Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Олівер легенько посміхнувся, побачивши, як в її очах з’являється проблиск зацікавлення.

— Якщо ти не хочеш, ми можемо залишити це, — відповів він, підперши голову рукою. — Але повір, це буде лише на кілька днів. І ти не будеш одна.

Кейт знову задумалася. Вона відчувала, як змішані емоції поглинають її: з одного боку — страх, а з іншого — бажання зробити щось нове, ризикнути.

— Можливо, ти правий, — сказала вона, голос трохи затремтів, але вже не звучав так невпевнено, як раніше. — Я думаю... може, справді це те, що мені потрібно, щоб змінити обстановку.

Олівер засміявся м’яко, тепло, і його очі засвітилися. Він знав, що зробив усе правильно.

— Чудово! Ти не пошкодуєш, обіцяю. Це буде весело, — підморгнув він.

Кейт зітхнула, відчуваючи, як її напруга поступово зникає. Їй було страшно, але вона знала, що поруч із ним зможе впоратися. Врешті-решт, це лише кілька днів. Чи не так?

— Гаразд, я згодна, — тихо сказала вона, і в її очах з’явилася нова іскра. — Я спробую. Але якщо що, ми одразу повернемося, добре?

Олівер усміхнувся, і його погляд випромінював впевненість.

— Домовилися. І, знаєш що? Може, тобі навіть сподобається.

Кейт тихо розсміялася, відчуваючи, як всередині неї зароджується легке хвилювання. Можливо, це справді був той знак, якого вона так довго чекала.

Після сніданку Олівер та Кейт почали збирати свої речі. Олівер постійно підспівував веселу мелодію, що створювало легку і комфортну атмосферу в кімнаті. Кейт не могла не посміхнутися, дивлячись, як він енергійно складав речі у валізу, періодично кидаючи на неї веселий погляд. Вона відчула, як напруга поступово відступає, поступаючись місцем приємному передчуттю пригоди.

Коли всі речі були складені в сумки, вони сіли в машину. Олівер завів двигун, і автомобіль плавно рушив з місця. Дорога простягалася перед ними стрічкою, ведучи за межі міста. Сонце лагідно освітлювало салон, а Кейт дивилася у вікно, спостерігаючи, як знайомі місця змінюються на нові.

Олівер час від часу жартував, змушуючи її посміхатися, а легка музика, що грала в динаміках, доповнювала відчуття пригоди. Час від часу він кидав на неї погляд, ніби перевіряючи, чи вона справді розслабилася.

— Як ти? — спитав він, не відриваючи погляду від дороги.

— Краще, ніж думала, — відповіла Кейт, повернувшись до нього з усмішкою.

Їхня подорож тільки починалася, і вона вже відчувала, що це може бути кроком у правильному напрямку.