Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

пахне… злостивістю, — сказала Това. — Вона не пошила ні свитки, ані чобіт. Це зробив слуга. Свитка та чоботи виготовлені зі шкіри попереднього чоловіка, — обоє здригнулися. — Тролівна зачарувала червону стрічку і наказала пришити її до свитки, — Това торкнулася червоної вишивки.

Дівчина похитала головою. Те, що робили тролі, не вкладалося в голові.

— Але як?.. А шкіра Ганса Пітера?.. Адже він досі живий.

— Вона використала рештки з попереднього чоловіка; того самого, з кого зроблена ця свитка, — пояснила Това, і лице її спохмурніло. — Мене змусили допомагати гаргуйлі, яка шила нову свитку. Це було жахливо.

— Чому ти досі тут? — дівчину хвилювало це питання, відколи вона впізнала Тову. — Ганса Пітера тут немає. Чому б і тобі не піти геть?

Жестом руки Това вказала на червону стрічку на своїй шиї.

— Оце. Усі їхні слуги носять оце на шиї. Вони завжди знають, де ми і що робимо. Стрічка зав’язана надто близько до шиї; ці чари майже неможливо змінити. Кілька слуг дозволили мені спробувати змінити їхні стрічки, але нам це не вдалося, — вона хотіла ще щось сказати, проте лише похитала головою і тоді додала: — Наяда, фавн і кентавр — усі вони просили мене допомогти їм і зняти з них чари. Зараз вони мертві.

— Який жах, — дівчина від здивування роззявила рота, а тоді обійняла Тову. — Принаймні ти спробувала їх врятувати, — втішила її і, все ще сумніваючись, таки запитала. — Як думаєш, чи могла б ти змінити свитку мого принца?

— Ну, з цим треба поквапитися. Адже вдень тебе до замку не пустять?

— Ні, не пустять. Але в мене є дещо, що можна виміняти на ніч у покоях у принцах. Тільки ж він не прокинеться…

— Кожної ночі вона підсипає йому щось у вино і він засинає, — сказала Това. — Відколи Ганс Пітер від неї втік, вона стала значно обережніша.

— Навіщо вона з ними так грається? Навіщо вони на цілий рік стають ізбйорнами, і чому ми живемо разом з ними?

— Це хороше запитання, — сказала Това. — Мені потрібно було майже два роки, щоб знайти когось, хто міг би на нього відповісти. Схоже, перший людський принц переконав тролівну дати шанс на порятунок і йому, і кожному наступному принцу, з котрим вона хотітиме побратися. Якщо принц зможе знайти когось, хто впродовж цілого року погодиться жити із мовчазним чудовиськом та спати з невідомим чоловіком, тоді він — вільний.

— Але це навіть жорстокіше, ніж просто красти тих принців і одружувати на собі, — сказала дівчина.

— Такий вже в них характер, — коротко відповіла Това. — Мені заборонено розмовляти з принцом. Але коли я кластиму їжу йому на тацю, то заховаю там записку і попереджу його, щоб наступної ночі він не пив вина. А також зроблю все можливе, щоб знайти його свитку. Бо знаєш, мені насправді всього лиш поталанило зі свиткою твого брата. Однієї ночі він не давав мені спати своїм балаканням, я йшла по кімнаті і перечепилася через свитку.

— Але звідки ти знала, що на ній написано? — дівчина тицьнула пальцем у вишивку. — Якби Ганс Пітер не навчив мене читати знаки тролів, я б і гадки не мала, про що тут йдеться.

— Мій батько був капітаном «Морського дракона», — пояснила Това. — Він і раніше тікав від тролів, тому розповів мені, як читати руни — так називають ці знаки.

— То це він навчив Ганса Пітера?

— Скоріш за все. Вони разом потрапили в пастку поміж льодовиків і провели там багато днів, перш ніж тролівна-королівна знайшли їх. На той час більшість команди загинуло, — Товине обличчя посмутніло. — За кілька місяців до того, як потрапити до льодового палацу, я навідалася в гості до своїх батьків. Мій батько також думав, що Ганс Пітер загинув, — дівчина обійняла Тову однією рукою, щоб розрадити її. — Звісно, — продовжувала Това, — мій батько зараз багатий купець, якому належить сила-силенна кораблів, — сказала вона з гіркотою.

Не встигла дівчина їй відповісти, як із палацу до них долинув голос троля, що змусив обох завмерти:

— Гей! Безголова!

— Це по мене, — сказала Това із натягнутою усмішкою.

Вони знову обнялися. Това зіп’ялася на снігову кучугуру під вікном, дівчина підштовхнула її угору.

— Вибач, — гукнула дівчина, коли Това перечепилась через підвіконня і впала на підлогу у вітальні принцеси Індейтл. Та вона засміялася, скочила на ноги і поправила спідницю.

— Зі мною все гаразд, — вона швидко розвернулася. — Я залишу вікно відчиненим. Сідай прясти, щоб випросити ще одну ніч у палаці. Якщо вона не прийде упродовж наступних кільканадцяти хвилин, я знайду спосіб, щоб її заманити. І передам записку принцу.

Після цих слів вона зникла, щоб піти назустріч ще пронизливішим крикам з коридору. Дівчина сіла на купу снігу і почала прясти. Через якийсь час до неї підійшов Роло.

— Ти що, досі тут сидиш? Нічого не трапилося? Минуло кілька годин!

— Роло! — дівчина кинула веретено і потягнулася до Роло, щоб його обійняти. На радощах вона поцілувала вовка в ніс, від чого той чхнув. — Не можу дочекатися, щоб усе тобі розповісти.

— Ти можеш і будеш чекати, — заскреготів голос позаду неї. — Тому що зараз продовжуватимеш прясти.

Дівчина швидко обернулася, проте вікно позад неї було порожнім. Тоді вона почула кахикання. Воно було схоже на звук каміння, що падає на металеву бляху. Дівчина подивилася вгору, і все її тіло заніміло. У вікнах другого поверху аж кишіло тролями. Здавалося, усі придворні, що були у палаці, зібралися тут, щоб поглянути на дівчину — усі, окрім королівни. Цей наказ і це кахикання належали, власне, самій королеві тролів. Вона простягла свого вказівного пальця і наказала:

— Продовжуй! І цього разу повернися до нас обличчям.

Тремтячи, дівчина зробила те, що їй веліли. Коли на веретені виснувалася більш-менш рівномірна нитка, дівчина піднесла її вгору, що придворні могли нею помилуватися. Вони зааплодували і почали розходитися. Коли почало видаватися, що королева теж ось-ось піде, дівчина низько вклонилася:

— Ваша Величносте, а послуга?

— Ти про що? — королева зміряла її сердитим поглядом.

— Ваша Величність дуже мудра, — обережно почала дівчина. — Звісно, вона чула про дві попередні ночі, які