замріяним поглядом своїх блакитних очей, стояла в дверях.

— Привіт!

—