Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

до н. е.) на території Західного Криму вихідці з Гераклеї понтійської заснували античне місто Херсонес. Цим останнім етапом і завершився процес колонізації греками Північного Причорномор’я.

В основі колонізації давніми греками Північного Причорномор’я лежали експлуатація родючих земель, розвиток різноманітних ремесел, торгівля і рибний промисел. Зрозуміло, що населення сільських поселень, а подекуди й міст було етнічно неоднорідним. Але в самих античних полісах, безперечно, переважало грецьке населення.

У III столітті до н. е. виникли і важливий торговельний осередок – м. Танаїс в гирлі Дону, а також боспорські міста Патрасій, Кітей і Синдська Гавань та Калос-Лімені на західному узбережжі Криму. Протягом свого майже тисячолітнього існування (до IV ст. н. е.) держави Північного Причорномор’я не припиняли зв’язків із середземноморським античним світом. Водночас елліни підтримували тісні економічні й культурні контакти з місцевими причорноморськими племенами, що, безумовно, залишило свій слід в історії скіфів, фракійців, синдів, меотів, таврів, сарматів.

Початок дослідження античних пам’яток Північного Причорномор’я припадає на кінець XVIII – першу половину XIX століття. Він пов’язаний з історико-археологічними подорожами П. Сумарокова, І. Потоцького, П. С. Палласа, Г. Е. Келера, П. І. Кеппена, під час яких було зібрано перший археологічний матеріал.

У другій половині XIX століття розпочалися широкі археологічні розкопки Боспору (А. Є. Люценко, В. Г. Тізенгаузен, І. Є. Забєлін, А. А. Сибірський), планомірні дослідження античного Пантікапея та його некрополя (К. Е. Думберг).

У XX столітті Херсонес вивчали К. К. Косцюшко-Валюжинич, Р. І. Лепер, К. Е. Гриневич та ін. В Ольвії розкопки провадили С. А. Семенов-Зусер і Б. В. Фармаковський. У 1932–1940 роках активні роботи вела Боспорська археологічна експедиція під керівництвом В. Ф. Гайдукевича, яка відкрила залишки боспорських міст Тірітаки і Мірмекія.

Протягом останніх десятиліть систематично провадяться розкопки Пантікапея, Мірмекія, Тірітаки, Ілурата, Кітея, Феодосії, Німфея, Фанагорії, Гермонасси, Кепи, Танаїсу, Херсонесу, Ольвії та інших північно-причорноморських античних міст. Найвагоміший внесок у вивчення цих пам’яток зробили археологи В. Ф. Гайдукевич, В. Д. Блаватський, Д. Б. Шелов, Г. Д. Бєлов, Л. М. Славін, І. Т. Кругликова, П. М. Шульц, А. М. Щеглов, С. Д. Крижицький, В. І. Кадєєв, О. І. Домбровський, С. Ф. Стржелецький.

Березань і Ольвія

У нижній течії Південного Бугу, на північному узбережжі Чорного моря, виникли перші осередки античної давньогрецької культури – поселення на острові Березань і місто Ольвія.

Березанське поселення (поблизу м. Очаків) було засноване в 645–644 роках до н. е. Площа поселення становила понад 10 га. Основою економіки були сільське господарство, рибний промисел, ремесла, торгівля. Мешканці Березані мали зв’язки з іонійськими містами.

Ольвія грецькою мовою означає «щаслива».

Першими житлами поселенців були напівземлянки і наземні сирцево-кам’яні будинки. Починаючи з кінця VI століття до н. е. поселення було забудоване наземними житлами, що утворили вулиці й провулки. По обидва боки вулиць відкрито будинки прямокутної у плані форми площею 45–75 м3. Вони складалися з кількох приміщень з глинобитними долівками й печами. Внутрішні подвір’я були вимощені. Поряд з будинками знаходилися господарські приміщення, цистерни і глибокі колодязі. Сирцево-кам’яні житлові і громадські будинки центральної частини поселення зведено на початку V століття до н. е. Виявлено також культові споруди, зокрема апсидний храм першої половини V століття до н. е.

З другої половини VI століття до н. е. Березань була політично незалежним утворенням – полісом, до сфери впливу якого входили землеробські поселення по обох берегах Березанського лиману. В обігу була власна полісна монета. Наприкінці VI століття до н. е. Березань увійшла до складу Ольвійської держави.

З другої чверті V по III століття до н. е. простежується поступовий занепад на Березанському поселенні. Життя його, як показують археологічні матеріали, тривало до кінця III століття до н. е. Новий етап історії Березані датується І– III століттям н. е.

На Березані досліджено залишки некрополя VI – першої половини V століття до н. е. Головним типом поховальних споруд були грунтові ями, іноді перекриті деревом і камінням. Відомо і кілька курганів, під якими виявлено колективні поховання. Обряд поховань включає трупопокладення, трупоспалення, дитячі поховання в амфорах або урнах. Переважно нечисленний супровідний інвентар становлять керамічний і скляний посуд, предмети туалету і побуту, зброя (мечі, ножі, наконечники стріл).

Антична Ольвія була розташована на правому березі Південно-Бузького лиману поблизу с. Парутино Очаківського району Миколаївської області. У середині VI століття до н. е. місто заснували вихідці з Мілета. Залишки основної незатопленої частини верхнього міста становлять площу 33 га. Значна частина нижнього міста зруйнована водами лиману. Історію розвитку Ольвії поділяють на два етапи.

Перший етап (середина VI ст. – 49–44 рр. до н. е.) характеризується поступальним розвитком економіки і культури, що був перерваний нападом гетів.

Розкопки Ольвії наприкінці ХІХ століття не проводилися через протидію власниці території —графині Л. О. Мусіної-Пушкіної, але селяни із сусіднього села Парутина викопували для продажу давні речі, більша частина яких потрапляла за кордон.

На наступному етапі (друга половина І ст. до н. е. – середина III ст. н. е.) Ольвія зазнає інтенсивного тиску з боку місцевих племен і зрештою потрапляє в політичну залежність від Риму.

Вулиця Ольвії. Реконструкція М. В. Горелика

Наприкінці VI – на початку V століття до н. е. в центрі міста були зведені перші громадські споруди: вівтар, вимощена каменем доріжка, що вела до Священного гаю. Очевидно, тоді ж виникла й агора, себто площа для зборів. Основу житлової забудови становили землянки і напівземлянки, розміщені по обидва боки головної поздовжньої вулиці. З початку V століття до н. е. різко зростає щільність забудови, що було пов’язано зі збільшенням кількості мешканців. В Ольвії тоді налічувалося 6-10 тис. чоловік. Основну масу населення міста становили греки. У місті карбувалась місцева монети (дельфінчики та асси). Хоч основу економіки міста становило сільське господарство, але досить розвинутими були вже й різноманітні ремесла та промисли. Ольвія мала міцні торговельні, культурні зв’язки з населенням Подніпров’я й Побужжя, а також із середземноморськими античними міськими центрами (Іонія, Хіос, Самос, Родос, Коринф та ін.).

У V столітті до н. е. навколо міста було зведено оборонні кам’яні мури і башти. Центральний теменос обнесено кам’яною огорожею, в межах якої споруджено храм іонічного ордера Аполлона Дельфінія і монументальний вівтар. Цим же періодом датується поява зі східного й західного боків агори торговельних рядів, а з півдня – будівлі гімнасія.

Житлові квартали Ольвії відкриті поблизу