Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Новий початок

Наступного ранку Кейт прокинулася із думкою, що настав час змінити своє життя. Вона більше не хоче відчувати себе нещасною, а прагне прийняти минуле і рухатися до майбутнього. Вона зрозуміла, що пора залишити старі сумніви позаду і відкривати нові можливості. Сівши на ліжку, Кейт відчула себе легкою, ніби звільнилася від важкої ноші. Вона вдихнула глибоко і зрозуміла, що сьогодні – це початок чогось нового. В кімнату тихо постукали, і Олівер увійшов. Він виглядав як завжди – бадьорим та відпочившим. На ньому була чорна майка та темні шорти, а його посмішка була такою ж теплою, як і завжди.

—  Сніданок готовий, —   сказав він, привітно дивлячись на Кейт.

—  Добре, мені потрібно пару хвилин, —  відповіла вона, відчуваючи, як серце наповнюється радістю від його присутності.

—  Тоді зачекаю тебе на кухні, —  промовив Олівер, киваючи та виходячи з кімнати.

Кейт швидко одяглася, намагаючись зібрати всі свої думки, і пішла на кухню. Вона відчувала, як хвиля нової впевненості охоплює її з кожним кроком. Вона була готова до змін і до всіх тих можливостей, які чекають попереду. Коли вона зайшла на кухню, Олівер вже сидів за столом, читаючи газету.

На столі було чудово накрито: омлет, з золотистими краями, запечений до ідеальної м'якості, з ароматними травами та скибочками помідорів. Поруч лежали хрусткі грінки, їх аромат ледь торкався повітря, додаючи ще більше тепла до ранкової атмосфери. Аромат запашної кави піднімав настрій і пробуджував усі почуття. В чашках вже стояла гаряча, майже чорна кава, яку Кейт любила з невеликим додаванням молока.

—  Добрий ранок, —  сказала Кейт, сідаючи поруч.

—  Добрий ранок, —   відповів він, піднімаючи погляд. —  Ти виглядаєш по-новому.

Кейт посміхнулася. Вона відчула, що зміни вже почалися, і це давало їй силу рухатися далі. Вона взяла перший шматок омлету і насолоджувалася кожним смаком. Сніданок був спільним моментом тиші, який надавав їй спокою. У голові Кейт вже почали прокидатися нові ідеї та плани на майбутнє.

—  Я знаю, що це не буде легко, - почала вона, дивлячись на Олівера. —  Але я готова рухатися вперед. Хочу прийняти все, що було в минулому, і залишити це позаду. Відтепер буду зосереджуватися на тому, що попереду.

Олівер уважно слухав, його погляд був теплим і підтримуючим.

—  Ти не одна, Кейт, —  сказав він, обережно беручи її за руку. —  Я завжди буду поряд, і якщо тобі буде потрібно, я готовий допомогти в будь-який момент.

Кейт відчула подяку і тепло від його слів. Вона знала, що ці зміни будуть важкими, але тепер у неї було те, що надасть їй сили – підтримка та внутрішня рішучість. Вона глибоко вдихнула і підняла чашку з кавою.

—  Я дійсно готова до змін, - сказала вона, усміхаючись. - І знаєш, навіть якщо буде важко, я точно не здамся.

Олівер посміхнувся у відповідь, і його погляд наповнився гордістю.

—  Я вірю в тебе, Кейт. Ти справжній боєць.

З цими словами Кейт відчула ще більшу впевненість у собі. Вона була готова до всіх випробувань, що чекають на неї, і тепер розуміла: її нове життя вже почалося.

— Ти не проти, якщо ми на пару днів поїдемо на ферму до мого знайомого? У нього маленька кінна ферма, — сказав Олівер, спокійно, але з ноткою надії в голосі. Його погляд був пронизливим, уважним, тим самим, що Кейт завжди бачила, коли він справді хотів її переконати.

Кейт на мить замовкла, поглядаючи на нього поверх чашки кави. Вона відчула легкий тиск, хоча Олівер, як завжди, не наполягав. Його підтримка була ненав’язливою, але вона розуміла — він не просто так пропонує цю поїздку.

— Дякую, Олівер, за підтримку, — сказала вона, опустивши погляд на тарілку з омлетом і грінками. Вона відчувала змішані емоції — вдячність і водночас певний страх перед тим, що він пропонує. — Але я справді впорядку. Я не потребую "терапії" у вигляді кінних прогулянок чи чогось такого.

Вона намагалася виглядати переконаною, але в глибині душі розуміла — вона просто боїться змін. Контроль над своїм життям був для неї чимось важливим, і будь-яка невідомість змушувала її нервувати.

Олівер залишався спокійним. Його голос був теплим, заспокійливим, як завжди.

— Це не терапія, — м’яко заперечив він, обережно усміхаючись. — Мій знайомий і справді потребує допомоги. Вчора він впав і травмував ногу. Його син зможе приїхати тільки через 3-5 днів. І за цей час комусь потрібно доглядати за кіньми.

Кейт мовчки слухала, задумливо покусуючи губу.

— І коли я кажу "доглядати", я маю на увазі не прогулянки, а справжню роботу: прибирати стайні, годувати їх, чистити і таке інше, — продовжив він.

Вона уявила запах сіна, глухе і заспокійливе іржання коней, ранкову прохолоду на фермі... Її серце раптово прискорилося. Можливо, це дійсно гарна ідея? Це буде можливістю втекти від рутини, зробити щось корисне і переключитися на зовсім інший ритм життя.

— Ти певен, що я потрібна там? — запитала вона, піднявши на нього очі, повні сумнівів. Її голос був тихим, але з нотками цікавості. — Я не знаю, чи зможу впоратися з усім цим. Я навіть ніколи не працювала з кіньми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍