Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

10

Наступного дня ми всі втрьох прибули до палацу.

— О, давно вас не бачив, малеча, скучив, можна сказати! — виголосив русалка, розвівши руки, ніби для обіймів, коли ми зайшли до зали.

— Привіт, — буркнула я.

На моє здивування, крім одного русалки, що стояв посеред зали, присутній був і інший. Він сидів у своєму кріслі під плакатом «Русалки врятують світ».

— Дивися, брате, вони якісь смутні, — сказав стоячий русалка. — Нічого, ми приготували для вас веселюще нове завдання.

— Сідайте, — сказав інший з-під плаката. — Бачте, ми купили новий диван.

Справді, два хиткі стільці заступила канапа, щоправда, аж ніяк не нова, але, звісно, зручніша за своїх попередників.

Ми всілися. Русалка теж доєднався до свого брата, зайнявши ліве крісло.

— На нашому шляху чимало перепон, — розпочав правий русалка. — Спершу виявилося, що ви весь час тягали за собою чародія, тепер ще це дивне пророцтво.

— Ага, — кивнув лівий русалка. — Ситуація серйозна.

— Та ми вже близько до фінішу, і ніщо нас не зупинить.

— Вас не зупинить, — поправив лівий русалка, — бо я бігти нікуди не збираюся.

— Тож отримуй нове завдання — і вперед, Бурецвіте. Весело й завзято виконуй.

— Гаразд, — згодився шукач.

Русалки перезирнулися.

— Твоє нове завдання, — вів далі правий русалка, — закохатися в дівчину.

— Що? — сказав Бурецвіт після паузи.

— У дівчину закохатися, — повторив лівий русалка.

— Ну, ви збоченці, — проказала я. — Є трохи, — не став відпиратися лівий русалка.

— Як? — не міг утямити шукач. — Що це означає?

— Ну, в енциклопедії почитай, що означає, — порадив правий русалка.

— Ви хочете, щоб я закохався у дівчину за вашим наказом?

— Весело й завзято, — бухтів Мереж.

— За нашою вказівкою, — поправив лівий русалка. — За нашою порадою, так би мовити.

— Як? Як це можливо? — обурилася я.

— Такі речі не робляться на швидкість, а часу мало! — сперечався Бурецвіт. — Такі речі взагалі мені непідвладні!

— Так і є, — кивнув правий русалка.

— Кохання дається вищими силами, не можна змусити себе покохати, — доводив шукач.

— Ти бач, а він тямить, — кинув лівий русалка своєму братові.

— Та й взагалі, після історії з донькою чародія я навряд чи зможу ще раз когось полюбити, — не вгавав Бурецвіт.

— У тім-то й річ, — сказав правий русалка. — Ми тебе ще залюбки послухали б, але це, власне, не обговорюється.

— Ви геть здуріли? А що, як наступного разу ви накажете мені закохатись у хлопця?!

— Та ні, — заперечив лівий русалка. — Я знаю, що це неможливо, бо ти давно і безнадійно закоханий у мене! Га-га-га! — Ідіот, — зітхнула я.

— Ми не накажемо тобі такого, бо це… — правий русалка глянув на брата, — бо це, власне, останнє завдання.

— Справді? — перепитав Мереж.

— Так, шукач може поєднувати його виконання з подальшими кроками у пошуках. Але доки він не назве нам імені своєї коханої, орхідеї не отримає.

— А ми ще перевіримо його отими Лірининими квітками, що в’януть від брехні. Аби сам побачив, як збреше. Все. Йдіть, працюйте.

11

— Бурецвіте, — сказала я, — будь ласка, поясни, що тобі треба.

Ми сиділи одне навпроти одного за столом у моїй крамниці. Рослинки так скучили, що тепер не відпускали нас від себе. Біля моїх ніг, обійнявши вітами, розхитувалися плакуче деревце та співочий кущик. У кутку шепотілися балакучі водорості.

— Я хочу, щоб ти допомогла мені. Я шукатиму дівчину скрізь. Зокрема, я хочу, щоб ти запропонувала мені кількох своїх подруг.

— Гм… — я потарабанила пальцями по столу.

— Ти розумієш, про що я. Ти, Лірино, знаєшся на людях, то, може, знайдеш мені когось.

— У мене не так багато подруг, і чимало з них уже одружені.

— Це нічого. Мені ж тільки закохатися.

Шукач, схоже, справді розраховував на мене.

— Ну, а яка вона має бути, дівчина?

— Ну, бажано, повнолітня. Чи це необов’язково?

Я заплющила на мить очі.

— Бурецвіте, які дівчата тобі подобаються?

Шукач скривив вуста і здійняв брови.

— Бурецвіте…

— Різні, — сказав він. — Всякі…

— Я спробую щось зробити.

— Дякую.

Мереж уже діяв.

— Я відразу розпізнаю людей з потенціалом. Знайду тобі когось, — пообіцяв він шукачеві.

Тепер мій учень по півдня вештався вулицями, чіплявся до дівчат, казав, що він проводить соціальне опитування, ставив дурні запитання та брав у них номери телефонів. Не знаю, чи могло це допомогти Бурецвітові, але сам Мереж уже на самоті не пропадав.

— От тільки починати варто не з цього, — сказала я шукачеві.

— Тобто?

— Розумієш, щоб закохатися, треба мати певний настрій.

Романтичний такий, ну… розумієш? Треба захотіти закохатися.

Ну, може воно й не так, але якщо ми вже робимо це на швидкість…

— Я зрозумів.

— Так от,