Читати книгу - "Сестра Керри"

очима, наче удав на свою жертву.

— Я не командую тобою, — відповіла вона. — Я тільки кажу тобі, чого я хочу.

Її відповідь була така холодна і визивна, що зовсім спантеличила Герствуда. Він уже не міг нападати, вимагати доказів. В її погляді він прочитав, що вона має докази, що закон на її боці, що все його майно записане на її ім’я. У цю мить Герствуд нагадував потужний і грізний корабель, що залишився без вітрил і безладно несеться на хвилях.

— А я тобі кажу, — промовив він, теж трохи опам’ятавшись, — що ти не діждеш цього!

— Це ми ще побачимо! — промовила вона. — Я з’ясую, які мої права. Може, ти розмовлятимеш з моїм адвокатом, якщо не хочеш розмовляти зі мною.

Місіс Герствуд чудово зіграла свою роль, і її слова справили належне враження. Герствуд почував, що сила на її боці. Він зрозумів, що це не просте залякування. Справа повертала на зле, на дуже зле. Він уже не знав, що казати. Веселе сяйво цього дня раптом померкло. Герствуд був стурбований, злий, глибоко нещасний. Що ж тепер діяти?

— Роби, як знаєш, — промовив він нарешті.— Я більше не хочу мати з тобою нічого спільного,

І він вийшов з кімнати.

РОЗДІЛ XXIII

Душевні муки. Один щабель пройдено

Керрі не встигла ще дійти додому, як її охопили сумніви і побоювання, одвічні супутники нерішучості. Вона ніяк не могла переконати себе, що не схибила, давши обіцянку Герствудові, і не знала, чи повиниа додержати слова. Обміркувавши все докладно на самоті, вона помітила багато такого, що не спадало їй на думку, коли він так палко її умовляв. Тепер вона ясно бачила, що опинилася в двозначному становищі, погодившись стати дружиною Герствуда, який мав уважати її заміжньою жінкою. Пригадалося їй і все те, що зробив для неї Друе, і промайнула думка, що було б негарно піти від нього отак, не сказавши йому й слова. Крім того, живе вона в затишку, в достатку, а для людини, яка боїться життя, це неабиякий аргумент і на підкріплення його виникають несподівані й дивні міркування:

«Хіба ти знаєш, що на тебе чекає? На світі так багато лихого! Людям доводиться жебрати. А скільки жінок потрапляє у біду! Невідомо, що може трапитись. Пригадай той час, коли ти сама була голодна. Тримайся того, що маєш!

Дивна річ: хоч її вабило до Герствуда, йому не пощастило цілком підкорити її собі. Вона слухала його, усміхалася, раділа — і все ж таки, кінець кінцем, не погоджувалася з ним. Причина ж була та, що йому бракувало тієї величної і могутньої пристрасті, яка затьмарює розум, сплутує і трощить усі доводи і теорії, тимчасово позбавляє людину здатності міркувати. Майже кожного чоловіка охоплює один раз у житті — найчастіше замолоду — така могутня пристрасть, що закінчується першою перемогою.

Герствуд, чоловік літній, не зберіг цього юнацького вогню, хоч і кохав палко і нерозважливо. Його пристрасть була така сильна, що змогла збудити в Керрі потяг до нього. Вона навіть повірила, що кохає його, хоч насправді цього не було. З жінками це часто трапляється, бо кожна жінка прагне любові і для неї найбільша радість знати, що її хтось кохає. Бажання бути під чиїмсь захистом, відчувати ніжне піклування, співчуття — невід’ємна риса жіночої вдачі. Коли ж до цього прилучається симпатія і природний нахил до сентиментальності, жінці важко відмовити чоловікові, і їй здається, що вона закохана.

Повернувшись додому, Керрі переодяглась і заходилася по-своєму прибирати в кімнатах. їй не подобалось, як покоївка розставляє меблі. Одне з крісел-гойдалок завжди опинялося в кутку, і Керрі так само неухильно переставляла його. Але сьогодні вона була така заклопотана своїми думками, що не звернула на це уваги. Так минув час до п’ятої години, і з’явився Друе. Комівояжер був червоний і схвильований, він твердо вирішив дізнатися, що було між Керрі й Герствудом. Він цілий день сушив собі над цим голову і стомився від цих думок. Йому хотілося, щоб з цією справою швидше було покінчено. Він не чекав нічого особливо серйозного, проте чомусь не наважувався почати розмову. Коли він ввійшов, Керрі сиділа біля вікна, гойдаючись і дивлячись у парк.

— Що це з тобою? — спитала вона невинним тоном, стомлена внутрішньою боротьбою, помічаючи його нервові рухи і погано приховане хвилювання. — Ти кудись поспішаєш?

Опинившись перед нею, він вагався, не знаючи, з чого почати. Він не був дипломатом, не вмів читати в думках і взагалі не відзначався спостережливістю.

— Коли ти повернулась додому? — запитав він якось по-дурному.

— Годину, чи що, тому. А чом ти питаєш?

— Тебе не було, коли я приходив додому сьогодні вранці, отже, ти десь була.

— Так, я пішла погуляти, — просто сказала Керрі.

Друе не відривав від неї очей. Хоч він і не боявся принизити себе цією розмовою, він усе ж таки не наважувався заговорити. І він усе дивився й дивився на неї, поки вона не спитала:

— Чого ти так видивився на мене? Що сталося?

— Нічого, — відповів він, — я просто думав…

— Що думав? — спитала вона, усміхаючись, здивована його поведінкою.

— Так, нічого… нічого особливого.

— То чого ж ти так дивишся?

Друе стояв біля туалетного столика, кумедно вирячивши очі. Капелюх і рукавички він уже скинув і тепер перебирав усе, що було під рукою. Він не йняв віри, що ця вродлива жінка, яка сидить перед ним, могла бути така підступна. Йому дуже хотілося впевнитись, що все гаразд. Проте слова покоївки не давали йому спокою. Він хотів поговорити з Керрі по щирості, але не знаходив потрібних слів.

— Що ти робила сьогодні вранці? — нерішуче спитав він нарешті.

— Таж ходила гуляти! — відповіла Керрі.

— Напевне? — допитувався він.

— Та напевне ж! А що таке, чому ти питаєш?

Керрі почала догадуватись, що він щось знає. Вона миттю насторожилася, її щоки трохи зблідли.

— А я подумав, що, може, це не так, — вів далі він, все ще безпорадно пробуючи зрушити справу з місця.

Керрі дивилась на нього і набиралась нової сміливості. Вона помітила, що він і сам вагається, і жіноча інтуїція одразу підказала їй, що нема чого особливо лякатися.

— Що ти таке кажеш, нічого не розумію! — промовила вона і наморщила гарне чоло. — Ти якийсь чудний сьогодні.

— Бо я й почуваю себе якось чудно, — відповів він.

Ще якусь мить вони дивились одне одному в вічі, і нарешті Друе зважився.

— Що у тебе з Герствудом? — спитав він.

— У мене з Герствудом?.. Що ти хочеш цим сказати?

— А