Читати книгу - "Гра престолів"

— Ваша воля, поговоріть з ним,— озвався лорд Ренлі,— але нам ліпше все розпланувати.

— Іншим разом,— сказав Нед. Мабуть, занадто різко, судячи з поглядів, які на нього кинули присутні. Йому слід не забувати, що він більше не у Вічнозимі, де вище нього тільки король: тут він перший серед рівних.— Перепрошую, мілорди,— сказав він м’якше.— Я стомився. Урвемо нараду на сьогодні й зберімося після перепочинку.

Не чекаючи згоди, він рвучко підвівся, кивнув до всіх і рушив до дверей.

Крізь замкову браму й далі вливалися вози і вершники, й у дворі в пилюці змішалися коні і галасливий люд. Король досі не прибув, повідомили Неду. Після того, що сталося на Тризубі, Старки з усією челяддю їхали далеко попереду валки, щоб триматися подалі від Ланістерів, стосунки з якими й так були напружені. Роберт ніде не показувався; подейкували, він подорожує у великій кареті й здебільшого пиячить. Якщо так, то чекати його доведеться ще декілька годин, хоча як на Неда, то що довше, то краще. Одного погляду на Сансу було достатньо для того, щоб у Недові знову скипіла лють. Останні два тижні подорожі були жахливі. Санса в усьому звинувачувала Арію і навіть сказала їй, що це Наймірія мала померти. А Арія, почувши, що сталося з сином різника, була приголомшена. Санса щовечора плакала перед сном, Арія всенький день мовчки про щось думала, а Едарду Старку снилося крижане пекло, уготоване Старкам з Вічнозиму.

Перетнувши зовнішнє подвір’я, Нед пройшов попід підйомними ґратами у замковий двір і попрямував, якщо не помилявся, до Вежі правиці, аж тут перед ним виріс Мізинчик.

— Ви не туди йдете, Старку. Ходімо зі мною.

Повагавшись, Нед дозволив Мізинчику завести його у якусь вежу, там вони спустилися сходами, перетнули невеличкий дворик, який угруз у землю, пройшли безлюдним коридором, де вздовж стін стояли на варті порожні обладунки, які залишилися ще від Таргарієнів — порохняві й забуті лицарі з чорної сталі з гребенями з драконової луски на шоломах.

— Ця дорога не веде в мої покої,— зауважив Нед.

— А хіба я казав, що веде? Я заманив вас у підземелля, щоб розітнути вам горлянку й заховати труп у стіні,— озвався Мізинчик ядуче.— Немає часу на це, Старку. На вас чекає дружина.

— Яку гру ви затіяли, Мізинчику? Кетлін у Вічнозимі за сотні миль звідси.

— Справді? — зачудовано зблиснули сіро-зелені Мізинчикові очі.— Тоді виходить, комусь вдалося неймовірне перевтілення. Востаннє кажу, ходімо. А не хочете йти, я залишу її собі,— поквапився він сходами вниз.

Нед сторожко попрямував за ним, міркуючи, закінчиться цей день колись чи ні. Він не любив інтриг, але почав усвідомлювати, що для таких людей, як Мізинчик, вони були як мед і м’ясо.

Сходи привели їх до дубових дверей, окутих залізом. Піднявши засув, Пітир Бейліш жестом запросив Неда всередину. Перетнувши поріг, вони ступили у рудувату пилюку, яка вкривала скелястий виступ високо над рікою.

— Ми за межами замку,— мовив Нед.

— Вас важко надурити, Старку,— посміхнувся Мізинчик.— Ви з чого здогадалися — з сонця чи з неба? Ходіть за мною. Тут у скелі видовбані сходинки. Тільки не впадіть, бо заб’єтеся на смерть, і Кетлін мені цього ніколи не пробачить.

З цими словами він підійшов до краю виступу й почав спускатися спритно, як мавпа.

Якусь мить Нед вивчав скелястий обрив, а тоді рушив за Пітиром, лишень повільніше. Як і обіцяв Мізинчик, у скелі були западини — неглибокі вирізи, невидимі знизу, якщо не знати, де їх шукати. Ріка плескалася так далеко внизу, аж паморочилось у голові. Притискаючись обличчям до скелі, Нед старався без особливої потреби не дивитися вниз.

Коли він нарешті спустився до вузької багнистої стежки вздовж ріки, Мізинчик уже, лінькувато прихилившись до скелі, доїдав яблуко. Лишився фактично огризок.

— Старієте і втрачаєте спритність, Старку,— зронив він, недбало пожбуривши недогризок у бурхливу воду.— Але байдуже, бо решту шляху ми здолаємо верхи.

Виявилося, що на них чекає пара коней. Застрибнувши в сідло, Нед рушив за Пітиром уздовж стежки, яка вела в місто.

Нарешті Бейліш зупинився перед старезною дерев’яною будівлею на три поверхи, вікна якої в сутінках світилися лампами. Зсередини вихоплювалися музика й хрипкий сміх і пливли над водою. Біля дверей на важкому ланцюгу розкачувався пишно оздоблений олійний ліхтар з круглим абажуром з червоного свинцевого скла.

Злізаючи з коня, Нед Старк був розлючений.

— Бордель! — вигукнув він, хапаючи Мізинчика за плече й розвертаючи до себе.— Ти стільки часу мене вів у бордель?

— Там ваша дружина,— озвався Мізинчик.

Ця образа стала останньою краплею.

— Брандон надто люб’язно повівся з тобою,— сказав Нед, штовхаючи коротуна до стіни й приставляючи кинджал йому до горла попід гострою борідкою.

— Мілорде, не треба,— вигукнув хтось квапливо.— Він каже правду.

Позаду почулися кроки.

З клинком у руці Нед розвернувся й побачив, що до нього спішить сивий, майже білий старигань. Вбрання його було з грубого коричневого полотна, а під підборіддям на бігу трусилася стареча шкіра.

— Це не ваша справа,— почав був Нед — і тут упізнав старого. Він приголомшено опустив кинджал.— Пане Родрику?!

Сер Родрик кивнув.

— Міледі очікує вас нагорі.

Нед розгубився.

— Кетлін і справді тут? І це не просто дивний жарт Мізинчика? — сховав він клинок назад у піхви.

— Якби ж то, Старку,— сказав Мізинчик.— Ходіть за мною, і постарайтеся побільше нагадувати гультяя і поменше — правицю короля. Недобре буде, якщо вас упізнають. Можете дорогою попестити груди жінці-другій.

Переступивши поріг, вони пройшли крізь повну народу вітальню, де якась товстуха співала непристойні пісеньки, а вродливі дівчата, ледве прикриті лляними сорочками і смужками кольорового шовку, притискалися до коханців і танцювали в них на колінах. Ніхто не звертав на Неда уваги. Сер Родрик лишився внизу, а Мізинчик повів його на третій поверх, а там уздовж коридору, поки не завів у двері.

Всередині чекала Кетлін. Побачивши чоловіка, вона скрикнула, підбігла до нього й міцно пригорнулася.

— Міледі,— здивовано прошепотів Нед.

— О, чудово,— сказав Мізинчик, зачиняючи двері,— ви її впізнали.

— Я вже гадала, ви ніколи не прийдете, мілорде,— прошепотіла Кетлін, притискаючись Недові до грудей.— Пітир розповів мені новини. Я знаю про неприємності з Арією і юним королевичем. Як мої дівчатка?

— Обидві тужать і лютують... Кет, я не розумію. Що ти робиш на Королівському Причалі? Що сталося? — запитав