Читати книгу - "Сестра Керри"

він хіба не приходив сюди без кінця, коли мене не було в місті?

— Без кінця?.. — повторила Керрі з винуватим виглядом. — Та ні! Що ти говориш!

— Мені сказали, що ти їздила з ним кататись, що він приходив сюди щовечора!

— Зовсім ні! — відповіла Керрі.— Це неправда! Хто тобі сказав?

Вона почервоніла по саме волосся, але Друе не міг цього помітити, бо в кімнаті вже посутеніло. Він слухав заперечення Керрі, і до нього поверталась упевненість у собі.

— Байдуже, хто сказав, — заявив він. — Так ти запевняєш, що цього не було?

— Та кажу ж тобі! — відповіла Керрі.— Ти ж знаєш, скільки разів він тут був.

Друе мовчав і напружено думав.

— Я знаю тільки те, що ти мені казала, — мовив він нарешті.

Він нервово почав ходити туди й сюди, а Керрі розгублено стежила за ним.

— Я тобі не казала нічого такого, — заявила Керрі, трохи отямившись.

— На твоєму місці,- провадив Друе, не звертаючи уваги на її слова, — я не став би з ним водитися. Він же одружений.

— Хто… хто одружений? — перепитала Керрі, затинаючись.

— Як то хто? Герствуд, звичайно! — промовив Друе, помітивши, яке враження це на неї справило, і зрозумівши, що завдає їй дошкульного удару.

— Герствуд! — вигукнула Керрі, схоплюючись з місця.

Вона то блідла, то червоніла, все пливло в неї перед очима.

— Хто тобі сказав? — спитала вона, забуваючи, що така цікавість недоречна і цілком викриває її.

— Як то хто? Я сам знаю! Мені це давно відомо.

Керрі марно намагалася зібрати докупи думки. Вигляд у неї був жалісний, проте почуття, що ворушилися в ній, не мали нічого спільного з боязкістю.

— Здається, я казав тобі про це, — додав Друе.

— Ні, не казав, — заперечила вона, і голос її раптом зміцнів. — Ти й не думав мені про це говорити!

Друе уважно слухав її. Це було щось зовсім нове.

— А мені здавалось, що казав, — повторив він.

Керрі похмуро обвела очима кімнату і підійшла до вікна.

— Ти не повинна була водитися з ним, — промовив Друе ображеним тоном, — після всього, що я для тебе зробив.

— Ти! — вигукнула Керрі.— Ти! А що ти такого зробив для мене?

В її напівдитячому розумі ворушилися суперечливі думки, породжені суперечливими почуттями: який сором, її викрито, а Герствуд… о, яка підступність! А Друе, виходить, обдурив її, зробив з неї посміховисько… Одна думка почала вимальовуватись цілком виразно: це він у всьому винний! В цьому не могло бути ніякого сумніву. Навіщо він привів до неї Герствуда, одружену людину, і не сказав їй про це ні слова? Нехай Герствуд підступний, — але як міг Друе вчинити таке? Чому він не попередив її? І ось тепер він, після такого зрадливого вчинку, сміє ще говорити про те, що він для неї зробив!

— Оце мені подобається! — вигукнув Друе, і гадки не маючи, яку бурю викликали його слова. — По-моєму, я дуже багато зробив для тебе.

— Дуже багато? Справді? — підхопила вона. — Ти обдурив мене, ось що ти зробив. Ти приводиш сюди приятелів, брешеш, видаєш мене за… О! — голос їй урвався, і вона трагічним жестом стиснула свої рученята.

— Але я не бачу, яке це має відношення одне до одного, — розгублено промовив комівояжер.

— Ну звичайно, ти не бачиш! — розлючено відповіла Керрі, трохи опам’ятавшись. Вона міцно зціпила зуби. — Ти взагалі нічого не бачиш, — вела вона далі.— Ти не міг мене зразу попередити, га? Ти мовчав і довів до біди. А тепер ти ще шпигуєш за мною і розводишся про те, що ти для мене зробив!

Цс було щось зовсім нове в Керрі, чого Друе ніколи не чекав від неї. Вона вся палала, очі її блищали, губи тремтіли від образи й гніву.

— Хто шпигує? — спитав він, почуваючи, що зробив якусь помилку, але все ж таки переконаний, що його скривджено.

— Ти! — відрубала Керрі.— Ти гидкий, самозакоханий боягуз, ось ти хто! Якби ти був справжнім мужчиною, ти б ніколи й не подумав так робити!

Друе аж підскочив.

— Я не боягуз! — сказав він. — Ти краще скажи, чом ти гуляєш з іншими мужчинами?

— З іншими мужчинами? — вигукнула Керрі.— 3 іншими мужчинами!.. Ти сам знаєш, що це неправда! Я ходила з містером Герствудом, а хто ж у тому винен! Хіба ж не ти сам привів його сюди? Ти сам сказав йому, щоб він відвідував і розважав мене. А тепер, коли вже надто пізно, ти приходиш і заявляєш мені, що я не повинна була цього робити і що він — одружений.

Промовивши ці слова, вона замовкла і знову заломила руки. Думка про Герствудову підступність ранила її, як гострий ніж.

— Ой! — застогнала вона, але стрималась і не заплакала. — Ой-ой!

— Ну, я не думав, що ти будеш бігати з ним, коли мене немає в місті! — не вгамовувався Друе.

— Не думав! — перекривила Керрі, яку до глибини душі обурювала його поведінка. — Звичайно, ти не думав! Ти думав тільки про свою втіху, і більше ні про що. Хотів зробити з мене іграшку, забавку. Зажди, я тобі доведу, що цього не буде. Я не хочу мати з тобою нічого спільного! Можеш забрати назад свої нікчемні подарунки! Ось, маєш!

Вона зірвала з грудей маленьку брошку, яку він їй подарував, щосили жбурнула її на підлогу і забігала по хаті, збираючи свої власні речі.

Це розсердило Друе, але водночас ще збільшило її принадність. Він очманіло дивився на неї і нарешті сказав:

— Я не розумію, чого ти так казишся! Правда на моєму боці, а зовсім не на твоєму. Ти не повинна була чинити так після всього, що я для тебе зробив.

— А що ти такого зробив для мене? — спитала Керрі, палаючи гнівом. Вона гордо відкинула голову і дивилась на Друе, трохи розтуливши уста.

— По-моєму, я зробив чимало, — сказав комівояжер, обводячи очима кімнату. — Я купував тобі все, що ти хотіла.

Я водив тебе скрізь, куди тобі хотілось піти. Ти мала, що мав я, і навіть більше.

Керрі можна було закинути що завгодно, але невдячною вона не була. їй здавалося, що вона ніколи не забувала того, що для неї робили. Вона не знала, що відповісти, але гнів її не вщух.

— Хіба я тебе просила про це? — відповіла вона.

— У всякому разі, я давав, а ти приймала, — сказав Друе.

Ти говориш так, ніби я тебе благала, — відповіла Керрі.— Чого ти мені колеш очі тим, що ти для мене зробив? Не хочу я твоїх гидких подарунків! Вони мені не потрібні! Забирай їх хоч зараз